Під час пожежі, ми сподіваємося на допомогу пожежників. Людей, чию роботу за звичайних умов ми й не помічали. Ми героїзуємо медиків під час пандемії, бо вони справді герої – 24 години на добу на ногах, рятують людей. І ось війна – хто тепер наші герої?
Вранці 24-го лютого Росія, наслідуючи свою ідейну попередницю гітлерівську Німеччину, вторглася в Україну. Ординці вдарили з усіх боків і в один час. Їхній план був простим – за день зламати оборону, взяти Київ і встановити свій режим. Вони думали, що українці не чинитимуть опору, що здаватимуться. Що цивільні зустрічатимуть російських солдатів з хлібом та сіллю. А солдати переходитимуть на бік ворога. Та все пішло не за планом…
«Русскій корабль, іді нах*й» - так відповіли захисники о. Зміїний. Знаючи, що їм всім загрожує смерть, вони гідно прийняли бій. Немов кіборги в Донецькому аеропорту, вони добу (!) тримали оборону на місцевості практично без укриття.
А Віталій Скакун? Боєць морської піхоти, який ціною власного життя підірвав Генічеський автомобільний міст, але зупинив ворога!
І «київський месник» - льотчик-винищувач, справжній ас. За перші 30 годин війни він знищив 6 ворожих літаків! Включно, з найновішими російськими Су-35.
І таких історій тисячі. Десятки тисяч. Таких історій безліч у нас, і немає в російських загарбників.
Наші солдати – наші герої. Хлопці в ЗСУ, Національній гвардії, територіальній обороні, поліції, СБУ… та й просто цивільні, які з рушницями в руках змушують здаватися хвалених російських десантників! Наша країна нині тримається на їхніх плечах. Наші життя і наше майбутнє тепер залежить тільки від них. І ми точно знаємо – ці хлопці і дівчата нас не підведуть!
Нам доведеться прощатися ще не з одним героєм. Ця війна буде жорстокою. Але ми переможемо, бо наші хлопці і дівчата з нами. Бо ми на своїй землі. І як би цього не хотілося цьому бридкому кремлівському шизофреніку-недоростку, ми нікуди не відступимо!
А росіяни здаються. Здаються цілими взводами! Гинуть тисячами!
Вони програють. Не лише цю війну. Вони програють власну країну. Вони втратили право на існування і повинні зникнути. Як це було з нацистською Німеччиною, і з СРСР. Все найгірше в цьому світі, рано чи пізно, зникає. А прекрасне – залишається.
На завершення, хочеться згадати слова Вінстона Черчилля: «Ми підемо до кінця, ми будемо битися…, ми будемо боротися на морях і океанах, ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою в повітрі, ми будемо захищати наш острів, якою б не була ціна, ми будемо битися на узбережжях, ми будемо битися в портах, на суші, ми будемо битися в полях і на вулицях, ми будемо битися на пагорбах; ми ніколи не здамося».
