Таїнство випікання пасок, розмальовування писанок та маленькі хитрощі, як можна посмакувати освяченим та забороненим до того, як дозволять - ділимося, а заодно вітаємо вас із цим чудовим днем.
Читайте та надихайтесь.
Великдень - це особливе свято, яке ще з дитинства асоціюється з теплом, любов’ю та затишком.
Пасху наша сім’я освячує у селі, служба починається о 2 ночі і триває декілька годин. В дитинстві дуже подобався сам процес підготовки — це ж бо так гарно. Не просто накидати продуктів у кошик, а гарно все викласти: такий політ фантазії включався.
А ще звечора складався не один великодній кошик, а цілих три! Звичайний - “дорослий”, два “дитячих” - для мене і сестри. Ми туди складали лише солодкі пасочки, баранчики і шоколадні яєчка, ковбаски, шинки — зась. Збирання тих маленьких дитячих кошиків могло затягуватися на декілька годин, бо “то баранець не так стоїть, то яєчок замало, то ще якась біда”.
А потім часто виявлялося, що “вся краса кошика” не зовсім практична. Серед ночі, в темноті, коли несли свої кошики до церкви наші яєчка десь губились. І яке ж то було здивування, коли під час освячення кошиків, ми розуміли, що загубили декілька яєчок.
По правді кажучи, збирати кошик — улюблене заняття на Великдень досі. Мені подобається фантазувати, а коли у ньому вже власноруч спечені пасочки - це особливе відчуття.
Іра Вітенко
Скільки живу — святкувала Великдень у колі рідних людей, а вони у мене по всій Україні: і у Львові, і у Вінниці! Проте, цієї весни традицію доведеться трішки трансформувати — зробимо багато сімейних фото і розішлемо близьким, більше часу присвятимо розмальовуванню писанок та приготуванню пасочок. Ще в нас є традиція — готувати подарунки друзям, мовляв “зайчик передав".
Вважаю, що в час пандемії варто дотриматися ізоляції та послухати Службу Божу вдома: важливо плекати храм в душі.
Цього Великодня бажаю всім міцного здоров'я, рясних Божих ласк та віри, що все буде добре.
Великдень — це день, коли мама дозволяла їсти смакоту з кошика…
За традицією освячування кошика було ввечері, а смакувати всім можна на наступний день. Тому, кожного разу, коли йшли з церкви, то всю дорогу і весь вечір разом із сестрою діймали батьків одним питання: “А коли нам можна буде вже це їсти?”. Не могли ніяк дочекатися.
Потім тихенько сідали біля кошика і виколупували з паски родзинки.
Пам’ятаю, що ми створювали писанки самостійно: мама збирала лушпиння цибулі, яке ми кидали в окріп разом із яйцями, які обкладали листям петрушки чи кропу та замотували в капрон, - цю “техніку” ми використовуємо досі Пробували також саморобним писачком з виноградної лози та воску розписувати писанки.
Великдень – це сімейне тепло, ніжні обійми, веселий сміх, і звичайно ж змагання з писанками за титул ґазди.
Цього року, я бажаю, щоб усі ми зустріли свято здоровими та берегли себе і рідних кожного дня.
Зізнаюся Вам по-секрету, “фокус” із родзинками провертаю ще й досі.
Найвиразнішим моїм спогадом про Великодні свята був похід за новим одягом на місцевий ринок - купляли нове взуття та верхній одяг, адже зазвичай було прохолодно.
Пасочки випікала бабуся — це був довгий та кропіткий процес, адже родина була велика й потрібно було майже 20 штук: кожній сім'ї потрібно було дати по дві паски та один великодній хліб.
Тісто місилося неквапно, в дуже спокійній атмосфері, навіть сваритися в день випікання пасок не можна було.
Рецепт великодньої паски в нашій сім'ї був і простий і водночас складний — через велику кількість інгредієнтів. Та найцікавіше те, що дітям теж можна було долучитися до процесу — ми виставляли освячену вербу на дно кожної форми, а візерунок нагадував хрест. Піч, де мав випікатися хліб прогрівалася від самого світанку, а весь процес створення пасок був вечером.
Хочу побажати всім берегти свої традиції та віри в світле майбутнє.
Христос Воскрес.
Ростислава Мартинюк
Моя сім‘я нестандартна по всіх форматах - ми не релігійні і традицій не дуже дотримуємося. Але на Пасху до церкви ходимо, мабуть, тому що це повага до традиції і родини.
Та попри все, завжди намагалися якось весело провести цей день - грали в ігри, ходили в гості, або їхали відпочивати.
Закупляти велику кількість продуктів та готувати багато страв дуже непрактично, бо ж потім нам доводиться викинути все, що не з‘їли, тому декілька років прийняли рішення - готувати їсти салат, запікати м‘ясо, або варити картоплю, а на гостину - ходити до бабусі. Їй в радість нас годувати, і нам супер, бо не треба готувати.
Цього року, швидше всього, що не будемо навіть освячувати кошик, а просто приготуємо щось разом і повечеряємо. Хоча раніше планували відпочити за кордоном, але ми не засмучуємося, бо знаємо, що після закінчення карантину точно ще кудись махнемо.
Людям цього року бажаю критичного мислення та позитивного настрою, пам‘ятайте, що свято всередині вас.
На Великодні свята бажаю людям критичного мислення та здоров'я, адже це те, що рятує.
Великдень для мене завжди асоціюється з чимось світлим, теплим та душевним.
В дитинстві — це окремий маленький прикрашений кошик з пасочкою, веселі гаївки навколо церкви та вся сім'я разом за сніданком. Якесь таки є таїнство у тих великодніх церковних дзвонах, коли служба Божа вночі, у тому яєчку, розділеному на всіх, навіть ковбаска на Великдень пахне інакше.
В дорослому житті — Великдень став тим святом, коли не тільки приїжджаєш до мами, бабусі, але й бачишся з друзями, згадуєш дитинство.
Зараз, коли в мене є сім'я і маленька донечка дуже хочеться бути саме там, де народилася. Тому у цей день обов'язково родина вся разом.
Великдень цьогоріч - велике випробування для кожного з нас, випробування не тільки неможливістю фізично бути там, де прагнеш, але й, в першу чергу, випробування духовне. Це час, який має нас навчити і змінити.
Тому бажаю кожному воскресіння душевного, міцного здоров'я, бережімо себе та рідних. Нехай усі негаразди минають наші оселі. Будьмо сильними духом та своєю вірою.
І залишаймося вдома.
З усіх свят я найбільше люблю Великдень. З дитинства моїм основним завданням в підготовці до свята, було розфарбовування яєць та крашанок. Тоді частенько до церкви йшла з кольоровими пальцями від фарб.
Пам'ятаю, коли мені було десять, подруга покликала на гурток з писанкарства — ось, де могла проявитись фантазія. Відтоді моя власна писанка завжди опинялась у кошику — без неї ніяк.
А цьогоріч до списку традицій додала ще одну — випікання пасочок, цим раніше займалася бабуся.
Сьогодні карантин вніс свої корективи у святкування, але я звикла у всьому шукати позитив. Ми, як раніше, можемо зібратися з найріднішими. А “провідати” померлих на кладовищах, сходити в гості до близьких, обійняти похресника відкладемо на пізніший, безпечніший час.
Читайте також:
