Сьогодні Росія заперечує українську державність, спираючись на примітивне пояснення, що колись не було держави під назвою Україна, вважаючи себе спадкоємницею Київської Русі.
Логіка примітивна, адже не було і держави під назвою Росія, як і не було такої народності, як росіяни.
Були, умовно кажучи, предки українців - русичі (назва з літопису "Слово о полку Ігоревім" (русини), які проживали на території Київської Русі. Це давньоруська етнокультурна спільність, що складалися з різних східнослов'янських племен (кривичі, дреговичі, поляни, древляни, сіверяни, волиняни...) і до сучасних росіян, предками яких були угро-фінські племена, відношення не мали. Пізніше відбувалася незначна асиміляція (для прикладу на півдні з печенігами і половцями, а на півночі з угро-фінами), але древня Русь і Росія - це зовсім різні поняття зі своїми історичними та етнічними особливостями. Тож причина полягає в тому, що українці втратили свою державну назву, а росіяни навпаки її привласнили, називаючи Росію – Русь. У документах XVI—XVII століть Московія, як держава, називалась Московська держава або царство.
Назва Велика Русь або Великоросія, вживалася з 14 століття спочатку тільки в церковній літературі для відокремлення Київської митрополії від Галицької митрополії (Мала Русь). А з 1654 до 1721 років така назва офіційно була присвоєна у титулі російського царя і у 19 столітті вживалася істориками, етнографами та мовознавцями.
Але, щоб зрозуміти, хто є спадкоємцем Київської Русі і які саме народності проживали на території Московії в епоху зародження її державності, і чи є вони слов’янами, звернемося до історичних фактів, і задля усунення закидів про упередженість, будемо спиратися на факти і дослідження відомих російських істориків.
Територія фінно-угорських, балтських і тюрських племен до стародавньої Русі відійшла внаслідок колонізації цих земель Київською державою за княжого правління Рюрика, Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира Великого, Ярослава Мудрого.., але у другій чверті XII століття внаслідок міжусобиць Русь розпалася на самостійні князівства.
Слід зауважити, що землі Московії колонізував київський і ростово-суздальський князь Юрій Долгорукий, і саме він у 1147 році заснував Москву, в той час як на тих територіях не було жодних ознак державності. Від свого заснування і аж до навали хана Батия Москва була прикордонним містом Володимиро-Суздальського князівства.
Юрій Долгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич. Стосовно основних земель Московії тих часів (Ростовщина, Владімірщина, Рязанщина, Суздальщина ), то перші паростки їх державності з'явилися за князювання внука київського князя Володимира Мономаха, сина Ю. Долгорукого і половецької князівни – Андрія Боголюбського. Батько віддав йому м. Вишгород, однак в 1155 Андрій Юрійович без згоди батька залишив м. Вишгород і переїхав до м. Володимира на Клязьмі (тепер — м. Владімір, РФ), по дорозі вкравши з монастиря чудодійну ікону.
Після смерті Юрія 1157 Андрій Юрійович витіснив із міст Ростова і Суздаля своїх молодших братів Михалка та Всеволода і об’єднав під своїм правлінням приєднані Київською Руссю землі, населені угро-фінськими племенами, зробивши м.Владімир своєю столицею. У цьому контексті президенту РФ Путіну варто задуматись над словами про ісконно РУСЬКІ (НЕ РОСІЙСЬКІ) землі КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.
Князь Андрей Боголюбский. Реконструкция Герасимова. г. Владимир.
http://www.hrono.ru/img/monarhi/andr_bogo.jpg
Власне Боголюбський і є засновником московської державності. Саме від нього нащадки угро-фінів і татар, а вже набагато пізніше і слов’ян – майбутні росіяни вправі вести відлік початків своєї державності. Це підтверджує авторитетний російський історик Ключевський, який з цією подією пов’язує виникнення великоросів, тобто майбутніх росіян, не зважаючи на походження і тюрську зовнішність Боголюбського по маминій лінії: "С АНДРЕЕМ БОГОЛЮБСКИМ ВЕЛИКОРОСС ВПЕРВЫЕ ВЫШЕЛ НА ИСТОРИЧЕСКУЮ АРЕНУ".
