Вони з’являються проти ночі, загорнуті у плащі, мовчазні. В місці, де вони накреслюють свої таблиці, повинні бути Печера і Фонтан. В горах вони збираються поблизу водоспадів. Місце збору, згідно давніх і прийнятих ритуалів, вони називають «Табором». Від часів Світлоносного короля Фрідріха Прусського вони запалюють в Таборі 81 світоч. Тричі по двадцять сім. Згідно Великої традиції ХХХ градусу Лицарів Кадоша (Лицарів Чорного і Білого Орла), місце, де вони збираються, повинно бути сліпучо освітленим для того «щоби розвідники Темряви не мали жодної змоги підкрастися і підслуховувати, щоби усі знаки правдивого розпізнання виявлялися чітко і досконало».
Вони небагатослівні навіть під час ритуалів. Їхні неофіти-новопосвячені тримають в руках черепи і кинджали, змочені вологою водоспадів. Зрадникові їхніх таємниць загрожує бути закопаним в землю на глибину вісімдесяти одного кроку. Кожного разу під час ритуальних зборів вони розповідають новопосвяченим давню красиву легенду.
Колись, кажуть вони, мандрівні лицарі зустріли на Сході майстрів стародавньої й ретельно законспірованої будівельної корпорації, яку очолювали прямі нащадки сина царя Соломона від високошляхетної єгипетської наложниці Тефнат. Царського сина звали Аддон, він не мав прав на батьківський престол і він будував храми. Його син Сіммак (а інші кажуть – Сідон ам’Малк) першим очолював таємну раду з дев’яти найславетніших архітекторів давнього світу. Нащадки тих Дев’яти Східних пережили гоніння і підозри, війни і загарбання, світанки і присмерки світових імперій. Усі ці довгі століття вони будували храми і молилися Будівничому, незмірно могутнішому за них. Вони будували християнські церкви і мечеті, будували вежі вогнепоклонників і шинкари індуїстів. Вони брали платню виключно круглими золотими монетами без дірок та отворів й ніколи не називали себе справжніми іменами. Храми збудовані ними та їхніми учнями стоять й досі. Храми збудовані самозванцями руйнувалися від найменшого землетрусу.
Ніхто не знає, чому нащадки Дев’яти Східних раптом вирішили передати свої тисячолітні знання мандрівним лицарям з далекого Заходу. Лицарям з хрестами на мантіях. Лицарям з кельтськими, франкськими, саксонськими і готськими іменами. Відомо лише, що тих лицарів з далекого Заходу теж було дев’ять. Навряд чи це було лише співпадінням. Кожному з лицарів нащадки Дев’яти Східних запропонували здійснити символічне сходження містичною драбиною із сімома маршами і двома простими сходинками-основами. Перша з цих сходинок – Охел-Елоха (а інші кажуть – Егл-Еллої) і сенс її – любов до Всевишнього, відомого під багатьма іменами. Друга сходинка – Охел-Нерабайг (любов до минулого). В кінці драбини новопосвяченому кажуть, що він тепер став «живим єднанням, що існує крізь життя всіх народів та сущих істот». І він отримує високий градус посвяти Кадош. В катехизмі високого градусу Кадош наводиться такий діалог між новопосвяченим лицарем та Тричі Могутнім Великим Командором:
«Де Вас обрали?»
«В глибокій печері та нічній тиші».
«До чого Ви були закликані?»
«До самовідданої роботи будівництва Храму, достойного братів моїх».
«Де Ви отримали пізнання Лицаря Білого і Чорного Орла?»
«На містичній драбині, що веде до Тричі Правдивого Сяйва».
«З чого складалася драбина?»
«З двох золотих основ і семи залізних маршів».
«Які це основи?»
«Основи півночі називаються: Справедливість, Відвертість, Благість, Відданість, Пізнання. Терплячість, Впертість. Основи півдня мають назви: Астрономія, Геометрія, Музика, Аріфметика, Логика, Риторика, Геометрія».
«Чому орел несе у кігтях меч».
«Тому що так потрібно для служіння Ордену»
«Де ви працюєте?»
«В будівлі, що зруйнована зрадою».
«Якими є джерела вашої сили?»
«Знання істини, братерське єднання, відданість Всевишньому і нашим прабатькам».
Навіть якщо хитрі розвідники Темряви підслухають цей діалог, вони нічого не зрозуміють. Вони почують лише срібну луну таємниць, відбиту від скель і струменів водоспадів. Перед світанком світочі гаснуть. Таблиці ретельно ховають під дереном і піском. Табір щезає. Загорнуті у плащі в цілковитому мовчанні розходяться за особливим сигналом з п’яти ударів молотка: один-два-два. Вони тануть, немов нічні тіні на розвидні. Коли сонячні промені досягають майданчика перед водоспадом, там залишається тільки ледь відчутний запах сандалу і мірри.
Так пахло повітря у тій спальні, де три тисячі років тому єгиптянка Тефнат з архіжрецького роду Мер-Амена Імхотепа Великого народила царю Соломону двадцять сьомого сина – Аддона Кадоша.
