Недавно дивився один із багатьох цікавих документальних фільмів про світ, як він живе у 21 столітті. Йшла мова про Нову Каледонію - далекі острови у Тихому океані. Молодий чоловік, знаменитий футболіст приїхав додому, щоб зняти фільм і показати своїх корінних земляків, вони не з"їли Джеймса Кука, який їх відкрив. Цікаво було дивитись і слухати старих аборигенів, їхні розповіді, почуті від предків, як вони колись ходили голі, не вміли ні писати, ні читати і нічого не знали про світ.
Потім прийшли колоністи, заставили носити одяг, вчитися у ними ж створених школах, відмовитись від деяких інших жахливих традицій. Зараз там давно немає колоністів, а школи де вчаться місцеві діти функціонують (не децентралізуються), вони на своїй землі мають незалежність і щасливо живуть, поєднуючи принесену світову цивілізацію і свою рідну первісну.
Треба мати щастя на колонізаторів, не так як Україна, маючи двох споконвічних шовіністичних, ворожих сусідів, протилежних за своєю природою світів але однаковою завойовницькою метою. Слава Богу, слід признати, хоч із одним іншим колоністом нам повезло, він зупинив назавжди "полонізацію і русифікацію" Галичини - це Австрія. Добре сказав один із наших істориків, що Австрія можливо кращий прототип теперішнього Євросоюзу. У галичан не встигли знищити природну українську генетику, що є основою національних держав, як наприклад білих горватів на Балканах після розпаду комуністичної Югославії.
Не треба вибачатись Євгену Нищуку - найкращому проукраїнському міністру культури, диригенту Майдану - він сказав правду. Не можуть завезені люди (у своїй переважній більшості) мати (народити у собі) генетику народу національної території (землі), куди їх насильно або завойовницьки переселили з іншого світу, як за багато років штучно здійснювалось на Україні і претендувати на пальму першості, замість звичайної рівності.
Не приємно (на жаль) зачіпати тему своїх власних колоністів, частина із яких давно у душі, а у перспективі - на островах в океані. Як їх тепер називають: Канари, Мальдіви, Сейшели, ..., а дехто на материках: Барселона, Ніцца, Каліфорнія, Флорида, ... тощо. Так краще, туди не завжди залітають сучасні літачки (дрони), щоб показати з неба те, що вони мають.
Шкода, що Україну поступово перетворюють на острів - резервацію (залишилось продати землю і вирубати залишки лісу) із грабіжницькими тарифами на енергоносії, жебрацькими субсидіями, "високою мінімальною зарплатою" і безвізовим режимом на острови в океанах. Чергова хвиля української еміграції принесе у світ дешеву робочу силу, але і змінить на протилежне психологію мислення українців. Вони повернуться додому революційними "місіонерами" і змиють фарисейську піну, що використала для себе Майдан. Прикро, що ці процеси тривають довго і минає життя поколінь. Стародавні філософи казали: "Так проходить слава цього світу" ( Sik transit - gloria mundis ).
Дуже боляче сприймати зараз позицію і практичну ідеологію окремих галичан - представників у різних гілках влади, які мали б не втрачати генетичність (хоч серед кожного народу є манкурти). Ми ледве, з надією на перспективу, позбулись "старшого брата" із Москви, як появився свій у Галичині.
Йому треба нагадати, що Галич знаходиться на території колишньої (за назвою) Станіславської області. Цю назву області треба повернути, як і місту Станіслав, де у свій час була столиця ЗУНР. Франкові не зашкодить - славу українського Мойсея у нього ніхто не забере, а ми відкинемо ще одну сторінку радянщини. Поляки тут ні до чого.
Можливо під прапором "централізації" процеси втрати ідентичності, самобутності свідомо (а може не прогнозовано) ініціює не зовсім генетична центральна влада, щоб роз"єднати регіони внутрішньо - легше управляти. Не думаю, що це корисно для єдності нації і держави, коли ми відсуваємо на другий план колорит бойків, лемків, гуцулів, буковинців, покутян, поліщуків чи інших - Коломиї , Бучача, Мукачева, Кременця, Верховини, Здолбунова, Шацька, Збаража, Сокирян, Сколе і десятки інших, що загубляться між повітовими Радами!
Для прикладу, як зрозуміти зараз політику утворення територіальних вертикальних державних структур замість обласних, зокрема у Львові на всю Західну Україну. На шляху до Києва з"являються додаткові посередники для вирішення проблемних питань із колишніх областей. Якщо іде гучна боротьба із корупцією, чиновницькою бюрократією - для чого проміжні ланки? Це продовження "централізації", чи нова табличка ділення?
Виникає питання: чи потрібен рецедив (негатив) "старшого брата" або своїх "колоністів", із грішми та при владі в Україні і не тільки в Галичині з рівнем амбіцій, що перевищують рівень інтелекту в той час, коли так треба утриматись на плаву і зберегти державу? Такими не були "Руська Трійця", Франко, Волошин, Бандера, Лебідь, Стус, Болбочан і багато інших, які не належали "СОБІ", як острови в океані.
