Не повіривдва місяці тому, що пранкер – давно без перебільшення світового значення – Седюк скоїв ту дурнувату витівку, оголивши дупу, на всю Європу і світ. Я думав, то був Порошенко, з прапором прогресивної, союзницької держави англосаксонського типу. Я і зараз так вважаю. А ви ?
І чому в цій – нашій – державі постійно найбільше страждають менш винні? П’ять років Седюкові, звісно, не дадуть стараннями «євромєнта» Авакова, ми не Ерефія, з її тоталітарними заквасками, але все одно коміка-дурня затягують по судах більше, ніж Гєпу Харківського, для порівняння. І грошей виб’ють з нього, в відносному порівнянні, встократ більше, ніж бодай би з Януковича Старшого.
То був справді Петро Олексійович, грайливо пробігаючи і оголюючи п’яту точку, немов би п’яте президентство в цій державі, в мене не галюн, у вас, сподіваюся, також. Не під час виступу Джамали, а значно частіше і значно безсоромніше. Він за кожної нагоди не гребує цим вчинком, чіпляючи на себе прапори всіх західних країн, а українським, на відміну від Седюка, покривається – і повністю, так, щоб лише обличчя було видно і невинні, несоромливі очі. Це вам не паранджа і блискучіше, чим будь-яка парча. Це повна жо…а.
Колись на Заході була модна теорія модної тоді антрополога (або антропологині, як говорять у нас тепер) Рут Бенедикт. Вона стверджувала, що між західної і східною цивілізацією проходить чітка і глибока лінія розлому. Вона полягає у виокремленні надважливих факторів у формуванні моделей поведінки людини, що для західної людини вважається – почуттям провини, то для східної - почуттям сорому.
Тобто український президент мав би почувати, щонайменше, перед нами і геополітичними партнерами почуття провини, винуватості за не виконані взяті на себе обов’язки, бити себе в груди, повторюючи «Боже милостивий…», і подати давно або негайно у відставку. Якби він був західною людиною. А якби він був трохи з більшими розкосими очима чи мав дещо темніший колір обличчя, то він би мав змінити свою «загорілість» чи «жовтизну» на насичено червону барву, що так облажався. Вождь краснокожих, мля. І зробивси сеппуку кухонним ножем чи напильником.
Але нема ні того, ні іншого. Він, судячи з його поведінки, більше того, всерйоз і сильно собою пишається і своїми досягненнями. Ось, наприклад, недоробленим безвізом. А як бути з галімими дорогами, галімими судами, галімими слідчими, прокурорами, галімою економікою і екологією, і іншою галімизною ?
Казочки про розділення гілок влади в нашій державі, спихання все на місцеві ради і інших ним і не ним уповноважених – залишатимуть й надалі казочками, поки існує поняття «політична воля» і «важелі впливу» в нашій країні. Наступному диктаторові – гібридному – не олігархічному і вибірковому вони по-справжньому знадобляться. Поки не з’явиться в країні справжня рівновага і баланс влади у вигляді справжнього уряду, справжнього парламенту, справжнього суду, справжніх органів місцевого самоуправління. Справжня правова, демократична держава, нарешті.
Поки не появиться, доти шалений Петрусь і його посіпаки-клоуни з найближчого і найдальшого оточення будуть перетворювати Євроарену, в якому б кічевому, занедбаному стані вона не знаходилася зараз й без них, на грандіозне посміховище і летовище для культурного несмаку.
Але все одно – переможуть кращі на цьому поприщі, попса відпаде, вона вже доживає свої останні святкові будні в суєтній розкоші і марнуванні ресурсів та часу. Жива лірика без сліз переможе зариданих крокодилів і їх побратимів карасів.
Природа виживання людського буття не може довго витримувати штучність, лицемірство, крикливість, паяців усіх мастей. Їй потрібен перезавантаж. Натомість закоренілі клептократи і партократи все одно нам співають з давно зірваними голосовими зв’язками про совково-шовкове ретро і свій грьобаний вінтаж.
Останній казус президента з голою дупою відбувся, як знаєте, ще не так давно. Заборонивши VK, Однокласнікі і іншу московську муру (цілком правильно і давно би), пан Президент забув сам себе заборонити в них. Я думаю, його все-таки, соромнуло трохи.
Чомусь, перебуваючи час від часу в Європі, ловлю себе все частіше, що зізнатися, що ти з України, важче і дискомфортніше, ніж навіть за Януковича. Соромно – чомусь мені, який ні в кого нічого не вкрав, злочинців не покривав… І не мені одному, я цікавився. Може, це знак того, що ми рухаємося не на Захід, а в Азію ?...
Мені хочеться все-таки на Захід, «почуття провини» значно індивідуальніше, особистніше за «почуття сорому», яке більше базується на колективізмі, залежності від групи і їхньої думки. Хоч без сорому теж нікуди. Все має бути збалансовано і впорядковано і на правильному полюсі.
Вимушено констатуємо, в цій країні ще дуже багато не почуває ні за що провину і ні грама сорому, що означає: цивілізаційна гола дупа, виставлена на показ; дешеві понти і нікчемний, пустий епатаж. В одних вона гола від бідності, в інших від жиру, тріщачи по швам, що так, що інак.
Та як було сказано, це все одно не відверне поразку сракодурів, сракоманів і сраколизів. Це лише додатково оприлюднює, хто є хто. Порошенко в цьому кайдано-ланцюзі вертисраких лиш верхня ланка, ними хоч греблю гати на всіх рівнях і царинах народного існування. Буде не просто ідіотів карати і вгамовувати, особливо всіх відразу, зате без збочення приємно і тим паче корисно.
І хай там зараз ще в нас хуліганів жорстко і жорстоко карають, а бандитів лагідно відпускають, хай чинний Гарант далі бігає на екранах зі щирою волохатою філейною на парад, шукаючи собі спаринг-партнера на вибори 2019 (провідна роль надається його оточенням підородупому Ляшку і його гетеросексуальній копії для східного електорату горлодупому Капліну) - не врятує від всенародної ганьби бридких циркачів, не врятує. Сподіваємося, що опісля виникне почуття вини. Запізніле.
Пісня гурту О. Торвальд, що була представлена від України на цьогорічному Євробаченні, справді недооцінена, та, найперше, нашими громадянами без права голосу. В ній йдеться про час, який неустанно минає. Так він минає. Хтось втрачає, хтось знаходить. Україна ще не все втратила і ще багато поновить і надбає.
Хай величаво засяють сідниці Седюка на прапорі сьоднішніх, вчорашніх і завтрашніх пердунів незгладимою печаттю і невигойним ярмом останнього місця на землі. Чи передостаннього.
