Чи існує інша росія? Чи існують інші росіяни?

"Чи існує інша росія? Чи існують інші росіяни? Це не прояв хвороби російського емігранта в Україні, якщо що.

Існують російські ліберали та інтелігенти, що так заглибились в осмислення росії та долі загадкової душі російського ґвалтівника, що бачать Достоєвського в рускій бані з малолітніми дівчатками.

Розумієте, російський ліберал не може відчувати емпатію до українського народу, до його трагедії. Для нього душевні терзання російського мародера і вбивці куди важливіші і, головне, ближчі. Це таке осмислення власної нікчемності.

І знову, абстрактний ліберал, скажете ви. Але ж і інша росія – щось з абстрактних площин.

В росіян є певні схильності до колективізму. При чому цей колективізм дуже часто вимушений. Краще ніж кров'ю до себе не прив'яжеш. Найкраще росіян, що можуть ненавидіти одне одного і цілком не проти зарізати свого брата-росіянина за розпиттям дешевої горілки, єднають злочини.

От і путін прив'язав до себе цією війною всіх тих чиновників, що тремтячим голосом потурали його хворобливим забаганкам. Бо колективний злочин у свідомості росіян – це майже і не злочин. Це так... вимушена дія, здійснена під наказом. Це вибір між двома роками дисбату і виконанням злочинного наказу.

Сьогодні на території України колектив російської армії здійснює колективні злочини. Злочини проти українського народу. Злочини проти свободи, демократії та елементарної людяності. Їхні солдати цього зовсім не соромляться, що підтверджено (і не раз) їх перехопленими розмовами між собою.

І навіть цілий їхній міністр закордонних справ лавров не соромиться визнавати, що російські війська обстрілюють пологові будинки та житлові масиви. Їх військові не соромляться на очах всього світу, попри домовленості про зелені коридори, обстрілювати колони евакуації з Маріуполя та більше ніж тиждень блокувати доступ до міста гуманітарним місіям.

Вони цим хизуються.

Але пересічні росіяни жаліються не на те, що їхня армія, яку вони утримують своїми податками, вбиває дітей десь у Харкові.

Вони жаліються і навіть плачуть про те, що не можуть більше сходити в Макдональдс, чи полетіли в Париж.

Скаржаться на труднощі.

Якщо вони і хочуть зупинити війну, то тільки щоб повернути втрачені блага та доступ до послуг і ресурсів.

Ніякої емпатії до українців в них немає і близько. Якщо існують колективні злочини – існує і колективна відповідальність. І сьогодні пасивне російське суспільство, що продовжує плакатись про вихід брендів з їх ринку, цю відповідальність несе.

І несе у повному обсязі.

Вони ж ставлять запитання: "А чому я маю вибачитись перед українцями? Чому я маю страждати? Це ж не я вбиваю. І це все просто політика, а я проста людина..."

Знаєте, хто несе відповідальність за ті злочини, що вже два тижні коїть російська армія на території України? Кожен російський солдат. Кожен льотчик. Кожен політик. Кожен пропагандист. Кожен платник податків. Кожен німий обиватель. Кожна матір, що виростила таких синів. Кожен вчитель, що так наполегливо насаджував майбутнім мародерам і ґвалтівникам достоєвщину.

Це не поганий путін. Це колектив російської нації, що мовчки дивився на нацифікацію їх країни роками. Колектив, що мовчки споглядав геноцид в Чечні, агресію в Грузії та плескав в долині окупації Криму.

Ця війна, всі ці війни, цей терор, ці вбивства, насильство, кожна спроба реалізувати маніакальні ідеї сірого приниженого чекіста – за все це несе відповідальність російське суспільство.

Частушки про некрофілію – це також достоєвщина, така кохана російськими інтелектуалами. Де були ті інтелектуали всі ці роки? Ці злочини – не прикрі звірства путіна, – це бруд на тілі російської нації, бруд якого їй ніколи не змити.

Що мають робити забіткані росіяни? Допомогти відбудові України. Відбудувати все те, що знищили їхні солдати, яких вони утримували. Вони мусять це зробити навіть якщо не хочуть чи не розуміють чому вони мають.

Не розуміли вісім років злочинність власної влади та погодились на війну? Мовчки ковтнули, а дехто навіть зрадів. То мовчки маєте платити за відбудову Охтирки і Маріуполя, Сум і Харкова, Волновахи і Ірпеня, Бучі і Чернігова...

Злочинці мають бути піддані трибуналу. А прості росіяни їх люб'язно видати. І засуджувати кожну їх дію і свою ялову нікчемність. Провести нарешті декомунізацію, а тепер ще й денацифікацію чи дерашифікацію. Відмовитись від імперіалістичних замашок. Демілітаризувати території біля кордонів з Україною, Грузією, країнами Балтії. Вивести військовий флот з акваторії Чорного, Азовського, Балтійського, Каспійського, Баренцевого та Білого морів. Ліквідувати маргінальні квазідержави – російські окупаційні адміністрації та вивести свої війська з території інших держав.

Провести нарешті федералізацію російської федерації, з можливістю самовизначення для неросійських територій.

Визнати свої злочини перед іншими народами.

Відмовитись від ядерного статусу, терористи не мають навіть морального права на зброю масового ураження.

Знищити російську ударну авіацію – країна, що використовує бомбардувальники, щоб бомбардувати цивільні об'єкти, не має права на авіацію. А ще росіяни мають вибачитись і вибачатись далі, систематично і завзято – поки вас не пробачать. А тоді вибачатись знову".