Але це не зробило фінські племена слов'янами. Теорія про масове переселення слов’ян на ці території була сформована російським ученим Погодіним, але навіть у радянські часи вона була визнана ненауковою. Микола Янковський, генетик, член-кореспондент РАН, директор Інституту загальної генетики ім. Вавілова Російської Академії Наук заявив наступне:
«россияне дальше от "братьев" - славян и близки к соседям - эстонцам, финнам, марийцам, коми... Да и казанские татары с чувашами - тоже суть финно-угры в основе своей. А пришлые... Много ли их пришло? Теории о многотысячных переселениях народов только сказки.
Да, приходили из Руси князья, за ними дружины – когда 100 мечей, когда, максимум, тысяча-две. Это если брать малообитаемую Восточноевропейскую равнину. Другое дело, что они захватывали власть, навязывали новый язык, веру, деньги, затем и название захваченной территории.». (Н. Янковский. Вавиловский журнал «Этногенетика». Лекция 2)
Звідси робиться простий і логічний висновок: Як з приходом норманського князя в Київ слов’янські племена не могли автоматично стати норманами, так і з приходом у владіміро-суздальські землі князя з київської землі з династії рюриковичів, фінські племена від цього не могли автоматично стати слов’янськими.
Отже, з приходом у московію Боголюбського, не могли на історичну арену вийти так звані великороси (росіяни), як народність, про що писав Ключевський, хоча предки сучасних росіян дістали можливість цим, не завжди мирним, шляхом, отримати державність, релігію та інше. Отож з Боголюбським логічно пов'язувати хіба що витоки майбутньої російської державності.
Факт приєднання Київською Руссю колонізованих земель не робить ці землі спадкоємцями Київської Русі. З таким же успіхом нащадки угро-фінів росіяни, можуть причепити свою історію та державність і до монголо-татар, адже російські історики М. Карамзін, С. Соловйов, визнавали факт входження в 1253 році ростовсько-суздальських князівств до складу володінь хана Сартака, сина Батия.
Починаючи з 13 ст. московити етнічно перемішались також і з татарами. За даними російського історика Ключевського, у 17-18 ст. більшість московитів було татарського походження (А.Блок : "Да, азиаты мы, с раскосыми и жадными очами!").
Отож, росіяни – це нащадки фінських племен, які пізніше змішалися з татарським (http://cs11120.userapi.com/v11120218/8c4/GUDK0OrAtpw.jpg
, і частково болгарським та слов’янським етносами, тому росіяни - не слов'яни, хоча пізнішого асиміляційного впливу на угро-фінів слов'ян, а особливо татар, відкидати не можна.
Тут варто зупинитись і на особі Володимиро-Суздальського князя Боголюбського. Це душогуб, якого РПЦ з політичних мотивів зачислила до лику святих, канонізувавши у якості благовірного, який вигнав до Візантії своїх 4-х братів разом з їхньою матір'ю — другою дружиною свого батька, відзначався особливою жорстокістю і розпалював криваву міжусобну війну, об'єднавши навколо себе у поході на Київ князів таких міст як Муром, Рязань, Смоленськ, Полоцьк.., бо усі вони, як і він, були нащадками або родичами половецьких ханів.
За словами літописця «грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в'язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх.
І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали, і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими, але бог молитвами святої Богородиці оберіг його од такої біди».
Цього «благовірного» російський історик Костомаров у праці «Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей". Отдел 1. Глава 5. Князь Андрей Боголюбский. 1169 год." Описує так:
"Киев был взят 12 марта, в среду на второй неделе поста 1169 года, весь разграблен и сожжен в продолжение двух дней. Не было пощады ни старым, ни малым, ни полу, ни возрасту, ни церквам, ни монастырям.
Зажгли даже Печерский монастырь. Вывезли из Киева не только частное имущество, но иконы, ризы и колокола."...
Не дивно, що цей кровопивця в боротьбі проти київської державності заручився підтримкою своїх половецьких родичів – основного ворога Русі.
