Для багатьох людей створення романтичних стосунків й відповідно будування сім’ї – один із найважливіших етапів в житті. Наше суспільство вітає й радіє за новостворену пару й водночас засуджує одинаків.
Чомусь думка про те, що людина без пари – дивакувата й проблемна часто закрадається в головах інших. А в додаток до цього соціум ще й чомусь вирішив, що може зловживати різними некоректними висловлюваннями в сторону людей без стосунків. Так, безперечно, кохання – світле й радісне почуття, яке часто бажають з благими намірами, але заразом потрібно розуміти, що такі побажання є доречними тільки тоді, коли не переходять у форму систематичного цькування.
Сьогодні, 14 лютого, традиційно відзначають День усіх закоханих. Проте, ми не шукали легких шляхів, тому подивились на це свято під іншим кутом й вирішили розповісти вам дві життєві історії людей-одинаків. На їхньому прикладі, пояснюємо, чому бути без пари – не означає бути самотнім й чому людям без стосунків непереливки в нашому, не завжди толерантному, суспільстві.
Вікторії – 32. Жінка каже, що дуже часто стикається з питаннями на кшталт «Коли заміж?», «Як нікого не знайдеш, то житимеш з котами чи що?» та формулюваннями «Та тобі вже пора дітей народжувати», «Годинник цокає». За словами Віки, такі питання вже стали звичними для неї й вона навчилась їх просто ігнорувати. Проте, це зовсім не означає, що ці вислови в сторону людей без пари є прийнятними. Розповідаючи історію жінки, хочемо донести, що такі соціальні стереотипи не тільки знецінюють жінок, а й завдають їм психологічних травм.
Віка: Інколи я все-таки замислююсь над тим, чому в мене ніколи не було романтичних стосунків, але намагаюсь відганяти всі негативні думки, які могли б мене засмутити. Я не відчуваю себе самотньою, бо маю достатньо друзів, з якими проводжу вільний час. Проте, коли я випадково зустрічаю когось із давніх знайомих, то нерідко стикаюсь з питаннями, чи є у мене чоловік й діти.
І ось який парадокс: я не прагну знайти собі пару й чимскоріше народити дитину, але репліки про те, що діти моїх однолітків вже йдуть в садок змушують мене ніяковіти й розуміти, що мені натякають, що зі мною не все нормально. До речі, найчастіше на день народження мені бажають знайти собі пару.
Проте, ці люди навіть не уявляють, наскільки це іронічне й кумедне побажання для мене. В принципі я навчилась не звертати уваги на те, що кажуть чужі мені люди, але, на жаль, моя родина теж підкидає гостре слівце. То скажуть, що я – стара діва, то тикнуть, що дітей потім буде складно народити, то перешіптуються, що зі мною щось не так.
Спершу я мовчала, не брала до уваги такі фрази, але коли на кожному родинному застіллі акцентують на моєму сімейному стані – це дратує. Саме тому я почала захищати себе й не дозволяти комусь казати про мене неприємні й образливі слова.
Психотерапевтка Оксана Верховод пояснила, що те, як ми вибудовуємо стосунки у дорослому віці, як правило, пов’язане з тим, які стосунки ми мали зі значущими дорослими у дитячому віці.
«Й мова не обов’язково про батьків. Значущим дорослим може бути будь-хто, хто піклувався про дитину та задовольняв її емоційні потреби (у прийнятті, безпеці, любові, визнанні, свободі). У перших стосунках людини формується певний спосіб, яким вона буде вибудовувати контакт з іншими у дорослому віці. У психології це має назву тип прив’язаності.
І науково доведено, що атрибути прив’язаності (емоційний та фізичний контакт, підтримка, відчуття безпеки, страх втрати) і моделі поведінки, які спостерігалися у стосунках мами та дитини, трапляються й у дорослих. Наша потреба у прив’язаності не закінчується у дитячому віці. Стосунки у дорослому віці також будуються на прив’язаності.
Діти будують зі значущими дорослими три типи прив’язаності, що властиве нам і у дорослому віці згодом.
Оптимальний варіант – це надійний тип прив’язаності, що формується, коли дитина зростає із відчуттям, що близькі люди будуть поряд і завжди будуть готові відгукнутися на її потреби. Формується близькість та потреба в інших, що не лякає, не виникає відчуття, що мене кинуть чи відштовхнуть.
Проте, дехто був у дитинстві в таких стосунках, де ставлення дорослих було непередбачуваним, непослідовним та викликало амбівалентні почуття. І тоді формується один із двох типів ненадійної прив’язаності: тривожно-амбівалентний та уникнення.
При тривожно-амбівалентному типі людину в будь-якій нестандартній ситуації можуть переповнювати почуття, і виникати відчуття, що її покинуть. Вона шукатиме підтвердження і доказів любові до неї та не відчуватиме впевненості в цьому. Тому, іноді може обирати взагалі не будувати стосунки, ніж зіштовхуватися із власним страхом та тривогою бути відкинутою та не прийнятою.
