«Непорушно жила у світі без радощів»: як пережити втрату близької людини та чому закриватись в собі – не вихід

Смерть – гірка та інтимна тема, з якою стикається кожен із нас. Проте, в Україні звикли радше уникати будь-яких розмов про неї. Окрім того, обговорення, як пережити втрату близької людини, також довгий час було табуйоване. Так, сьогодні соціум стає більш обізнаним в цьому питанні, але, погодьтесь, до втрати рідної людини однаково не можна бути готовим.

Існує теорія п’яти стадій проживання горя, класифікацію яких розробила психологиня Елізабет Кюблер-Росс. Згідно з дослідженням психологині, перша стадія проживання горя – заперечення. Тобто, людина дізнається про смерть близького – й відчуває шок та не вірить в те, що трапилось. Наступний спосіб психіки захиститись – гнів. Людина злиться й обурюється, бо не може щось змінити. Вона може гніватись на будь-кого: на інших людей, на Бога, на померлого. Третя стадія – компроміс. Людина намагається домовитись зі світом, аби змінити невідворотність смерті. Четверта – депресія. Розуміння того, що людини вже немає, а разом з нею зник і сенс життя. П’ята стадія – прийняття.  Вона передбачає відновлення й пошук способів, як жити далі.

Проте, останнім часом психологи виділяють дещо індивідуальний підхід до переживання втрати – і ці стадії можуть бути не в тій послідовності, в якій зазначає авторка дослідження. Також потрібно враховувати, що дехто одну зі стадій проживає довше, а хтось швидше. Буває й так, що людина може повертатись до тієї стадії, яку вже нібито пройшла.


Пояснюємо те, як пережити втрату близької людини на прикладі історії 46-річної Катерини. Вона втратила чоловіка три роки тому. Жінка досі оговтується від пережитого, але ділиться особистим, щоб застерегти інших не повторювати її помилок.


Катерина: Мій чоловік помер від того, що в нього відірвався тромб. Його смерть стала великим ударом для мене. Так, останні два роки він часто хворів, а за пів року до того, як відійшов у вічність потрапив до лікарні з інсультом. Загалом йому було складно багато ходити, в нього була задишка та частий головний біль. Проте, ми шукали всі можливі способи, аби вилікувати його від хвороби, точний діагноз якої нам ніхто не міг поставити. Було дуже складно, але я не переставала вірити в чудо й не була налаштована так просто здаватись. А Сергій (чоловік, – ред.) відчував, що скоро помре й готував мене з донькою до цього. Але хіба до цього можна бути готовою? На його слова про те, що я молода й в разі чого не маю ховати себе разом з ним, я різко відповідала, тікаючи від такої бесіди в іншу кімнату. Мені було боляче розуміти, що людина, без якої я не уявляла свого життя, може піти назавжди, тому відкидала усі погані думки.

Того дня, коли його не стало, я була на роботі. Він зателефонував мені за двадцять хвилин до смерті, попросив, аби я купила йому бананів, як повертатимусь додому. Потім мені зателефонувала донька, яка була біля батька, й сказала, що він помирає. Я відмовлялась вірити в це й чимдуж бігла додому, щоб переконатись в тому, що мій Сергійко дихає. Коли я залетіла в нашу кімнату, лікарі вже констатували смерть. Мені складно описати, що я відчувала в той момент: земля пішла з-під ніг. Знаєте, поки я організовувала усе необхідне для похорону, то була постійно зайнята й існувати було якось легше. Після похорону чоловіка почалось найгірше – я відчувала себе найсамотнішою людиною у цілому світі. Так, поруч були донька й рідні, але я була в такому сильному розпачі, що не могла керувати своїми емоціями.

«Втрата близьких завше буде болісною, бо людям притаманно вболівати. Переживати – це частина нашого повсякденного життя. Залежно від обставин втрати, різні й відчуття та переживання. Близька людина може вмирати поволі, маючи важку недугу,  і це, на мою думку, дещо стишує біль рідних і налаштовує їх на передбачуване очікування втрати. Іноді молитва за цих обставин може бути молитвою за припинення страждань і Божу ласку у вигляді кончини. Натомість несподівана, неочікувана, раптова смерть – річ зовсім інша, тому й реакція буде іншою. Усвідомлення смертності кожної людини й того, що втрат зазнає кожна родина, віра в Бога та Його обітниці щодо безсмертя душі, вічного життя та тілесного воскресіння, Царства небесного та небесної домівки віруючих,  молитва, відвідини церкви, ба навіть праця – все це додає сил пережити втрату й жити далі», – пояснює о. Тарас Коковський.  

