Мальдавани

Один мій давній, не дуже близький знайомий, віддавши свого часу студіям  шість років на історика-етнографа,  стверджує, що Молдова і Мальдіви – мають спільних предків. Мовляв, пра-пра-предки сьогоднішніх молдаван  зразу після потопу сіли на барки, каное, кораблі (кому я к положено по кастах), і приплили з колишньої Пацифіди – древньої землі, обітованнішої за Атлантиду – на територію сучасної Молдови, а з  собою і назву прихопили, лише трошки в процесі етногенезу змінену. Не знаю, не буду брехати, чи вино мальдівське, що тепер молдаванське, теж не прихопили ?

Не знаю, та сподіваюся, що Пацифіда  має потаємний стосунок до Пацикова.

Ай справді, подумав я вже в постіронійному стані до цієї гіпотези, якщо згадати, що чинний український президент виходець з Молдови, то восьмиденна потреба гайнути на Мальдіви по фейковому паспорту  виглядає  воістину як ірраціональний поклик предків – «На Батьківщину, Сину !».

Завідомо поцікавившись предками Юрія Віталійовича Луценка, можна теж з майже доведеною науковою певністю виснувати про те, що Сейшели і соціалізм (англ.: соушеналізм) однокорінні. І навіть 52 штуки євро не гальмо для більше ніж теорії.

Можна так трапитися з часом, коли глобальний ревізіонізм набере широко розмаху, що предки наших гуцулів теж не звідки не будь, а, наприклад, з Гоа, що в Індії. Сіли, віпили, приплили. А шо ?! Мені ця теорія більше до вподоби, ніж всякі там туранські. Тим паче в час постправди.

В час преправди (до-правди), чи не останню епоху, якої ми доживаємо, ми все ще багато не знаємо, хоч і давно інтуїтивно розуміємо, здогадуємося. Ми не знаємо, чи в підсумку, дружинники – благо чи зло, чи хто що. Ми не знаємо, чи міністр внутрішніх справ – як ключова особа політичних процесів країни, роль котрої тільки зростатиме до 2019 –   левову їхню частку використає на придушення – на спробу придушення –  широких протестних виступів в майбутньому, таки домовившись остаточно про пролонгування спільного проекту Фронта чи їхнього гібрида з БПП; чи міністр, навіть раптом не в ранзі міністра, використає співпрацю з силовими націоналістичними колами  на користь президентства колишньої своєї соратниці і шефині Юлії Тимошенко, що з його боку було б куди раціональніше, адже шлейф корупціонера за ним тягнеться не тільки від Харкова, а й Італії, ще  може невдовзі виявитися, бо західні санкції для наших – це питання короткого часу, думаю,  таким чином не давши потенційним фальсифікаціям 2019 привести на другий термін ПП.

Ми поняття не маємо, чи ще одна помітна особа великих процесів в країні Коломойський працюватиме на прихід Тимошенко, чи він домовиться з Порошенком, чи йому остаточно кришняк з’їде – просувати Зеленського, або когось зі своїх бізнес-партнерів, що теж не мають серйозних шансів.

Ми здогадуємося, що після 2019 загальне життя олігархічне життя  буде дуже коротке, хоч і можливо багате на регіональне дріблення, навіть в тих, хто зроблять умовно правильну ставку, бо запити активної проукраїнської частини населення, помножені на м’яко-авторитарний централізм Києва, перекриють  жебрацькі подачки від магнатів пасивної, навіть доморощеними приватними арміями, які однаково не врятують від націоналізації великого числа майна – або махровими націоналістами, або ліберально-лівими.   І навіть, більше того, фактор нового витка війни з ерефією, такого вірогідного, навряд чи призведе до повної окупації країни, бо ми  точно знаємо, що навіть кремлівські вожді смертні.

Ми теж знаємо, що за карту полєка наш западенець голову свою покласти не захоче – на нашій Бандерівській землі, але ми не можемо, погодьтеся, поручитися за наших бідних заробітчан на Полонії, що ішачать за себе і свою родину й двох арабів та ще трьох поляків в Англії, Німеччині,  а все одно для правої кляси бардзо нижча раса, яка не вступається.

Більше того ніхто не знає, чи регресистський  маразм «Великої Польщі» не вибухне збройним вторгненням на Галичину, якщо в нас гряне «націоналістична гроза» і «загроза всьому людству» - знаємо, що історія рухається прогресивно-циклічно, великий крок вперед, два малих назад.  Та ми вже тепер здогадуємося,  і готуємося, хто картою полєка, а хто переданим в спадщину від діда-прадіда упівця маузером. Треті готові до діалогів, не зрікаючись свого, не затоптуючи все чуже, але, як часто є, треті слабка сила для сильних,  і аргументи в них теж слабкі.

Хай брати-поляки будуть певні, що ізраїльські автомати теж будуть, якщо дійде до того, не одними «дідівськими маузерами».  Своєї куцої зброї в принципі вистачить на сяку-таку гідну відсіч «їхній» натівській – в разі чого… чого б не хотілося  антиідіотам і прихильним до непоганого геополітичного проекту Міжмор’я, коли до нього підходити не з польськоцентралістських позицій.

