У 2012 р. до Землі наблизиться планета Нібіру, що може стати для нашої планети катастрофою. А колись Земля була частиною цієї самої планети. На доказ цього факту витратив усе своє життя Захарій Ситчин, сходознавець і лінгвіст, аналітик і мрійник, який створив яскраву і в чомусь скандальну картину далекого минулого планети і людства.
Дарвін чи Творець?
Всім відомі два непримиренних судження про те, як на Землі з'явилася людина розумна. Прихильники божественної концепції переконують: Адама і Єву, від яких відбулися всі ми, Творець створив з праху земного. Прихильники теорії Дарвіна запевняють, що прабатьками людей були мавпи, інтелект яких розвивався в процесі праці і боротьби за існування.
У результаті осмислення багаторічних розшифровок інформаційного спадщини давно минулих народів Захарія Ситчин знайшов-таки золоту середину.
Так, люди походять від мавп, погоджується він. Але не раптом і не в результаті того, що мавпа якимось незбагненним чином додумалася взяти палицю в руки. Так, Бог створив людину. Але не на Землі, а у віддалених глибинах космосу, на планеті Нібіру, що обертається довкола Сонця і підлітає до нього раз в 3600 років.
Відповідно до теорії Сітчина, під час одного з наближень Нібіру до світила її супутник врізався в найбільшу планету Сонячної системи - Тіамат, орбіта якої містилася між орбітами Марса і Юпітера. Один з осколків цього зіткнення був викинутий ближче до Сонця і виявився майбутньої Землею. Розумні істоти, які проживали на Нібіру, досягнувши високого рівня розвитку, зуміли передбачити чекала їх катастрофу і переселилися на Землю. Тут, побоюючись виродження, вони стали схрещуватися з істотами, які антропологи називають Homo erectus. Створені в результаті цього схрещування люди сприймали прибульців, які іменувалися в шумерських текстах аннунаками (ті, що зійшли з небес на Землю), як богів. Багато досягнень нашої цивілізації - їх подарунки. Якщо Уран, Нептун і Плутон відкриті астрономами XIX і XX ст., То шумери, які спілкувалися з прибульцями, залишили записи про ці планетах ще п'ять тисяч років тому.
Мешканці Нібіру пережили кліматичну катастрофу - озонові дірки в атмосфері їх планети призвели до сильного охолодження поверхні. Для створення штучного щита від вихолоджування вимагалося розпорошити в атмосфері дрібні частинки золота. Видобуток дорогоцінного металу і став причиною колонізації Землі. У південноафриканській країні Свазіленд в 1972 р. були виявлені золотодобувні шахти, вік яких близько 100 тис. років. Однак боротьба за золото призвела прибульців до смертельних сутичок між собою. Війни «богів» (до речі, із застосуванням ядерної зброї) спричинили за собою війни між людьми.
Звідки наші гени?
Можна назвати цей ланцюжок гіпотез казкою або новою міфологією. Однак є переконливі докази відвідування Землі аннунаків: у Берлінському музеї виставлена циліндрична печатка III тисячоліття до н. е.. з Вавилону, а в архівах Британського музею зберігається ассірійська копія шумерської таблички - обидві містять навігаційну схему подорожі мешканців Нібіру на Землю. На ній зображена Сонячна система, що включає планету Нібіру (між Марсом і Юпітером).
Обробивши дані, отримані в 1982 р. з космічних кораблів «Вояджер», «Піонер 10» і «Піонер 11», група вчених під керівництвом Томаса ван Фландера визначила, що за Плутоном є планета з орбітальним періодом не менше тисячі років.
Учені з Каліфорнійського університету в Берклі досліджували розвиток флори і фауни за останні 500 млн років і прийшли до висновку: на Землі кожні 62 млн років (плюс-мінус 3 млн років) відбуваються катастрофи, що призводять до зникнення тисяч видів тварин і рослин (динозаври, нагадаємо , вимерли як раз 65 млн років тому). Для пояснення цієї циклічності висувають різні гіпотези, одна з них - наближення до Землі величезної міфічної планети.
Історія нашої планети, побудована Ситчиним, дає відповідь на питання, на які не відповідає наука. Наприклад, чому геном людини містить 223 гена, які не зустрічаються в інших живих істот, а значить, не мають попередників на нижніх щаблях еволюції?
Сітчина критикують, часом називаючи псевдовченим. Він був одним з небагатьох, хто з цікавістю стежив за пересуваннями Нібіру. У жовтні цього року його не стало. Захарія Ситчин так і не дочекався тієї планети, яка, можливо, була праматір'ю Землі.