Катерина: Змиритись з думкою про те, що мій Сергій вже не повернеться було нелегко. Розумієте, у мене був особливий зв’язок з чоловіком. Коли він був живим, я поспішала з роботи додому, де мене чекали. А коли його не стало, наша домівка стала в’язницею, в якій я закрилась від усього й усіх. Я постійно жаліла себе й злилась на інших, бо мені здавалось несправедливим те, що хтось міг бути щасливим, коли я була така нещасна. Мене накривало моментами. Проте, часом ставало настільки зле, що я могла лежати в ліжку й ридати годинами. Був такий період, що почали з’являтись суїцидальні думки. Але я розуміла, що в мене є донька, яка вже й так горює за татом, тому я відганяла негативні думки. Зараз, аналізуючи, починаю розуміти, що не завжди поводилась адекватно. Але цього вже не зміниш – так я відчувала й проживала горе. Пригнічений настрій та сльози стали моїми «вірними супутниками».

«Людське життя неможливе без емоцій. Стримувати їх шкідливо. Сльози – природна реакція на біль та горе, тому соромитись їх немає сенсу. А добре виплакатись, справді, корисно. Особливо, коли людина переживає таке емоційне потрясіння, як смерть близької людини. Є навіть така професія – плакальники. Їх запрошують, аби вони оплакували мерця й відповідно своїм плачем спонукали інших людей переживати горе через сльози, аби ті могли досягти катарсису – морального очищення», – розповідає психотерапевтка Ірина Басіста.

Зі свого боку душпастир наполягає, що не треба думати, що ваша втрата й біль найбільші та найстрашніші. Поруч з нами є багато людей, які щодня зазнають втрат, часом більших від наших. Також не потрібно замикатися в собі й ставити хрест на власному житті, вважаючи його втраченим.

«У вдови чи вдівця можуть бути діти або онуки, які потребують опіки. Окрім цього, я застерігаю усіх від того, щоб «вгамовувати біль» алкоголем чи наркотиками, заподіюючи непоправної шкоди своєму здоров’ю. Віра, молитва, Слово Боже, одновірці та добрі приятелі – ті ліки, які дійсно допомагають», – зауважує о. Тарас.

Катерина: Перші два тижні після втрати минули наче в тумані: я взяла відпустку й постійно думала про те, що трапилось. Через день ходила на кладовище й захлиналась там від сліз. Я відчувала себе спустошеною та виснаженою, але не приймала допомоги від інших. Я закрилась від усіх: відмовляла подругам, які пропонували розвіятись, часто не брала слухавки від родичів, уникала зустрічей та ігнорувала, коли близькі запрошували в гості. Щоправда, до мене щодня приходила донька, яка тоді вже була заміжня й жила окремо. Вона втішала мене, та я непорушно жила у світі без веселощів та радощів. Зараз я розумію, що так робити не потрібно. Але, знаєте, тодішня я, справді, думала, що я зраджу пам’ять мого Сергія, якщо веселитимусь.

Психотерапевтка наголошує на тому, що людині, яка горює, не варто закриватись від людей та світу.

«Вкрай важливо просити про допомогу й вміти її приймати. Можна говорити про те, що болить, згадуючи приємні й не зовсім моменти з померлим. Кажуть: «Про мертвих – добре, або нічого», але чомусь від цієї фрази відсікли останні два слова: «крім правди». Раджу згадувати про те, якою людина була повною мірою: не тільки її сильні сторони, а й слабкі, пам’ятати, за що ви вдячні їй, а за що сердились на неї. Окрім цього, ефективний спосіб допомогти собі легше прожити складний життєвий етап – роздати речі померлого тим, кому вони стануть в пригоді. Майте на увазі, що не варто опиратись на певні догми або стереотипи, треба дозволити собі прожити втрату так, як відчувається. Дозволяйте собі робити те, що ви хочете й любите. Завдяки цьому також можна утримувати себе в ресурсному стані», – уточнює спеціалістка.

Катерина: Так я й провела декілька місяців у своєму вигаданому світі, де не було місця для радості. Моя донька почала бити на сполох й запропонувала мені відвідати психолога. Спершу мені ця ідея здалась абсурдною, адже, що не нормального в тому, що я горюю за чоловіком? Проте, зваживши всі «за» та «проти», я все-таки погодилась, бо всередині відчувала, що довго так не протягну. Я вирішила, що, може, варто виговоритись, аби стало принаймні трішечки легше. Оскільки допомоги від рідних я не приймала, адже не хотіла бути для когось тягарем, то вирішила, що піду з цим питанням до чужої людини. Я – гроші, а спеціаліст – свій час та бажання слухати. Я не сподівалась, що мені допоможуть, а просто хотіла розповісти про душевний біль. На моє здивування, психолог одразу дав зрозуміти, що мені час перестати гніватись на навколишній світ. Я спершу обурювалась, мовляв, та звідки йому знати, який у мене стан й чому я себе так поводжу. Проте, коли повернулась додому після сеансу, то довго думала про його слова. Так у мене й почали з’являтись думки, що, може, справді, треба взяти себе в руки або принаймні дозволити іншим допомогти мені це зробити. Після цього в нас був ще не один сеанс, де ми проговорювали багато речей: від дрібничок до масштабних питань. Психолог допоміг мені зробити кроки назустріч зціленню, тому моя порада тим, хто ховає себе живим – зверніться до фахівця.

