Колонія Галичина

 

 

Ми, галичани, востаннє були по-справжньому вільними, ще коли були Білими хорватами. Після того, як Рюриковичі поневолили наших предків, галицькі землі завжди були в статусі більш чи менш формальної колонії. Це тривало так довго, що у місцевого населення склалася особлива колоніальна ментальність.


Звісно ж, спочатку були спроби боротися проти такого стану, які здійснювали згадані у літописах «ворохобні галицькі бояри». Однак після того, як волинський князь Данило, нині не зовсім коректно званий Галицьким, винищив понад півтисячі боярських родів, більшість галичан обрали тактику пристосування замість боротьби. Так живемо і понині. І без істориків зрозуміло, що тактика пристосування до щораз іншого колоніста дала можливість нашим предкам вижити – і в екзотеричному, і в езотеричному розумінні цього слова. Та все ж ментальність зазнала безповоротних змін – набрала явних ознак колоніального способу мислення.



Одна з цих ознак – небажання приймати самостійні рішення щодо власної долі. Практично вся наша суспільна діяльність, особливо у виборчі періоди, зводиться до вимог, щоб за нас ці рішення приймав хтось інший, але так, щоб вони нам сподобались і щоб ми могли безболісно до них пристосуватись. Інша ознака – нетерпимість, або й ненависть до видатних людей свого ж роду. Ніхто з наших не має нами керувати, нам вказувати та й взагалі – виділятись. Ми всі повинні бути однаково сірі і безликі, адже ми – колонія. Ще інша – це бажання поводитися на «нашійбогомданійземлі» як наймана робоча сила, а не господар. Тобто щоб ми на ній працювали і отримували за це гроші від когось, але жодної відповідальності за цю землю не несли – нехай відповідає той «хтось». І четверте – невміння глянути на себе як на центр всесвіту, а на свою батьківщину – як на найважливіше наше місце під сонцем. Нам більше підходить самовизначення – задуп’я, окраїна, колонія. А справжній центр – це десь далеко, там, звідки нами правлять.



За двадцять років незалежності України галичани не раз мали нагоду зробити свій край суб’єктом, а не об’єктом новітньої української історії, але щоразу відмовлялися від цього на користь свого колоніального статусу щодо нової вже київської метрополії. Київ використовував свій новий статус спочатку несміливо, але з роками щораз впевненіше. А під час закріплення у київській метрополії донецького клану ознаки колоніального стану Галичини в українській державі стали більш ніж очевидними.



Взяти до прикладу хоча б «найреволюційнішу» Львівську область. За президентства Віктора Януковича вже тричі мінялися керівники обласної державної адміністрації, причому перші два були напряму «спущені» з Києва, а третій дістав зі столиці відповідний «ярлик». І жоден з них не відстоює інтересів місцевого населення. Новий президент вперше призначив львівських «силовиків» без погодження з його ж обласним представником. Головні міліціонери Львова були просто «десантовані» з Полтави: начальник ГУ МВС у Львівській області і два його заступники – голова ДАІ і кримінальної міліції. Ще один заступник – з питань ЧЄ-12 – прибув із Черкас. Прокурор Львівської області – з Сум, голова податкової – з Волині. Апеляційний суд Львівщини, як і Львівську митницю, очолили вихідці з Донеччини.



Схожа ситуація і на Тернопільщині. Може, менш помітна на Івано-Франківщині. Проблема навіть не в тому, що їм не знайомі і не цікаві місцеві реалії, а в тому, що вони отримують ці посади в нагороду за якісь заслуги перед метрополією і тому повинні з цього «поімєть». Тим більше, що до посади додається майже необмежений доступ до нашого ресурсу.



Окрема «пісня» - це так званий галицький бізнес. Нещодавно група ентузіастів з середовищ «русского мира» взялася розкручувати у соціальних мережах кампанію «Нє падавісь», в межах якої запропоновано гасло бойкотувати будь-які товари і продукти, пов’язані з «націоналістичною Галичиною». Але кампанія не повелася, бо дуже швидко виявилося, що чи не більшість знаних в усій Україні «галицьких» брендів належать зовсім не галичанам. Що галичани в цих фірмах – тільки персонал. Та й то не у всіх, бо один відомий у Львові ресторан навіть обслугу привозить вахтовим методом зі сходу країни.



Хоч це, звісно, дарма – у ролі прислуги ми, галичани, неперевершені. Ну, принаймні на теренах Європи. Цього нас довго вчили німці. За це нами завжди хотіли володіти поляки. За це нас цінували радянці. А от те, що за це нас намагаються зневажати наддніпрянці – чистої води непорозуміння і кричуща несправедливість. Адже їх – так званих хохлів – завжди легковажили й зневажали і німці, і поляки, і радянці. І тільки ми, галичани, їх завжди любили, хоч і не завжди розуміли – за що.



Отже, попри всю нашу схильність до колоніального статусу ми не можемо згодитися на такий статус щодо Києва.

По-перше, галичани вважають себе кращими українцями за наддніпрянців. А справжня колонія не може ставитися зверхньо до метрополії.

По-друге, Київ занадто близько розташований від Львова та інших міст Галичини. А справжня метрополія має бути настільки далекою від колонії, щоб їздити на мітинги туди було надто довго і дорого, а от для огляду колективів художньо-етнографічної самодіяльності – достатньо далеко і почесно.

По-третє, Київ через слабкість Української держави і примітивність української державної еліти реалізує грабіжницько-експлуататорський варіант колоніалізму щодо регіонів. А нам для збереження почуття власної гідності і забезпечення добробуту потрібен інвестиційно-цивілізаційний варіант колоніалізму.



Отут і виникає головне запитання нашої епохи: хто б нам міг забезпечити таку колонізацію? Ну власне – нині за хорошого колонізатора ще треба поборотися. І саме на це потрібно скерувати зусилля всім нашим політичним лідерам, громадським діячам, партійним осередкам, а не на уявну незалежність чи ефемерну свободу, які і так зовсім не пасують до нашого любого колоніального статусу.

 

 


01.09.2012 Володими Павлів 2218 6
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

524
12.06.2025
Тетяна Дармограй

У першому півріччі 2025 року мобілізацію на Івано-Франківщині проводили з використанням нових електронних систем та оновлених процедур. Які зміни в мобілізації діють та що ще планують удосконалити, розповідає Фіртка.

5984
10.06.2025
Павло Мінка

Калуш зіткнувся з енергетичною та екологічною кризою — мільйонні збитки та виснаження підземних вод загрожують питному водопостачанню міста.  

1507
05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

1855
02.06.2025
Лука Головенський

Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження Українського Вільного Університету в Мюнхені та його місію української культурної дипломатії Фіртка поспілкувалася з Ларисою Дідковською.  

2893 5
28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

1446

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

137

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

650

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

764

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

1319
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1508
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1391
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

1378
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3488
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

7066
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

1100
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

44438
07.06.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

36034 1
06.06.2025

В усьому світі санкції, накладені на Росію через її агресію в Україні, стали потужним інструментом, спрямованим на ізоляцію Кремля. Однак, як і у випадку з багатьма іншими, ці заходи не стали перепоною для всіх.  

610
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

677
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

947
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

1035