Сучасна гірська карпатська поезія зноково пролітає поміж двох друїдичних elm’s , проштрикує негусту куртину і з гудінням приквітчується до блакитного дзвоника Campanula patula, застромлює до рослинного лона хоботисько і... мислі – пастки на бджіл що по ночах не вміють літати / їм би майже сльозу їм би тільки маленький ковток... А комарі курварять над водою і вся подібність між ними і бджолами у метамерії та кутикулі . Так і вірші карпатських поетів метамеричні та кутикульні. Не граматологічний хребет, захований у криївці семантичних м’язів, не жаска невма лексичної повені утримують такі ось неперебутні рядки:
що назавтра погоничу маки в губатих петлицях
тятива голубів побіліла до горла і вглиб
кусень хліба у торбі чепелик чужа молодиця
бородатого джуру на світ запрягають воли
Їх утримує зовнішня щільна і спроможна до безкінечного розтягування у наративну далечінь паратекстова кутикула, складена з відсутності великих літер і розділових знаків – від’ємна апофатична кутикула сучасної карпатської поезії. Згадуючи Муху Девіда Кроненберґа (в кожній людині живе непроявлена Arthropoda), ми спробуємо витягнути з вірша Тараса Григорчука «Похід на Білу Кобилу з ночівлею» сховану там комаху.
Парасемантична «комаха ПНБКЗН» складається, якщо рахувати від назви, з чотирьох сегментів або ж лобосів. Назва, що відсилає реципієнта до туристично-географічного топосу, нетривка як антеннули і мандибули головного сегменту артроподій. За нею — нічні ватри пластунів та інше заповідальне упослідження компутерної доби. Дві перші строфи складають семантичні щелепи, зміцнені фонетичним чергуванням «м» та «н»:
1.минають дні минають ночі
все нереститься люд робочий
минається усе сповна
лиш блуд минатися не хоче
аби не збитись з пантелику
затопиш сам собі у пику
над кождов праведнов душев
стоїть як хрест брехня велика.
У другому катрені щелепні «м»—«н» (зовнішя пара) змінюються на менш тверді біляротові кінцівки «п»—«к». І, нарешті, круглясте «ов»--«ев» довершує архитектуру комашиної голови. Грудний сегмент семантичної кутикули, до якого кріпляться несучі кінцівки комахи, змонтований на фонетичній парі «м»—«у»:
2.на лекціях сьогодні сухо
стара мура минає вуха
і щоб ти там не помишляв
так мусить бути бляха-муха
плетуся межи павуками
і доплітаюся до брами
за брамою я – понський бог
два президенти з роскалями.
Перша пара семантичних несучих кінцівок – «сухі лекції», друга – «муха» з «павуком» (тут парасемантична «комашина» сутність вірша нарешті виходить на поверхню), третя – «два президенти з роскалями». «Президентські роскалі» тут символізують найпотужнішу і найтовстішу останню пару кінцівок артроподи, зазубрену для розгрібання грунту (наприклад у жуків). Можна номінувати «ПНБКЗН» як ожучений наратив. Черевний сегмент, наповнений фонемами (для нас також – таксонами) «х», «ч», «ш» нагадує про шарудіння комашиного черевця трав’яними стежками. Четветий сегмент – запліднююче штрикало -- закінчується грізним змістовим зударом:
бо то не вірші чічьо моя
то йде SS-ГАЛИЧИНА.
Так кода вірша виконує функцію відтворюючого сеґменту артроподи. Одночасно автор дистанціюється від звичайного призначення наративу, накидуючи на нього певну танатичність:
кажи за вмерлих отченаш
й за тих котрі умерти мають.
Якщо згадати про сакральну причетність комах (жуків-скарабеїв – Scarabaeus sacer) до некроцентричних ритуалів, то введення Григорчуком свого вірша до подібного топосу відповідальності також конотується з «комашиним» криптоконцептом.
Подібна компаративна деконструкція випроявлює приховані інтенції у вірші без назви Івана Андрусяка:
і самоти береговизна
і ніч докришена в укіс
душа привиділась і висне
як закривавлений поріз.
Вже цей перший таксон вірша-комахи вщерть наповнений прихованою щелепною образністю. «Докришена в укіс» – мабуть підсвідоме відсилання до укісного руху зовнішньої пари щелеп артроподи. «Закривавлений поріз» довершує знакову підкладку. Початок наступної строфи: і крихти котяться зпівока продовжують вибудову парасемантичного головного таксону «текстової комахи». Особливу роль парасемантичної трахейно-дихальної системи вірша грає приховане у текстовому тілі вірша перегукування голосних фонем «о» та «у»: пересувна мораль пророка / устань і йди в уста води. «Трахейний» метазв’язок «о—у» надає внутрішньому просторові текста значиму вільність – «повітря», необхідне для життя образних таксонів.
Компаративістський аналіз джерел парасемантичної комахоподібності найновішої карпатської поетики виходить за межі завдань даної розвідки, але не виключено, що метамеричність текстів Григорчука і Андрусяка є наслідком семантичної аплікації неомодерного способу роблення поетики і певної традиційної «симетрії» лексично-образного мислення.
Приємного прочитання!
----------------------------------------------------------
Андрусяк Іван Повернення... – «Кальміюс», № 1—2 ‘2001, с.15.
