Вже чимало часу пройшло з того моменту, коли ЗМІ розтиражували висловлювання депутата-регіонала Болдирєва на тему можливого «відокремлення Галичини від України». Однак, досі ця, судячи з усього, продумана акція не викликала адекватної реакції. Заяви депутатів ВО «Свобода» з «прокляттями» на адресу Болдирєва, навряд, чи можна вважати адекватною реакцією.
Кажучи про адекватну реакцію, автор цих рядків зовсім не мав на увазі виразів засудження чи підтримки позиції депутата Болдирєва чи, тим більше, переслідування його у якій-небудь формі. Йдеться взагалі не про самого депутата-регіонала, а про те «повідомлення», або модно кажучи – message, яке він свідомо чи ні відправив на нашу – галичан – адресу.
З цього повідомлення ми мали б усвідомити кілька речей. Заяви Бодирєва на вечорах у російського посла, які набули широкого розголосу за браку офіційної реакції, свідчать передусім про те, що в головах, принаймні частини еліт на схід від Збруча такий проект існує і розвивається. А за роки незалежної України ми мали змогу не раз переконатися, що саме прокремлівські політики є «ефективними менеджерами державотворення», а не про-білодомівські.
Сказали, що Янукович буде президентом – він ним став.
Сказали, що Юлька буде сидіти – Юлька сидить.
Тож, якщо вони серйозно вирішать реалізовувати проект «відокремлення Галичини», то існують великі шанси, що їм вдасться його реалізувати.
З цього ми мали б усвідомити наступну річ: краще бути готовим до, здавалось би, найбільш неймовірного сценарію, аніж не бути готовими до жодного.
Неготовність до певного розвитку подій вже не раз давалася взнаки галичанам. І під час Весни народів, коли замість того, щоб виборювати своє рівноправне місце серед народів Дунайської імперії, галичани зайняли позицію «тирольців сходу», улюблених підданих двору Габсбургів. І під час Першої світової, коли до останнього «дзвінка» трималися за «бабцю Австрію», замість того, щоб мобілізуватися для боротьби за власну європейську автономію. А в 1939-му галичани були готовими до поділу Польщі? А в 1941-му – до поразки гітлерівської Німеччини? А в 1989-му – до розпаду СРСР? Отож.
Втім, як би не розвивались найближчі події в державі Україна, галичанам так чи інакше потрібно мати свою суспільну структуру і репрезентантів, власну еліту. Чи це здасться для швидкого налагодження функціональної системи після можливого «несподіваного» відокремлення? Чи пригодиться для виведення на вищий якісний рівень системи місцевого самоврядування?
Покаже час.
Зрозуміло одне – стара патріархальна суспільна структура Галичини, яка в певний спосіб була законсервована в радянські часи, сьогодні не витримує викликів часу і майже не функціонує. Перший показник цього – відсутність патріотичної галицької еліти. Нинішні «видатні галичани» є або патріотами тієї України, в якій Галичина не може віднайти свого гідного місця, або – зграєю корупціонерів, хабарників і невігласів, яким байдуже і до галицького народу і до галицької культурно-релігійної традиції.
В такій ситуації висновок напрошується сам: якщо Галичина не матиме своєї сучасної суспільної структури і своєї патріотичної еліти, то завжди буде приречена на роль обтяжливої провінції для чужих по духу держав або, що ще гірше, на роль хлопчика для биття у геополітичному спектаклі, розрахованому як на внутрішнього, так і на зовнішнього глядача.
Теоретично більшість з нас це розуміє, але практично нічого не робить. Бо грім не вдарив? Тож, галичани мали б подякувати Болдирєву, адже його message може бути передвісником цього грому.