Саме завдяки ворогам Київської Русі, половцям, ображеному князю вдалося захопитии Київ. Андрій віддав місто на триденне розграбування війську. До цього моменту на Русі було прийнято поводитися подібним чином лише з чужоземними містами. На руські міста ні при яких міжусобицях подібна практика ніколи не розповсюджувалася.
Наказ Андрія Боголюбського показує, що для нього Київ був настільки ж чужим, як який-небудь чужоземний замок. Він відправив на той світ тисячі християн, палив і грабував їхні церкви, вкрав з монастиря чудотворну ікону так званої Володимирської Пресвятої Богородиці (так званої, бо з Києва цей злодій перевіз її у свою володимирську резиденцію. У 1395 році ця ікона перенесена до Москви).
З того часу і по сьогоднішній день московити остаточно стали на шлях війни з Київською Руссю, її нащадками і їхньою державністю. В 2011 році в рамках святкування дня народження цього душогуба, в синодальному відділі московського патріархату відбувся круглий стіл, де робилися спроби відбілити чорні сторінки правління Боголюбського. Вийшло кумедно:
"На круглом столе встал вопрос о переосмыслении наиболее уязвимых эпизодов биографии Андрея Боголюбского. В частности, многими выражалась уверенность, что князь, уезжая без родительского благословения из Киева, вовсе «не украл» чудотворную икону Божьей Матери (названную впоследствии Владимирской), а совершил промыслительный поступок."
Як вам таке? Вочевидь у російському кримінальному кодексі треба зробити поправку, де в окремих випадках крадіжку замінити виразом "промыслительный поступок". Може ще і вбивство Боголюбським тисяч християн включно з жінками, дітьми і престарілими рашисти назвуть чимось подібним, приміром "охотничьий поступок"?
Подібним "промислом" в Україні пізніше захоплювалася Катерина ІІ, а після повномасштабного вторгнення в Україну такими «промыслительными поступками» почали займатися російські загарбники, включаючи у свої «трофеї» не лише українське зерно, промислове обладнання, але й супутникові антени і унітази).
"И прия власть Рюрикъ, и раздая мужемъ своимъ грады, овому Полотескъ, овому Ростовъ, другому Белоозеро" (Повесть временных лет). Цю цитату нащадки угро-фінів часто наводять як аргумент державності. "Н. И. Костомаров на диспуте с М. П. Погодиным 19 марта 1860 г. о начале Руси говорил:
«Наша летопись составлена уже в XII веке и, сообщая известия о прежних событиях, летописец употреблял слова и выражения, господствовавшие в его время»).
О влиянии новгородских порядков поздней поры при создании легенды писал Д. И. Иловайский). Но настоящий перелом здесь наступил благодаря работам А. А. Шахматова, который показал, что Сказание о призвании варягов это – поздняя вставка, скомбинированная способом искусственного соединения нескольких северорусских преданий, подвергнутых глубокой переработке летописцами.
Шахматов увидел преобладание в нем ДОМЫСЛОВ над мотивами местных преданий о Рюрике в Ладоге, Труворе в Изборске, Синеусе на Белоозере и обнаружил литературное происхождение записи под 862 г., явившейся плодом творчества киевских летописцев второй половины XI – начала XII века)" .
Для прикладу, російський історик А.А. Шахматов довів, що згадка у ПВЛ Ростова (Ростов Великий) під 862 роком була відсутня, і внесена у (переписаний декілька разів) літопис у 12 ст.
Для цього навіть не треба читати фундаментальні праці, - це зазначено навіть у Вікіпедії (Ростов). Також археологічно доведено, що існування міста Білоозера простежується лиш з 10 століття, хоча нащадки угро-фінів відлік ведуть від дати, зазначеної у повісті.
Тому можна з впевненістю зазначити, що засновник державності Русі (не Росії) Рюрик до московитів відношення не має, (як і не мають відношення предки росіян (угро-фінські племена) до слов'янських племен (древляни, дреговичі, полочани, волиняни,..), та й Москви тоді ще не було.
