Фіртка має для читачів новий цікавий та надзвичайно мотиваційний книжковий огляд від нашого експерта Остапа Микитюка.
Останнім часом до рук потрапляють книги, які так чи інакше пов’язані зі свободою, війною, відстоюванням власних внутрішніх і зовнішніх кордонів, розумінням себе і тих, хто навколо. Сьогоднішня добірка не випадково складається саме з цих книг. Вони попри свою максимальну реалістичність, а в більшості ще й історичну фіксацію, наштовхують на думки про те, що тільки у єдності, любові та вірі у своє, рідне, ми зуміємо вистояти проти усіх труднощів та небезпек.
Отож.
.jpg)
Відкриє добірку книжка, яку я нещодавно прочитав на одному диханні, попри те, що вона не така проста, як здається на перший погляд. Це книжка Оксани Мороз — «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців», яка вийшла у київському видавництві Yakaboo Publishing. Охарактеризувати якось односторонньо цю книжку в мене не вкладається у голові.
Вона водночас виступає соціальним та інтелектуальним зрізом українського суспільства за останні 30 років, і являється збіркою правил та лайфхаків з інформаційної гігієни, і претендує називатися автобіографією непересічної особистості Оксани й до всього ще й розкриває уважному читачеві секрети справжнього піару та маніпуляцій масами.
Це книга-знахідка, яку насправді в певний момент стає сумно читати, бо розумієш, наскільки Оксана Мороз права у своїх висновках про сучасне українське суспільство. Багато речей відкриті, наче на долоні, але мало хто вміє звертати на це увагу чи надавати цьому вагомості. Наводити приклади з цієї книжки надто складно, бо їх надто багато, а цю книгу потрібно ґрунтовно досліджувати та розкладати по поличках у власній голові. Та хоча б один я все-таки наведу. Наприклад, далеко ходити не треба, наш теперішній президент і політика за роки Незалежності загалом. Всі ці політичні качелі, процвітання популізму, корупції, віра у Месію який прийде і все зробить: і дороги побудує, і зарплати по 4000 доларів, і далі по списку — наслідок інформаційної незахищеності й розвитку технологій та інтернету. Світом тепер настільки заволоділа надмірність каналів інформації, що звести до маніпуляцій і отупіння простіше простого.
Я рекомендую прочитати цю книгу кожному і задуматись над тим, чи ще не пізно почати змінювати себе і своє середовище на краще. А там глядіть і вся країна заживе.
Але, на жаль, поки не заживає. Навпаки, рани нашої країни ще кровоточать саме як наслідок того, що ми стали овочами. Наступна книжка на яку я б хотів звернути вашу увагу, це «Точка нуль» — збірка есеїв і по суті армійських щоденників українського письменника Артема Чеха в період його служби в армії, яка проходила на передовій. Вона з’явилась однією з найперших книг на таку тему у харківському видавництві Vivat.
Це не героїчний епос, не сповідь невдахи, якого накрила вимушена мобілізація це і не воєнна проза типу гемінґвеївсього «По кому подзвін». Це пазл. Пазл, який складається з днів, ночей, чергувань, обстрілів, страху, героїзму, матюччя, палючого сонця, дружби, болота, бажання жити й кохання, яке дасть сили повернутися додому. Як зазначає видавництво: У психології є поняття «точка нуль». Це той стан обнуління, під час якого людина звільняється від усіх думок, бажань, почуттів; нема ніякого вчора, нема ніякого завтра, є лише тут і тепер, є лише «я» в ньому. Саме про такий стан без прикрас пише Артем.
Книжка показує нам жорстоку реальність, яку не видно з тилу, яку не показують у новинах, яку побачивши одного разу ще не скоро забудеш.
.jpg)
У минулому 2020 році світ побачила книжка вже не письменника, який став воїном, а військового, який став письменником (ну або принаймні закрив для себе якийсь гештальт, написавши її). Це «Точка неповернення» Дмитра Вербича, яка вийшла у видавництві «Наш Формат».
Дмитро Вербич – мандрівник-професіонал, громадський активіст, боєць-доброволець. Захисник Донецького аеропорту. Автор і ведучий спецпроєкту про мандри «По азимуту». Цю книжку читати дещо складніше, ніж попередню. В ній на відміну від «Точки нуль» автор зображає не стільки внутрішній світ і переживання свого головного героя (та і другорядних зрештою теж), скільки відкриває перед нами завісу того, що насправді відбувається на фронті. Ось ти сидиш з другом і жартуєш, а наступної миті повинен зав’язувати джгут на його кінцівці, щоб врятувати життя. Майже на кожній сторінці «Точки неповернення» відбувається війна — щось вистрілює, щось детонує, всі на сторожі, всі чистять зброю, але і рефлексують щодо того, що відбувається навколо і навіть радіють якимось дрібницям.
Головний герой В’юн йде на війну, щоб заспокоїти свою душу. Йому це дається не відразу, бо доводиться не тільки боротися на передовій, але й боротися з внутрішніми демонами, які приходять, коли він спить і повертається на Майдан 2014-го.
А закриває добірку книжка, автор якої давно пройшов війну і зумів побороти свої страхи, а Батьківщина, яку він захищав, далеко попереду більшості пострадянських країн. Це воєнний роман «Блокбастер» хорватського письменника Зорана Жмирича. Для мене ця книга стала черговим відкриттям щойно вийшла у харківському видавництві «Фабула».
По-перше, вона про Балкани (якщо точніше, то про Балканський конфлікт, який утворився через розвал Югославії у 1991 році), по-друге, вона про дружбу, віру і довіру, по-третє, автор хоч написав цю історію як художній роман, але виклав у ній свою власну історію, яка мала місце під час служби Жмирича у хорватській армії. За сюжетом, невеликий загін хорватських солдатів захищає позицію в лісі й контролює один з найважливіших блок-постів. В той час на інший блок-пост нападають солдати сербської армії та беруть у полон головного героя. Над ним з дамокловим мечем уже нависає смерть… але в останній момент інший солдат його рятує і вони тікають. Гарний початок для історії дружби, скажете? Я погоджусь, але промовчу.
Довкола дружби двох чоловіків літатимуть ворожі кулі, жарти в стилі спагетті-вестернів чи бойовиків з 80-х, чатуватимуть солдати ворожих армій… Та одного дня «рятівник» згадає своє ім’я… Це болюча історія. Тут автор замислюється і про життєвий вибір, і про цінність життя, про свободу, дружбу, брехню, що таке війна і що таке мир, і робить висновки.
То може і нам час робити висновки та не бути овочами? Що скажете?
