Фото: Getty Images
Після підступного російського нападу 24 лютого декілька мільйонів українців змушені покидати дім, тікаючи від війни.
Сьогодні в жодному регіоні України неможливо почувати себе у повній безпеці. По мирних містах та селах в будь-який момент можуть завдати ракетний чи авіаційний удари. Ворог обстрілює житлові будинки, залізниці, лікарні, пологові, школи, дитячі садочки, історичні місця, атомні електростанції та «зелені коридори».
За даними ООН, майже десять мільйонів українців вимушено покинули домівки у пошуках більш безпечного місця: хтось знайшов прихисток на заході України, дехто — за кордоном.
Чимало з тих, хто наразі у відносній безпеці, відчуває провину, що може працювати, навчатись, заробляти та нормально харчуватись. Відтак, у багатьох, хто вирвався з пекла, нерідко виникає так званий «синдром вцілілого».
Ці люди перебувають у постійній напрузі. На запитання: «Як ти?», вони відповідають: «Та начебто нормально... Але ні — зле. Ось прочитала, як мирні жителі сидять в укриттях у регіонах, де ведуться бої».
Поки Збройні сили України «денацифікують» окупантів, а резерв готується до другої фази, цивільним рекомендують відновлюватись та продовжувати жити звичним життям там, де це можливо. Навчатись, ходити на роботу, виховувати дітей, займатись хатніми справами, гуляти, волонтерити та жертвувати (за можливості) кошти на українську армію, яка воює, щоб українці могли дозволити собі продовжувати жити.
Психологи та економісти наголошують, що кожна людина має своє місце у цій війні й повинна вести оборону насамперед на своєму рубежі.
Адже перемога України залежить від чималої кількості чинників, зокрема й від економічного та морального стану всіх українців.
Що таке «синдром вцілілого», як його розпізнати та як з ним упоратись — журналістка Фіртки розпитала у психологині пологового будинку «Лелека» Наталії Мирошніченко.
«Соромно бути у безпеці»: що таке синдром вцілілого?
Психологиня Наталія Мирошніченко пояснює, що синдром вцілілого — це сильне почуття провини, сорому і жалю, коли людині вдається зберегти собі життя. Також такі почуття можуть виникати, коли життя людини триває легше і простіше, ніж у близьких людей.
Так, за словами психологині, почуття провини та сорому можуть застати й того, хто вирішив залишити країну, й того, хто залишився жити у спокійному регіоні, де не точаться запеклі бої.
«Спочатку термін „синдром вцілілого“ використовували до тих, хто пережив Голокост, а пізніше його поширили на вцілілих після автокатастроф, стихійних лих, епідемій інфекційних хвороб і військових конфліктів.
Відповідно до посібника медичних діагнозів DSM-5 синдром вцілілого вважається одним із симптомів посттравматичного стресового розладу», — продовжує експертка.
Довідково: у дослідженні, опублікованому у 2018 році у Journal of Loss and Trauma, науковці опитали пацієнтів клініки травматичного стресу у Великій Британії та виявили, що 90% опитаних, які вижили під час випадку, коли інші померли, відчувають глибоке відчуття провини.
Науковці з Німеччини припускають, що учасники тяжких обставин, можуть хибно оцінювати власну роль у події. Це і є причиною розвитку почуття провини. Зокрема, люди можуть невірно оцінювати власну здатність передбачати події, або запобігати наслідкам. Це загострює симптоми посттравматичного стресового розладу.
Іншими словами, додає психологиня, людина відчуває синдром вцілілого наступним чином:
• вижив — винний;
• не зміг допомогти — соромно;
• мене недостатньо і моєї допомоги завжди мало. Адже це не зупиняє війну в одну мить. Відчуття, що інші роблять більше, а я просто марний;
• виїхав із країни — відчувається як «я поганий», «зрадник» та взагалі «боягуз»;
• я тут у безпеці, отже, соромно перед тими, хто ховається в бомбосховищі й чує весь жах;
• вина, якщо не відчуваєш біль при втраті. А також якщо немає сліз або їх «недостатньо»;
• вина і сором, якщо намагаєшся жити як колись, якщо хочеться посміхатися і реагувати на жарти;
• стає соромно, якщо не пішов особисто битися з ворогом, як це роблять інші.
«Тяжкість симптомів залежить від загального психічного стану людини та ситуації, яку доводиться переживати.
У тяжкій формі синдром вцілілого складно відрізнити від посттравматичного стресового розладу», — каже психологиня.
Фото: Getty Images
Симптоми синдрому вцілілого
Синдром вцілілого має соціологічну природу. Він базується на страху — бути вигнаним із групи за те, що опинився в кращих умовах чи за те, що нібито «зрадив».