Єдине, що є очевидним за даними літопису, Рюрика запросили княжити у Новгород племена ільменів, вєсі і крівічей, які (у меншій мірі, як асиміляційна складова) разом з угро-фінськими (переважно) племенами і є предками сучасних росіян, які свою державність почали з Андрія Боголюбського: https://ruskline.ru/news_rl/2012/03/20/osnovatel_rossijskoj_gosudarstvennosti2/
Сьогодні в етнічну спадковість росіян входять і сіверці, і угро-фіни, і словени, і балти… Ми ж розглянемо походження росіян на етапі утворення їхньої державності. Отож, початок державності московитів при князюванні Андрія Боголюбського доводиться вищенаведеними фактами, і залишається ще більш аргументовано підтвердити їхнє угро-фінське походження.
Для цього варто уважно передивитися відеосюжет російського телебачення, а саме програми «Вести» під назвою «Финно-угры. Истоки Московии»: https://www.youtube.com/watch?v=nT24dpg4RlU&list=PPSV
Таким чином справжні «истоки Московии» археологічно підтверджуються їх фінно-угорським походженням. Наприкінці свого "сенсаційного" сюжету журналісти говорять, що ніби слов'яни побудували на московії такі міста як Суздаль, і знову допускаються помилки. Російський історик, професор В.Д. Юдін у своїй праці "КУРС ЛЕКЦИЙ ПО ИСТОРИИ РОССИИ" (глава "Суздальская земля") пише: "Слово суздаль — фино-угорское слово... До 12 века здесь преобладало финское население, которое было здесь туземным... Фины поселились здесь в незапамятные времена."
А от заснування міста Владімір на території, заселеній угро-фінами, вже пов'язують з літописною звісткою, згідно з якою місто заклав київський князь Володимир Мономах у 1108р.)
У вищенаведеному відеосюжеті прозвучала логічна і слушна думка про перепис російської історії. Нащадкам угро-фінів давно треба переписати свою історію у відповідності до історії своїх угро-фінських та татарських предків, а не предків сусіднього народу.
http://www.epochtimes.ru/content/view/41785/54/
Авторитетний російський історик, професор С. М. Соловйов зазначав, що на північ і північний схід від слов'ян жили фінські племена, і вони були засновниками Ростова:
«Только когда по смерти Боголюбского ростовцы высказали свои требования, началась открытая борьба между ними и братьями Андрея, кончившаяся поражением ростовцев. Не удивительно, что борьба была непродолжительна; обратив внимание на положение Ростова, трудно предположить, чтоб этот город был силен, имел многочисленное народонаселение вследствие большой торговой деятельности; трудно предположить, чтоб этот город, запрятанный своими строителями, финскою мерею, от живого пути, от Волги, к печальному мертвенному озеру, - чтоб этот город процветал, подобно Новгороду, Смоленску, Полоцку». (С.М.Соловьев. История России с древнейших времен. Том 13, гл.1)
У 1851 році Олексій Уваров (син президента російської академії наук Сергія Уварова) на території Ростово-Суздальських і Рязанських земель розкопав ТИСЯЧІ курганів і не знайшов ЖОДНОЇ слов’янської могили.
Усі останки були фінського походження, а кургани датувались VІІІ—XVІ століттями:
«В 1851 году под моим наблюдением разрыто в Суздальском и Владимирском уездах на 17 группах 757 курганов. В 1852 году раскопки произведены были в Юрьевском и Суздальском уездах, и на 77 группах разрыто 2318 курганов.
В 1853 году раскопки произведены были под наблюдением П.С. Савельева в 44 уездах Юрьевского и Переславского уездов, и разрыто 3414 курганов. В 1854 году раскопки произведены были в Переславском и Ростовском уездах; в 25 пунктах разрыто 1240 курганов. Всего исследовано в протяжении четырех лет 163 местности и разрыто всего 7729 курганов» ...
«Даже присутствие, к прмеру, норманнов в Городце, не отвергает первоначального тут поселения Мерян, которое также подтверждается раскопкой вещей, обычных, как мы видели, наряду одних Мерян и сродных с ними других финских племен».
