Справжні політики тверезо бачать реальний політичний стан, натомість великі політики бачать майбутнє.
Чи є в Україні справжні політики? Можливо. Один-два.
Чи є в Україні великий політик? Переконаний – немає. Майбутнього України не може передбачити ніхто.
Інакше наше політичне життя укладалося б по-іншому. Політичні кар'єри наших великих політиків укладалися по-іншому.
Сьогодні ми спостерігаємо за "боями місцевого значення", які стосуються так званого "кнопкодавства", ще якихось частковостей. Найбільше, на що спромагається наша політична уява, це спекуляції на тему – хто ж буде наступним президентом України. Знову Віктор Янукович, чи, може хтось інший – і чи буде він з опозиційної трійці, чи ні.
А що буде з країною – це питання залишається на маргінесі. Не чіпатиму його у цьому тексті і я.
Однак великі політики мали б вже сьогодні думати і бачити, що буде після – після Януковича. Ну відбуде він одну, ну дві, ну три каденції – все одно епоха Януковича рано чи пізно закінчиться. А що буде опісля?
А тепер щодо Януковича як масштабного політика. Хочеш не хочеш – він президент великої країни. Після поразки 2004 року. Однак чи він політик? Вже про великого політика не кажу. Чи адекватно бачить він сьогодення чи майбутнє країни після того, як рано чи пізно покине президентський пост? Чи бачить він хоча б свою долю після того, як рано чи пізно покине президентський пост? Чи бачить він долю своєї Сім'ї? Своїх у таких трудах набутих капіталів?
Про країну у мене запитання було, звісно, риторичне. А от про справи особисті – ні. В Україні вони завжди домінували і домінують над справами громадськими. Тай зрозуміліші вони нашому дуже недоброзичливому та озлобленому суспільству.
Янукович "со товаріщі" задав такі правила гри у країні, які позбавили його можливості "вийти з гри" так само, як "вийшли з гри" хитромудрі Кравчук, Кучма та Ющенко. Вони не доводили ситуацію до крайності – завжди залишали коридор для відступу – навіть у стосунках з політичними опонентами, як от Ющенко. А Янукович палить за собою кораблі – "після мене хоч потоп". Що ж – може бути й така позиція. Але тоді нічого розраховувати ні на яке змилування опонентів. Їх відповідь буде дзеркальною.
Жорсткість пресингу на опозицію, запроторення за грати чільних лідерів опозиції, ігнорування думки з даного питання Владіміра Путіна, Барака Обами, Ангели Меркель та групового ЄС унеможливлює такий елегантний вихід до "приватного життя у якихось там Безрадичах". Жодних гарантій свого майбутнього Віктор Янукович ні від кого реально отримати не може. Він "кинув" всіх. Він виявився "недоговороспособным" – жодної обіцянки, яка стосується політичного життя в Україні, він не виконав. Очевидно це не відповідає його стилю спілкування з партнерами. Так би мовити – по-донецьки. Жорстко і красиво. Що ж – можна і так. А чого б не розвести європейських чи американських лошар. Свята справа. Але от "кидати" росіян – це вже собі дорожче – гра з вогнем. Тут, здається, перегин. Однак Віктор Федорович забавляється. Ризикант.
Про народ і таке інше – говорити не буду. З ним все ясно – його і "належиться розводити та кидати". На думку "донецьких", звичайно.
А тому Віктору Януковичу, здається, залишаються тільки три можливі варіанти. Однак на перспективу вони закінчуються одним і тим самим. Якось негарно.
Перший варіант. Віктор Янукович іде шляхом Іслама Карімова, Нурсултана Назарбаєва, Гейдара Алієва – остаточно розмазує опозицію, йде на другу-третю каденцію. А там – побачимо. За прикладом Алієва – ставимо на престол сина Ільхама. Тобто Олександра... Однак Україна – не Азербайджан. В Україні успів сформуватися потужний олігархат. Вже сьогодні комизиться. Як тільки він відчує слабинку Сім'ї чи самих Віктора Януковича або ж Олександра Януковича – то одразу "порве" і їх і їхній бізнес. Чи здатен Олександр Янукович вже зі своїми "товаріщами" на кшталт Арбузова стати Ільхамом Алієвим? Запитання...
Другий варіант. Це евакуація У Підмосков'я. Традиційна траєкторія політичних кар'єр різних політичних неліквідів зі всієї території колишнього совка. Почесна VIP-тюрма, як у всіх екс-президентів з Середньої Азії. Причому це ще непоганий варіант. Якщо погодиться колективний путін. А у нього до Віктора Януковича відношення, як до України – презирство. Чи згодиться він його прийняти – запитання. Хіба що про всяк випадок для вирішення якихось своїх проблем. Але якою тоді буде доля фінансово-промислової групи, яку Сім'я стаханівськими темпами розбудовує в Україні. Передати колективному путіну? Ой, як не хочеться. Тай чи буде що віддавати – евакуація може бути нагальною. Україна може мати і матиме інших господарів – як вчить досвід – таких самих захланних.
Третій варіант взагалі некрасивий. Це варіант дикого народного бунту. Народ втомився від безперспективності країни з назвою Україна. І тоді нічого іншого, окрім долі подружжя Чаусеску не залишається. А про настрої народу можна почитати тут.
Хтось скаже, що зарано чи некрасиво обговорювати такі варіанти, коли Віктор Федорович сильний як ніколи. А мені здається, що саме час – таким сильним і красивим довго не втримаєшся – він досконалості шлях тільки донизу, і саме час подумати і про особисту долю, і про долю своїх дітей. Це я не про Арбузова. Про долю сьогоднішніх "друзєй-товаріщєй" Віктора Федоровича слід поміркувати окремо.
Хтось може сказати, що ці міркування невчасні. Можливо. Віктор Федорович ще має час. О так, звичайно. Та час так швидко спливає.
Однак чи має Віктор Федорович коридор для евакуації – це запитання для нього екзистенційне і завжди вчасне. На його місці я б задумався – навіщо грати у російську рулетку. Рано чи пізно куля все одно вистрілить. І ця куля може мати як ім'я тимошенко, так і ім'я путін. Чи ще як...
Хтось скаже, що міркування некрасиві і нічого бажати навіть не дуже ближньому чогось поганого. Але ж це не побажання злої долі – це просто тверезі міркування. І навіть підказки.
Можливо є й інші варіанти. У нас он скільки людей розумних. То хай їх покажуть. Можливо, у Адміністрації президента знають, як все зробити красиво і, головне, назавжди. То хай порадять президенту. Вони за те гроші отримують:)