При типі уникнення людина схильна приховувати свої емоції, захищатися, щоб не показати власну вразливість та не стати залежною від інших. А тому схильна заперечувати власну потребу в прив’язаності до інших і уникати близькості.
Тобто, глибинно причина того, що буває складно розпочинати та підтримувати стосунки, полягає у типі прив’язаності, яку має людина. Пізнання себе, перших значущих стосунків у дитячому віці дозволять більше зрозуміти про свій спосіб будування чи уникання стосунків у дорослому віці».
Віка: У мене є друзі-хлопці, з якими я підтримую близький зв’язок. Так, нерідко бувало таке, що такі начебто друзі хотіли чогось більшого, але для мене інтим без кохання – табу. Зараз простіше, бо більшість мого оточення має другу половинку.
Певно, ви подумаєте, що я божевільна, але насправді мені дуже навіть окей, коли всі, окрім мене, приходять на зустріч парочками. Мене це не зачіпає, бо ці люди не вказують мені, коли мені розпочинати будувати стосунки.
Для мене куди гірше – засуджуючі погляди інших, чужих мені людей. Я завжди дивувалась, чому сторонніх так хвилює, чому я сама й при цьому не сумна. Чомусь складно донести, що насміхання чи приниження людини через те, що вона без пари – пригнічує й засмучує куди більше, аніж відсутність кохання чи дітей. Я дуже хочу, щоб усі поважали один одного й не порушували особистих кордонів.
Бути одному – особистий вибір кожної людини. Так, у житті бувають різні періоди, у яких ми відчуваємо себе щасливими й навпаки. Часто люди обирають побути без стосунків, тому що це хороша можливість пізнати себе, створити простір, який ніхто не зможе порушити. Проте, водночас навряд чи існує тип людей, яким й справді краще обирати самотність.
«Складно говорити про те, що кому буде краще, тому що це дуже індивідуальна справа. До того ж для кожної людини – це ще й може бути динамічна історія. Наприклад, сьогодні людина відчуває, що їй краще обрати самотність, бо вона хоче розібратися у собі, зрозуміти, яка вона, чого хоче, прагне, куди рухається, чи хоче когось бачити поряд з собою, готова підпустити ближче чи ні.
А згодом – відчуває потребу у тому, щоб зробити крок на зустріч стосункам, близькості, відчуває, що настав момент пізнати іншого, пізнати себе у стосунках, побудувати та розвивати себе в них.
А ще з часом знову відчуває потребу обрати самотність, щоб переосмислити минулий досвід стосунків, зрозуміти, що задовольняло в них, а що ні, чи хоче вона знову мати такий досвід чи, можливо, варто було б щось змінити», – стверджує психотерапевтка Оксана Верховод.
Віка: Знаєте, я не вважаю себе нещасливою. Так, я не знайшла кохання усього свого життя, але у мене є батьки, які прийняли відсутність у моєму житті партнера, робота, яка приносить непоганий дохід, коло друзів, які підтримають у скрутну хвилину.
Зрештою, у мене є я – толерантна до інших людина. Мене не цікавить чуже життя і я живу за принципом «Добре слово – двері в душу». Я зовсім не чоловіконенависниця й не зарікаюсь, що ніколи не закохаюсь. Просто поки цього не трапилось. Та, на мою думку, на все свій час.
Досить часто людині куди комфортніше наодинці з собою. І питання про те, чи це нормально викликає багато дискусій. Щоб відповісти на це питання, психотерапевтка виокремила два важливі аспекти:
«Чи нормально, коли людині комфортно наодинці з собою? Цілком! Так і має бути. Більш ризиковою є ситуація, коли людина має потребу у постійному контакті чи стосунках з кимось, щоб відчувати себе та бути спокійною. Вміння бути на одинці та відчувати комфорт, задоволення, залишатися спокійним є ознакою самодостатності та надійного типу прив’язаності.
І друге запитання: чи нормально, коли людині на одинці з собою комфортно, а поряд з іншими – ні? Тоді, я думаю, це могло б ускладнювати життя людини та її самовідчуття.
Оскільки, ми люди – соціальні істоти й потреба у стосунках є однією з базових. Мова не лише про романтичні стосунки, а про стосунки в цілому, в яких є місце задоволенню важливих для нас потреб. Таким чином, може формуватися внутрішній конфлікт: я хочу емоційної близькості та я відчуваю дискомфорт, коли виникає можливість для цього. Це цікаво розкрито у серіалі «Ви всі мене бісите», тому раджу подивитись».