Уваров наводить і інші аргументи: приклади сотень найменувань річок, озер та населених пунктів, де ці назви, з одного боку, доводять належність до одного народу, а з іншого – жодного відношення до слов’ян:
«…Эти названия не имеют славянского корня и поражают нас совершенно чуждыми звуками…. Многие из этих названий повторяются в самых отдаленных между собою местностях, доказывая этим не только свое этимологическое единство или сродство, но также и единство происхождения первых обитателей этих стран.
Только один и тот же народ мог, раскинув свои селения на обширном пространстве повторять те же имена, или давать названия одинакового этимологического происхождения».
Археолог стверджує, що ці назви носять давньофінське походження. Такої ж думки і історик Ключевський:
"На обширном пространстве от Оки до Белого моря мы встречаем тысячи нерусских названий городов, сёл, рек и урочищ. Прислушиваясь к этим названиям, легко заметить, что они взяты из какого-то одного лексикона, что некогда на всём этом пространстве звучал один язык, которому принадлежали эти названия, и что он родня тем наречиям, на которых говорят туземное население нынешней Финляндии". http://www.spsl.nsc.ru/history/kluch/kluch17.htm
Історик підтвердив, що "В области Оки и верхней Волги в XI - XII вв. жили три финских племени: мурома, меря и весь." і константував, що «финские племена были исконными жителями в самом центре нынешней Великороссии» (Ключевский В. Сочинения: В 8 т. — М., 1956. — С. 294.)
Доктор історичних наук Третьяков П.Н. зазначає, що "Исторические и археологические данные свидетельствуют о том, что до последней четверти I тыс. н.э. финно-угорские группировки Поволжья и Севера еще в значительной мере сохраняли свои старинные формы быта и культуры, сложившиеся в первой половине I тыс. н.э." https://e-knigi.com/nauchnye-i-nauchno-populjarnye-knigi/istorija/page-30-184521-petr-tretyakov-u-istokov-drevnerusskoi-narodnosti.html
Таким чином, підтверджено, що предками сучасних росіян є фінські племена:, мері (що населяли територію сучасної московії), мокши, муроми, мещери, печори, чудь, лівь, водь, ямь, чухна, пермь, , карель, зирянь, самоядь та ін. , які не мають відношення до населення Київської Русі, хоча і не виключений пізніший частковий вплив на московію і слов’янських племен. В. О. Ключевський:
«Финны, по нашей летописи, являются соседями восточных славян с тех самых пор, как последние начали расселяться по нашей равнине. Финские племена водворялись среди лесов и болот центральной и северной России ещё в то время, когда здесь не заметно никаких следов присутствия славян….
Наша великорусская физиономия не совсем точно воспроизводит общеславянские черты..: именно скулистость великоросса, преобладание смуглого цвета лица и волос и особенно типический великорусский нос, покоящийся на широком основании, с большой вероятностью ставят на счёт финского влияния. (В.О. Ключевский. Курс русской истории. Лекция 17).
http://www.spsl.nsc.ru/history/kluch/kluch17.htm
Угро-фінське походження росіян у своїй науковій праці "Особенности формирования верхневолжской городской провинциальной культуры (по материалам раннесредневекового города Плёса)" доводить і російський історик, археолог і етнограф Травкін, наголошуючи, що
"Участок Верхнего Поволжья в 50-70 км ниже Костромы применительно к раннему средневековью принято считать территорией "костромской мери", оставившей заметный след в русских древностях.
Последнее отмечали многие исследователи, начиная с Ф.Д. Нефёдова, проводившего здесь в конце XIX в. широкомасштабные раскопки курганов [1]. По мнению антропологов, курганы были оставлены обрусевшим "местным финским населением" . По мнению этнографов, в традиционной местной культуре просматривается отчётливый финский след." ....
"Некоторые наблюдения, сделанные на близлежащих финских памятниках, где имеется, в частности, посуда, поправленная на гончарном круге, позволяет предположить, что появление гончарной посуды на данной территории не столько связано с её привозом извне, сколько является новой ступенью развития местной финской гончарной традиции - не без внешнего влияния, но, очевидно, ещё до появления здесь каких-либо отдельных групп древнерусских колонистов.
