Взявся за написання цього блогу після участі в недільній службі в дуже гарній церкві, не так давно збудованій на вулиці Чорновола. Зазвичай до церкви добираємось на автомобілі і цього разу задумався над величезним дисонансом між добротною будівлею церкви, яка просто світиться любов’ю, яку вклали в стіни її будівничі, відчуттям того, що будівля ця не тільки для нас, але і для багатьох, багатьох наступних поколінь, та жахливим станом доріг в Івано-Франківську. Адже будують церкви і дороги і користуються ними ті ж самі люди!
Багато, якщо не всі, виборчі кампанії в місті, і не тільки до міської ради, побудовані на спекуляціях про стан і прекрасне майбутнє доріг Івано-Франківських, проте відчутного результату не видно. Не встигли одну дорогу відремонтувати, як дві інших вже потребують ремонту. Нещодавно відремонтоване дорожнє покриття на вулиці Січових Стрільців вже має численні місця з сітчастими тріщинами, які до весни перетворяться на ями «по коліна».
Причини такого стану доріг очевидні: кількість і якість ремонту доріг недостатні. Причому цей дефіцит вимірюється не у відсотках а в разах або і в порядках. Якось запитав одного з колишніх заступників мера, коли в Івано-Франківську будуть нормальні дороги і отримав дуже очікувану відповідь – тоді, коли буде досить грошей, тобто …, ну, зрозуміло – ніколи або колись. Дуже ускладнює ситуацію специфіка Івано-Франківська, як зрештою більшості західноукраїнських міст, - це те, що під проїжджою частиною вулиць знаходяться багато комунікацій, а вони як правило старі і часто потребують ремонту. Яскравий приклад вулиця Мазепи, на дорожньому полотні якої місця живого не залишилось. Не роблять нічого доброго нашим дорогам і кліматичні умови Прикарпаття. Дуже багато циклів замерзання-розмерзання роблять свою чорну справу. Деякі зими взагалі перетворюють частину вулиць на танкодроми. Є й інші причини, але результат один. Напевно 9 з 10 івано-франківців на питання «яка найбільша проблема Івано-Франківська?» дадуть відповідь – дороги!
Чи є можливість змінити ситуацію? Так, звичайно. Але якщо не змінювати підходів в дорожньому будівництві, то очевидно, що нічого не зміниться. При теперішній політиці, яка полягає в більш чи менш якісному асфальтуванні вулиць та в ямковому ремонті ситуація може змінитись тільки, якщо фінансування збільшити в рази, що є неможливим. В місті більше 100 кілометрів доріг. Капітально відремонтована дорога в наших умовах служить щонайдовше десять років. Тобто треба капітально ремонтувати щонайменше 10 кілометрів доріг щороку. Грошей в міста на це немає і не буде в найближчій історичній перспективі.
Інший шлях полягає в тому, щоб відремонтовані дороги служили не декілька років, а набагато довше. Адже є очевидним, що дороги потрібні і сьогодні, і через десять років, і через сто років – як і церкви. Зверніть увагу на більшість бордюрів в центральній частині міста – вони кам’яні і змонтовані понад сто років тому і будуть стояти ще не одне століття. І навіть страшно подумати як би виглядали центральні вулиці міста, якщо б бордюрний камінь був радянським, зробленим з брудних матеріалів та нібито цементу.
Але є й позитивні приклади. Кільканадцять років тому місто мало проблему з дорогою під залізничним мостом на вул. Вовчинецькій. Ремонтували по два-три рази на рік і все марно. Проте проблему вирішили – забрукували базальтовим каменем. Після цього, незважаючи на екстремальні умови експлуатації, в цю ділянку дороги не було вкладено жодної копійки і простоїть вона ще дуже багато років. А тепер уявіть собі, якби і надалі продовжували укладати на міські дороги в центральній частині міста кам’яну бруківку. Ми вже б мали кілька десятків кілометрів таких доріг, що служитимуть дуже довго і головне не потребуватимуть щорічних ремонтів. Є ще ряд дуже суттєвих переваг в такому підході. Це і набагато кращий естетичний вигляд, набагато простіше ремонтувати комунікації, що часто є надто старими і виходять з ладу, абсолютна стійкість до екстремальних погодних умов, зрештою, використовуються вітчизняні матеріали і місцева праця, а не бітум, який здебільшого імпортується від ворогів.
Це настільки очевидно – якщо новозбудовані чи відремонтовані дороги служитимуть дійсно довго, то рівняння отримує розв’язок. Адже буде спостерігатись акумулятивний ефект: відремонтовані таким способом дороги надалі практично не потребуватимуть коштів для ремонту і нарешті в міському бюджеті можуть з’явитись гроші на якісь інші потреби ніж тільки на латання дірок на дорогах. Дійсно, якщо будемо мати 1 кілометр дороги, що не потребує ремонту, то на наступний рік вже залишиться не 100 кілометрів доріг, які треба постійно ремонтувати, а 99, ще через рік 98, і так далі. Якщо підходити розумно, то ефект можна отримати набагато швидше. Якщо б хтось в міській управі аналізував куди в основному направляються кошти на поточний ремонт доріг, то напевно помітили б, що 90% коштів направляються на 10% площі дорожнього полотна. Чого тільки вартують з’їзд з Галицького мосту на Набережну, перехрестя Довгої та Бельведерської, перехрестя Січових Стрільців та Мазепи, Короля Данила та Мазепи та десятки інших. Хтось пам’ятає щоб хоч однієї весни ці ділянки доріг не ремонтувались? Забрукувавши каменем в першу чергу такі ділянки наших вулиць можна було б досягнути максимального ефекту і тоді нормальні дороги в місті будуть не через 100, а може вже через 10-15 років. Чисто інтуїтивно міські чиновники частково це розуміють – адже розпочали брукувати місця заїздів автобусів на зупинках громадського транспорту, хоч і не завжди якісно. Та й наведений вище приклад ділянки дороги під залізничним мостом тому підтвердження.
Насправді, розробити чітку і зрозумілу стратегію розвитку дорожнього будівництва, якщо вжити популярний нині термін «дорожню карту», яка дасть чітку, реальну і позитивну відповідь на питання «коли в місті будуть нормальні дороги?» не так складно – необхідна тільки політична воля подивитись за межі нинішнього виборчого циклу. Щоб наше місто виглядало так як і церкви в ньому – керуватись треба такими ж категоріями любові і часу, якими керуються будівничі наших церков.