Ми ще не знаємо і не уявляємо собі ступеня  продажності і страху перед правовою загрозою нашої еліти, її справжні устремління. Ми не знаємо, чи Петро Порошенко справді поганий прозахідний персонаж, чи він добрий проросійський, бо як-не-як, а бізнес москальський, як всі ми знаємо, тут процвітає, навіть у Львові (це вже питання: чи є націоналісти у Львові чи їх вигадали поляки ?), а для Путіна Порошенко це далеко не найгірша ключова особа в країні, з якою треба різними шляхами домовлятися – Порошенкові перш за все. Ми не в курсі на всі сто, чи Порошенко повний дурень, і чи стратегічна сімка навколо нього – таки навколо нього, чи вона переконає його в чомусь зворотному до його амбітних планів подальшого просування власного Еґо і Рошена, чи це вона – найбільше і найвужче коло дурнів, що підтакуваннями і змушуванням риє могилу собі і своїй надії хуткими темпами.

І ми не знаємо, як поведе себе армія, якщо їй випаде шанс підтримати продовження революційної хвилі. Чи не розбредеться по полках олігархів, чи згуртується єдиним флангом війни на сході, можливо, на заході, в центрі і кожному місті, де водиться так багато корупціонерів, що колаборанатми будь-яких країн – їх вже потрібно називати, бо за корито вони готові вмерти лишень від своїх. Ми не знаємо чи вистачить числа армії, особливо найгідніших в ній синів і доньок.

 Не менш важливо, не знаємо, чи наша опозиція – українська, прозахідна, не опозеки , таки домовиться про єдиного кандидата 2019, чи армія вклиниться і в цей процес з вимогою разом з фейковими активістами та рештою рішучих громадян – кров’ю завірити угоду про «Демонтаж старого режиму з його порядками і всіма зібраними манатками».

Ми ж не знаємо практично нічого. Наприклад, як нам себе поводити, якщо буде все дивовижно добре і гладко  ? Може і далі вести своє щоденне жлобське життєчко на добру молодість і старість родові, котрому нема переводу ?

Наразі ми знаємо, що ми – мальдівани: терпіли, базарники, заробітчани, дрібні торгаші без власного інноваційного виробництва, втомлені єврореволюціями, спонукані усіма усюдками і уступками, пошуками «старших братів» і «пацифідів недалеко від пациковів», шо там подавай веселуху цілодобову біля ящика, аби від депресцухи і зростання цін не скочити з хати головою вниз, шо за нас всьо зроблять  шляхта, шляк яку не трафляє вже який рік –  а прокльони накопичуються на цілий рід москалів і моголів,  і шо нам потрібно для рішаловкі всіх наших насущних – парламентську республіку, бо бачте в Молдавії вона є, а в нас її нема чогось. І молдавани ще й нас випередили  - по безвізу. І тепер одні хочуть до Румунії, інші до Росії, треті на заробітки в Германію, і тільки їхнє Придністров’ячко славне, дай боже йому здоров’ячко,  їх тримає патріотами непримиренними.

Та молдавани прорвуться, не урвуться, не переживаймо за них сильно.  Навіть за останньою міжнародною інформацією  їхні предки на Мальдівах довели, що не будуть терпіти все своїй виконавчій політичній еліті. І як вчинив їхній молдаван ? Він арештував кількох критиків режиму, тепер захищає себе і свого генерального прокурора, тисне на Верховний Суд.

Але наш молдаван в «містику місця» не вірить, бо в нього – є свій Верховний суд, і армія його – не така його, як у президента Мальдів, що оточила парламент. Він напевно думає, що нетропічні збурення на Мальдівах, то вимога лишити в національній касі Мальдів більше, ніж за вісім днів, яка стосується всіх затертих чужоземними фарбочками, трохи зблідлих  мальдівчан. Так ніби Сейшалів не існує і інших місць для неофіційних відпусток. Родіну ж не вибирають тільки на украЇні.

Знаємо напевно, що епоха правди близько. Дізнаємося хуїзху, хто на що вартий.  Як і те, що ми насправді не гірші і не набагато кращі за молдаван і мальдівських громадян.

І на завершення незайве знати, що, напевно, наша кожна епоха правдоньок складається з семирічних циклів:

в 1991 здобули омріяне, яке на практиці, поганій практиці керуючих, в цілому видалося не мріяне;

з 1998 – епоха бізнес-партійних змагань, що після парламентських виборів заклала міцний фундамент для олігархату;

2005 – чергова не справдження мрій і домінування олігархата з ще більш насиченим і кольоровим інструментарієм влади;

2012  - став піком слави одного бандита і найсильнішого олігархату в історії Незалежності.

2019 – може стати роком початку найсильнішого визволення з-під кріпацтва і окупації.

Може стати, а може  і не стати. Залежно від наших знань, про самих себе і свої можливості насамперед.

 P.S. Кажуть, острова Мальдіви ще до 2050 року можуть піти під воду, це викликано природними причинами. Ця острівна держава будує безліч штучних островів,  укріплює їх, робить стійкими до природних катаклізмів і перенаселення. Не хотілося б, що ті острівки свободи не для всіх рано чи пізно перетворилися на екскурсії для дайверів і пристанище для стількох екзотичних риб.