В свою очередь, финское влияние заметно в плёсской керамике как минимум до XV в. ".... "Между тем сугубо "колониальных", СЛАВЯНСКИХ ПОСЕЛЕНИЙ и могильников, без финской "примеси", в Верхнем Поволжье, по нашим сведениям, НЕ ВЫЯВЛЕНО НИ ОДНОГО." http://www.balto-slavica.org/forum/index.php?showtopic=5947
Наприклад в ПВЛ радимичі описані, як прибуле населення: "були ж радимичі від роду ляхів, прийшли і оселилися тут і платять данину Русі.", наприклад, кривичі сформувалися внаслідок асиміляції прибулими слов'янами місцевих балтських і західнофінських племен, поступово слов'янізованих. Про це яскраво свідчать дані археології та навіть пише про це Вікіпедія.
Раніше було прийнято вважати, що племена угро-фінів проживали в основному в басейнах річок Волги та Оки, але археологічні розкопки підтверджують, що ареол розселення фінських племен охоплює більшу частину європейського регіону Росії, включаючи і західні рубежі, наприклад, територію Ліпецької області:https://regnum.ru/news/261605.html
Сьогодні у російській культурі, мові і побуті збереглися ознаки свого походження: Кокошник. Назва кокошник має фінське походження: «кекко» - курка, «кокош» - півень, ці старофінські терміни стосовно домашньої птиці використовувалися поряд зі звичними сьогодні російськими як мінімум до початку 18 століття, а в приказках зберігся і до цього дня - подібно до того, як і досі використовується у провінції термін «кока» – рідна сестра матері.Курка була у фінських народів особливо шанованим птахом за її плодючість, і така асоціативна прив'язка мала сприяти виконанню жінкою в суспільстві її головної, репродуктивної ролі. Вишитий на тканині орнамент складався із знаків родючості та солярних символів. Ще більша схожість з образом курячої голови надавали в костюмі особливі підв’язки, відомі у сучасних поволзьких фінів під назвою «кудрять». Таким кучерями служили підвішене до кокошника пташине пір'я або бахрома з ниток, що заміняла їх, а також металеві підв’язки.
Пельмені – традиційна російська страва. Відкриваємо Вікіпедію і читаємо: «Пельмені були запозичені північноросійським населенням у середині 2 тисячоліття н. е. у літописної Пермі - предків комі-зирян (Перм Вичегодська) та комі - перм'яків (Перм Велика). Російське слово пельмені є запозиченням з мови комі - пельнянь «хлібне вухо»: пель «вухо» + нянь «хліб». Слово пельмені (також пельняни) потрапило спочатку у вятські, уральскі й у цілому північноросійські говірки, і звідти перейшло у літературну російську мову. Потім йдемо за посиланням «комі-зирян» та «комі-перм'яків» і бачимо, що це «народ фінно-угорської групи».
Наступним російським символом є ведмідь (недаремно він і символом московської олімпіади 1980г). У той час, як у міфології стародавніх слов'ян ведмідь вважався нечистістю та лісовим чортом, давні фіни його шанували та вважали ведмедя володарем лісу. Саме такий образ приймав у "Калевалі" (фінській епічній сазі) "володар лісових стад" Тапіо: вовків та лисиць, хащ, боліт та стежок.
На відміну від слов'янських личаків (від слова "лико"), чи відповідних назв інших народів, плетене взуття «лапті» має фінське походження, і, наприклад, у литовців це звучить як lõраs «клапоть», а у латишів - lãps «латка».
Косоворотка. Хоча назва цієї сорочки (від «косой воротник») і не закріпила за собою фінського походження, у слов'ян вона виглядає інакше, а ось у фінів – саме так. Це підтвердив і відомий російський лінгвіст та філософ Н.С. Трубецькой, зазначаючи, що:
«мы должны признать, что материальная культура финских инородцев, особенно благодаря трудам финляндских этнографов, изучена куда лучше. Роль угро-финского и восточнославянского элементов в создании того типа культуры, который можно назвать русско-финским, остается не вполне выясненной. В русско-финском костюме есть несколько характерных общих черт (лапти, косоворотка, специфический женский головной убор), неизвестных романогерманцам и славянам». (Н.С. Трубецкой. ВЕРХИ И НИЗЫ РУССКОЙ КУЛЬТУРЫ (Этническая основа русской культуры.)