«Є таке поняття, як ускладнене горювання. Це коли, наприклад, від часу втрати минуло більше півтора-два роки, а людина застрягла на якійсь зі стадій горювання, скажімо, досі гнівається або ж у неї жевріє надія, що минуле повернеться. Окрім того, показниками ускладненого горювання є порушення сну, втрата апетиту, постійне відчуття втоми. У другому випадку до допомоги психолога треба підключати ще й лікаря, аби допомога була комплексна. Як правило, люди самі відчувають, що не справляються з тими випробуваннями та навантаженнями, які випали на їхню долю. Але буває й так, що це помічають близькі, тоді вже вони радять звернутись до спеціаліста», – каже психотерапевтка. 

Катерина: Я не кажу, що після відвідин психолога одразу стала щасливою та відпустила те, що трапилось. Зовсім ні. Але він підштовхнув мене до думки, що турбота інших про мене – це нормально, а тому я не маю від неї відмовлятись. Насправді я звикла піклуватись про себе сама, тому спершу мені все-таки було складно. Проте, я перестала відмовляти людям, які кликали мене розвіятись. І хоча мої прогулянки з подругами  були нечастими, та вони вносили яскравість у моє життя. У гості я ходила рідко, але почала запрошувати близьких до себе. Ба більше, телефонні розмови вже не були для мене такими надокучливими.

«Людям, які хочуть допомогти, треба одразу вмикатись: не чекати, що людина, яка горює, буде сама просити про допомогу. Вона цього не робитиме, оскільки вона в горі й у неї немає стільки ресурсу, аби попіклуватись про себе. У такому випадку потрібно іншим піклуватись про неї: взяти на себе частину її обов’язків по дому, підтримати морально, ініціювати спільні прогулянки, пропонувати прийти до неї, провести з нею свята. Якщо людина, яка горює, відмовляється від допомоги, то не потрібно тиснути на неї. Але варто сказати щось на кшталт: «Я є у твоєму житті, ти можеш завжди на мене розраховувати».

Окрім цього, домовитись, мовляв, гаразд, якщо тобі не потрібна допомога, то можна я принаймні тобі щовечора телефонуватиму? Тобто, важливо не залишати людину в горі саму, а допомагати їй проживати цей період. Якщо говорити про те, чого робити не варто, то, наприклад, казати мамі, що втратила дитину, що вона народить ще або ж жінці, що втратила чоловіка, що вона ще вийде заміж. Також не варто розповідати погані історії з минулого померлого, які дискредитують його в очах дружини. У своїй практиці я стикалась з тим, що вдові розповідали про те, що її померлий чоловік зраджував їй. Запам’ятайте, вибудовування негативного образу померлого не допомагає людині легше прожити втрату», – переконує Ірина Басіста.

Отець Тарас також підтримує думку, що треба намагатися бути помічним для людини, яка горює, й виявляти турботу, чи то словом, чи то потішанням, чи то молитвою, а часом й матеріально.

«Якщо людина після втрати самотня, то варто пропонувати своє товариство, молитися з нею, читати й слухати Слово Боже. Людина повинна знати, що поруч є хтось, хто готовий прийти на допомогу при потребі. Інколи втішним для людини будуть також відвідини разом з нею місця поховання померлого».

Психотерапевтка Ірина Басіста стверджує, що людська психіка запрограмована так, що з часом ми таки справляємось з втратами. Й радить врахувати, що найскладніший час – це перші два роки без близької людини, коли треба прожити великі сімейні свята вже без неї. Кожна особлива дата провокує відчуття горя, адже людина стикається з тим, що цього року святкування буде зовсім іншим. 

Катерина: Після того, як я пропрацювала свої переживання з психологом, то мій біль почав повільно стихати. Залишилось багато речей, дат й людей, які нагадують мені про чоловіка, а я тільки й рада про нього поговорити. Якщо раніше будь-яка згадка про нього ятрила мою зранену душу, то зараз я почуваю себе набагато краще. Безперечно, до кінця я все одно ніколи не змирюсь з тим, що Сергійка більше немає. Проте, в мене не залишилось образ, злості та гніву, а походи на кладовище більше не викликають у мене істерику та сльози.


Кажуть, час лікує будь-які рани, проте є ті, хто після втрати одягається в чорне назавжди. Так чи інакше, час сприяє зціленню, адже ті випробування, що вчора здавались нездоланними, сьогодні вже в минулому. Пам’ять про близьку людину житиме вічно, а тому потрібно не намагатись забути померлого, а залікувати рани, навчившись жити з цим болем.