Олександру – 39. Він – холостяк, який ще не знайшов майбутню обраницю. Чоловік стверджує, що в активному пошуку йому дуже навіть добре. Сашко легко заводить нові знайомства, нерідко ходить на побачення, але далі легкого флірту не заходить. У нашому суспільстві такий тип чоловіка часто таврують як бабій – й частка правди в цьому таки є, але Олександр виправдовується, мовляв, просто ще не зустрів ту саму.
Саша: У мене були одні довготривалі стосунки, але вони закінчились не зовсім на позитивній ноті – друзями ми не залишились. Мені тоді було 28 років, але відчуття були неначе мені 20. Про дітей й мови не було, а дівчина вже навіть не натякала, а прямо казала, що нам пора задуматись про дитину.
Мене такі її висловлювання лякали, та я постійно відкладав тему про дітей на потім. Дівчина втомилась чекати поки я «дозрію» й залишила мене. Мені тоді було дуже боляче, і я не міг зрозуміти, чому вона так зі мною вчинила. Це вже зараз, крізь призму минулого, я почав аналізувати наші стосунки.
Я зрозумів, що не кохав її, хоча й не можу сказати, що мені неприємно було бути з нею. Як людина вона мене повністю влаштовувала, як дівчина приваблювала, але матір‘ю своїх дітей я її не бачив. Той відрізок мого життя був сповненим багатьма теплими й радісними моментами, які дарувала саме вона, але якби мене запитали, чи хочу я повернути ті стосунки, то я б впевнено сказав, що ні.
Я вдячний їй за досвід, але перебувати в стосунках без кохання знову б не хотів. Мабуть, тому я так ретельно ставлюсь до людей, яких підпускаю ближче до себе.
Причин, чому люди обирають життя без пари, є предостатньо. І на думку Оксани Верховод, тут відповідь не може бути однозначною.
«У кожному індивідуальному випадку це буде якась своя унікальна історія. Можливо, у когось – це буде через страх близькості. У когось через невдалий досвід попередніх стосунків, де не вдалося побудувати надійну прив’язаність та задовольняти свої потреби. А у когось – свідомий вибір свободи та незалежності. Ще деколи – це наслідок того, як людина виставляє пріоритети у власних потребах, бажаннях, прагненнях».
Саша: Та інтим все ж таки в моєму житті присутній. Я більше розглядаю його як фізіологічну потребу людини. Не буду перелічувати кількість своїх партнерок, але не лякайтесь – їх не так вже й багато (сміється, – ред.). Також важливим аспектом – є безпека, я нормально ставлюсь до того, щоб попросити медичну довідку від гінеколога й показати свою. Але, кажучи відверто, секс без зобов’язань – це не те, що я б хотів практикувати років через 2-3.
Саша: До чоловіків без пари наше суспільство толерантніше, аніж до жінок. Це таки правда. Я майже не чую засуджень у свою сторону. Єдине – батьки іноді набридають питаннями, коли я вже приведу на знайомство невістку, але це мене більше веселить, аніж ображає. Поки мені комфортно жити без стосунків.
Так, я б не проти втратити від когось голову, але це не моя першочергова ціль в житті. Для мене куди важливіше реалізовуватись, самовдосконалюватися й жити у своє задоволення. Певною мірою я егоїст, але не вважаю це чимось поганим. Якби мене попросили обрати між моїми бажаннями та жіночими примхами – я б обрав себе. Можливо, хтось подумає, що я нарцис, але ви ж пам’ятаєте, що я ще просто не закохувався.
Наостанок психотерапевтка Оксана Верховод переконана, що здорові стосунки з іншим починаються зі здорових стосунків з собою. Ось декілька порад, які вона щиро рекомендує:
- Пізнавати себе більше та глибше: свою історію, власні почуття та емоційні переживання, потреби.
- Бути собою та ризикувати відкриватися, бути вразливим, показувати свої справжні почуття, думки.
- Пізнавати іншу людину, свого партнера. Пам’ятати, що кожен окрема індивідуальна особистість, яка має право думати, відчувати, діяти відмінно від іншого.
- Не бійтеся конфліктів та непорозумінь. Краще навчіться їх конструктивно обговорювати та розв’язувати. Вони теж можуть бути джерелом близькості та кращого розуміння одне одного, розвитку стосунків в цілому чи переходу в них на новий рівень.
- Навчіться розуміти свої потреби та проговорювати їх партнерові. Маніпуляції, непорозуміння чи складні почуття виникають там, де про потреби одне одного не знають, де не розуміють, що хоче інша людина.
- Поважайте особисті межі свого партнера. І він, і ви маєте право на особистий простір, як фізичний, так і психологічний, на час, що тільки для вас чи для нього, на власні помилки та різний життєвий досвід.
- Навчіться слухати свого партнера глибше. За словами завжди є якісь почуття, переживання чи потреби. Навчившись їх розуміти, комунікація налагодиться сама собою.
