Блискуча перемога в Москві українського боксера. Можна по-різному відноситися до того, чи варто було проводити бій там, чи ні, та беззаперечним залишається факт: перемога українця. Який до того ж ототожнює себе з Україною, будучи родом з Криму.
Ні, не збираюся розводитися, що перемога Усика рівнозначна перемозі України над Росією в усьому, включно й в голій війні, де на кону не кубок, а конкретне життя і конкретна смерть.
Однак продовжу думку, розпочату в червневому блозі про футбол, що фактично будь-який спорт – це здебільше позитивний субститут/сублімат (замінник ) війни. Або війни з іншим, або з собою, коли, наприклад, потрібно скинути зайві кіло, чи, навпаки, набрати.
Тому перемога українського спортсмена, що віддавна не гребує козацько-українською стилістикою та символікою, свідчить про одне: «Ще не вмерли в України…». Символи містять в собі незбагненно багато сили.
Власне те, що у нас народжуються, існують талановиті спортсмени, деякі з них генії у своїй справі, може свідчити про «Подальші Плани Історії». Не просто одних людей, чи конгломерату комерційних інтересів, а ширшої спільноти – нації, наприклад.
До важливих атрибутів держави спорт безумовно відноситься, і тим він кращий, чим краща держава. Станом на сьогодні наша держава далеко не найкраща за багатьма показниками в світі, проте існує статистика, що стверджує: наявність серед автохтонного, корінного населення талановитих спортсменів вказує на загальний ріст пасіонарності країни. Що рано чи пізно мало б нарешті прорвати окаянні кайдани сіро-чорної бездарності влади і мегаздібних грабіжників в усіх царинах, не тільки влади.
Для порівняння збірній Франції з футболу не вистачило б, напевно, виключно автохтонних ресурсів для перемоги на ЧС з футболу. Був вчасно задіяний потужний африканський ресурс. Власне, це говорить про всю Європу, окрім ряду країн, без мігрантів, ви пацани і дєвкі, не протягнете, якщо і надалі плануєте плавитися в буржуазному епікурействі й гедонізмі, нехтуючи не лише іудео-християнським корінням, а й все більше добрим глуздом і совістю тієї ж Античності.
Мова тут, звісно, не тільки про спортсменів. Талантів в нас й інших достатньо, брак їх застосування в загальних благотворних проектах на нашій землі, не в европах і євразіях.
**
Не менш талановитий всім відомий Святослав Вакарчук. #Музикант #Науковець. ХтоЩе ?...###
Хороша Людина. Та як сказав О.Усик: «Хароший парєнь етан є прафєсія…»
Переглядаючи нижче вказане відео, мимоволі ловиш себе на думці, що при всій повазі, він не зможе отак яснопупенно розчохлити нам посполитим про соціалку, про економіку, про геополітику. То ж який з нього президент ?
Ні, пане Славку, вам не туди, ви не кіт Шредінґера, вам треба залишатися живим і цікавим, бережіть своє реноме розумної, патріотичної, інтересної людини. І хорошої, що не менш важливо за професію.
А ким ще, крім як не президентом to be? Політиком, громадянином, активістом, тим, кого електрони важче виміряти і визначити в одному місці. А президентство – це статика, помножена на ньютонівську динаміку, чітке, консервативне, строго визначене явище в природі. До того ж, не незмінне, не вічне, флуктуаційне. Навіть Порох це скоро вдує, коли його стан «негативної всюдипроникності» добіжить логічного кінця.