Експертка підкреслює, що відчуття провини через те, що ти вижив, — один із провісників посттравматичного стресового розладу. Як результат, людина отримує знижений емоційний фон та знижену особисту ефективність, нічні кошмари.
До основних симптомів синдрому вцілілого належать:
— порушення сну;
— головні болі;
— нудота і біль у животі;
— травматичні спогади;
— перепади настрою;
— безпорадність;
— напади гніву;
— суїцидальні думки.
«Здавалося б, треба радіти, якщо людина жива, ціла і здорова. Або хоча б не мучитися від цього.
Але замість спокою з'являється несамовитий стан, при якому жити як раніше вже не виходить.
Тому, якщо ви відзначили у себе подібні думки, зупиніться та зверніть на це серйозну увагу», — радить Наталія Мирошніченко.
Як собі допомогти, якщо поглинуло почуття провини?
• Дайте відповідь на питання, хіба саме ви є причиною катастрофи? Якщо ні, чому самі на себе звалюєте таку відповідальність?
• Ви теж постраждалий, незалежно від ступеня тяжкості. Не знецінюйте своє становище та не оцінюйте чуже.
• Ви — не спецназ, а проста людина.
• Подякуйте собі за будь-які зусилля та рішучість, які допомогли вам зберегти життя та безпеку.
• Говоріть про свої почуття. Обговорюйте з близькою людиною бажання, плани.
• Намагайтеся включатися у фізичну діяльність, це найкраще допомагає концентруватися в моменті «тут і зараз», а також розвантажує емоційне тло від тривоги та занепокоєнь.
• Варто робити щось позитивне для себе або для інших. Наприклад, можна стати волонтером, допомогти сусідам, людям поважного віку. Часом допомога ближньому у виконанні простих речей може допомогти зменшити відчуття провини.
• Важливо дозволити собі пережити негативні емоції: слід дати собі час, щоб оплакати загиблих та прийняти ситуацію.
• Прощення себе — важлива навичка, яка дозволить відновити позитивний світогляд і рухатися вперед.
• Переведення уваги від себе на зовнішні чинники дозволить припинити самонакручування та зменшити почуття провини.
Що відчувають люди під час війни? І чому різні емоції — це нормально?
Страх, смуток, горе і почуття провини — це поширені почуття під час війни. Це нормальна реакція людини на трагічні події.
Також цілком нормально почуватися щасливим, якщо вдалося вижити після чергового обстрілу, навіть, якщо не всім це вдалося. Це природна реакція людини на удачу. Не варто себе за це картати.
Наталія Мирошніченко запевняє, що наразі немає жодного «достатньо». Сьогодні — це ілюзія.
«Абсолютно кожна людина працює на сто відсотків.
І навіть, якщо сьогодні всі ваші сили пішли на те, щоб просто бути гаразд і посміхатися — вже добре.
Зрештою, ви живі — це вже найбільше „достатньо“ яке може статися».
Психологиня підкреслює, що тим, хто відчуває сором перед іншими, важливо розуміти декілька ключових речей.
По-перше, ті, кому зараз гірше, хто переніс втрату, втратив житло, однозначно не потребують підживлення горя та примноження страждань.
А, по-друге, ті, хто загинув, захищаючи нас, робили це заради свободи та процвітання. Загиблим солдатам України точно не хотілося б бачити, як люди продовжують страждати, перебуваючи у безпеці.
«Тому, якщо вам, як і раніше, доступні прості радості життя або ви змогли організувати своє життя так, що у вас тепер це є, то скористайтеся цим. Обов'язково наповнюйте себе ресурсом.
Адже — тільки таким чином у вас будуть сили на підтримку та допомогу іншим.
Залишайтеся в позиції сильної і стійкої людини, тому що тільки зі стану сили та достатку ми можемо підтримувати тих, хто цього потребує.
А потребують сьогодні багато», — підсумовує фахівчиня.
Фото: Getty Images
Замість висновку
Війна закінчиться — Україна переможе.
Для адаптації та реабілітації потрібні будуть люди, морально стійкі та сильні, щоб підтримувати не лише себе, а й інших. Такі люди потрібні й тепер.
Тому — не картайте себе за те, що у вас «тихо», а будьте вдячні тим, завдяки кому ви можете перебувати у безпеці, та продовжуйте займатись звичними справами.
І, звісно, продовжуйте жити, а не існувати, адже українські захисники виборюють свободу та цілісність нашої країни заради життя та його продовження.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Війна: як пережити смерть рідних
«Будьте поруч та підтримуйте». Як говорити з дітьми про війну?
«Найголовніші ліки — розмова та підтримка». Як протистояти страху та паніці під час війни
Як зберігати холодний розум під час війни: поради українки, яка стала свідком російської агресії