 


Коментарі ()

26.11.2021
Ігор Марковський

Окрім партійних тем Фіртка також обговорила скандал навколо зриву операції по захопленню вагнерівців, як впливає ситуація на білорусько-польському кордоні на Україну та чого очікувати місцевим громадам від бюджету 2022 року.

571
22.11.2021
Уляна Мокринчук

Фіртка підготувала ТОП-10 місць, де можна не лише поплавати в басейні, чи спуститись на лижах, а ще й помилувати водоспадом, напитись справжньої мінеральної води, а також створити керамічний виріб своїми руками.  

1225
19.11.2021
Сергій Білий

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині.  Для того, щоб дізнатися відповідь, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від крайньої точки на сході до її кордонів на заході. Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

2838
18.11.2021
Дмитро Сінченко

Руслану Марцінківу не випадає нарікати на попередників чи скидати відповідальність на «парламент», адже рік тому він вдруге здобув посаду міського голови Івано-Франківська, а заразом і монобільшість у міській раді. То ж немає й об’єктивних перешкод для виконання передвиборчих обіцянок. «Фіртка» спробувала з’ясувати, якою мірою очільник міста втілює у життя передвиборчі обіцянки.

2721
17.11.2021
Мар'яна Цимбалюк

Фіртка розпиталася Ігоря Бабинюка, директора Івано-Франківського міжнародного аеропорту, які нові компанії здійснюватимуть авіарейси в Івано-Франківськ, чи будуть літати іноземні лоукости, що сталося з МАУ, яким чином влада та концесіонери перезавантажать роботу летовища.

2686
16.11.2021
Тіна Любчик

Останні роки цікавість іноземних туристів до України зумовлена, насамперед, введенням безвізового режиму та відкриттям нових прямих авіарейсів. Фіртка пропонує розглянути, де саме на Прикарпатті зафіксували найбільші надходження.

1984

Доля фільму «Дім Gucci» така ж карколомна, як його сюжет. Він відображає життя своїх головних героїв, які не завжди знали, чи вони у даний момент на верхів’ї ними ж майстерно створеної хвилі, чи їх випадково винесло на гребіть цунамі? Яс

556

Як показує жорстока реальність, жодна будівля не гарантована від знесення під новітню забудову чи руйнівної радикальної «реконструкції». Тому як тільки почув, що будівля за адресою Чорновола, 122 загрожена потенційною новобудовою, одразу ж вирішив описати її «поки не пізно».

14565 2

Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.    

1594

Добрий шматок нашого життя минув у системі переконань, що посуду має бути два види. Перший, то звичайні горнята і банячки, якими ми послуговувалися у щоденному побуті. А в паралельній радянській реальності ще існував посуд з серванта у вітальні.

2627
23.11.2021

Для хорошої роботи мозку потрібно правильно харчуватися, а саме – регулярно вживати продукти, які живлять мозок всіма необхідними речовинами. 

810
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

6490
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

15454
19.10.2021

Понад 200 учасників із 12 парафій Івано-Франківської Архієпархії відвідали обласний з'їзд спільнот "Українська Молодь - Христові", який відбувся у суботу 16 жовтня, на парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в с. Боднарів Боднарівського деканату. Цьогоріч подія присвячена 88-річниці від дня заснування спільноти.

5122
17.10.2021

Церква у Новій Липівці – це реставрована дерев’яна німецька кірха, яку збудували у 1904 році. До 1939 року тут жили німці у тодішньому присілку Сітауеріка.  

6589 1
04.10.2021

Розпочалася зустріч із Божественної Літургії, яку очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у співслужінні ректора семінарії прот. Олексія Данилюка та численного духовенства.    

6925
19.07.2021

Предстоятель Православної церкви України Блаженніший Епіфаній освятив розписи кафедрального собору Преображення Господнього Коломийської єпархії.

16103
10.11.2021

Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові, як і район, у якому він розташований, переживає період змін і оновлення. З 2018 року тут почалась ревіталізація та пошук нової концепції культурного центру.  Палац, що побудували спільнокоштом майже 100

2439
16.11.2021

Відповідне рішення ухвалив 15 листопада з’їзд політсили.

1681
11.11.2021

Кабінет Міністрів України затвердив склад Комісії з проведення незалежної оцінки ефективності діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.  

2317
08.11.2021

Зі слів речниці, чинний голова партії Олександр Корнієнко прагне цілковито зосередитись на роботі першого заступника голови Верховної Ради України, а відтак вирішив скласти повноваження голови партії.

2639
03.11.2021

Відповідні постанови народні депутати України ухвалили сьогодні на пленарному засіданні парламенту.

3291