У науковій роботі «К проблеме русского самопознания» (1927) граф Н.Трубецькой звертав увагу на неслов'янську п'ятитонову гаму народних російських пісень і деякі неслов'янські особливості русального циклу, колядок, фінський культ берези тощо…
Як вже було сказано, другою суттєвою складовою російського етносу є татари, які у свою чергу також пов'язані з угро-фінськими племенами, тому російський історик В. Рудаков сьогодні каже наступне: «я давно переделал бы поговорку: «Поскреби русского, отскребешь татарина», в исторически более верную: «Поскреби русского, отскребешь финно-угра».
«Мы имеем по самым скромным подсчетам 35-40 миллионов русских европейской части России, являющихся прямыми потомками финно-угорских народов. А это 70-80 процентов всех русских России европейской части!» - «Забытые корни русской нации» Михаил Голденков. Специально для «Аналитической газеты «Секретные исследования». http://wap.tainy.forum24.ru/?1-13-0-00000006-000-0-0-1280758364
Сьогодні на території РФ є громадські організації і інтернет-ресурси тих росіян, які не цураються свого угро-фінського походження і не претендують на історію сусідньої держави.
Вони пишаються своїм походженням і констатують наступне: "Наши предки Меряне не исчезли в веках, как пишут иногда в популярных книгах по истории, они стали основой Великорусской народности, в результате крещения перешли на русский язык, мы, и их потомки, называем себя Русскими". http://merjamaa.ru/load/istorija_merjanii/merjanskie_volkhvy_drevnej_rusi/3-1-0-15
Александр Каминский: «Угро-финны стояли у истоков российской государственности» https://www.epochtimes.ru/content/view/41785/54/
Вищенаведені факти і дослідження навіть самих російських істориків є правдивою історією походження і державності сучасних росіян, а не та маячня, яка сьогодні ллється з вуст брехливого кремлівського душогуба про те, що нібито Україну створив Лєнін, чи що її територія є «ісконно россійскімі зємлямі», чи що саме Московія є спадкоємницею Київської Русі. У нових російських підручниках з історії для четвертого класу в розділі, присвяченому Київській Русі, сьогодні взагалі прибрали будь-які згадки про Київ.
Висновки:
- Згідно з археологічними даними, в той час, коли з давніх давен територія московії була заселена угро-фінськими племенами, ознаки перших слов'янських поселенців (причому у незначній кількості) там з'являються лише з 10-го століття.
- Москва заснована київським князем Юрієм Долгоруким в час, коли на тих територіях не було ознак державності.
- Наступний висновок яскраво ілюструє цитата російського історика директора Інституту загальної генетики ім. Вавілова Російської Академії Наук Ніколая Яковського: «россияне дальше от "братьев" - славян и близки к соседям - эстонцам, финнам, марийцам, коми... Да и казанские татары с чувашами - тоже суть финно-УГРЫ в основе своей. А пришлые... Много ли их пришло? Теории о многотысячных переселениях народов только сказки. Да, приходили из Руси князья, за них были дружины – когда 100 мечей, когда, максимум, тысяча-две. Это если брать малообитаемую Восточноевропейскую равнину. Другое дело, что они захватывали власть, навязывали новый язык, веру, деньги, затем и название захваченной территории.
- Початок державності угро-фінських племен московії припадає на час князювання сина Ю. Долгорукова і половецької князівни - Андрія Боголюбського.
- Росіяни відмовились від свого правдивого угро-фінського походження, у своїх сусідів-слов'ян приписали собі історію Київської Русі, частково її назву, і безпідставно назвали себе її спадкоємцями, намагаючись загарбати батьківщину української державності, брехливо називаючи ці землі "исконнороссийскими".
