Йдеш Вовчинцями й серце радіє. Таке враження, що ти не на Прикарпатті, а десь у щасливому туристичному закутку заможної центральноєвропейської країни. Чистота та порядок на узбіччях. Асфальтик рівненький, будівлі, брами та паркани випромінюють ґаздівські понти. Благодать неземна.
І от хтось вже думає, що назва цього допису – про Вовчинці. А ніфіґа. Автор не шукає легких шляхів у житті та прозорих метафор. «Ідеальне село» - це про той населений пункт, чий обшарпаний спальний район (названий на честь здохлого заводу) межує з описаним селом.
Й зовсім не я придумав про «ідеальне село». Зробив це добре діло підполковник Українського Реєстрового козацтва, а «за сумісництвом» голова обласного осередку письменницької спілки та університетський філолог Євген Баран. У післямові до однієї з поетичних збірок підполковник з військовою чіткістю присудив: «Івано-Франківськ – се втілена мрія про ідеальне галицьке село, яке вимирає і люмпенізується в своїй основі».
Тут я, як автор проекту трешевої трансформації Франківська, щиро аплодую. Люмпенізується місто (вже село) моє рідне, ще й як люмпенізується. І в основі своїй і в усій надбудові. До самого плінтусу люмпенізується, себто – пардон! – до самого бордюру. Можливо, підтримують таку добру думку й теперішні «батьки міста» (тобто «вуйки ідеального села»).
Але я тепер не про них. Я про сільського голову Вовчинців Михайла Назара. Якщо вірити сайту «Галицького кореспондента» (а я йому завжди вірив), сей мудрий чоловік при обговоренні змін до Генерального плану двох сіл – свого та ідеального – сказав, що у «Вовчинцях треба залишити все як є, бо це село, а не думати, що там буде через 50 років».
Має рацію. Тим більше в славну епоху децентралізації. Коли районів не буде, а будуть об’єднані територіальні громади (ОТГ). Покращення простежується вже сьогодні, як і провіщав якийсь футуролог, не пам’ятаю, як звали.
Скажімо, в старій РДА працювала сотня бюрократів. А тепер в правлінні кожної ОТГ формують таку ж «застільну сотню». Не пасує голові цілої ОТГ керувати лише десятком-другим виконавців. Не солідно, та й люди не зрозуміють такого мінімалізму. Запідозрять нещирість. Окрім того, треба ж працевлаштувати родичів, знайомих, а також родичів знайомих. Зрозуміло, що в ідеалі на кожного мешканця України мало би припадати по три-чотири чиновники, але не все відразу. Шлях до ідеалу тернистий і довгий.
Проте справа зрушилася. Невдовзі у кожному селі-столиці ОТГ будуть управління освіти і охорони здоров’я, а десь й головні управління. Й навіть не треба, щоби там були школа, лікарня, дитячий садок чи там фельдшерський пункт. Не конче вони потрібні. Управляти можна й без чітко проявленого у сущому об’єкта управління, про що яскраво свідчать хоча б діяння віце-прем’єрів в українських урядах.
Й не треба думати, що в ОТГ не стане зарплати на всіх тих управлінців. Що люди не дадуть грошей на утримання такої розгалуженої бюрократії. Не проблема. Добрі управлінці можуть фінансово квітнути й без зарплати. Особливо там, де багато заробітчан й критично потрібні довідки про метафізичну присутність неприсутнього.
З огляду на таку світлу та захоплюючу перспективу мушу додати нові штрихи до проекту Трешевого Франківська. Виходячи з того, що фізичний ландшафт нашого «ідеального села» стрімко наближається до свого логічного фіналу (зримо явленого у футуристичному архітектурному ансамблі вулиці І.Макухи) необхідно привести управління містом у відповідність до ландшафту. Себто радикально його децентралізувати.
Проектом пропонується колись міським, а нині сільським кварталам та великим будинкам Івано-Франківська почати створювати свої ОТГ. Й тут не треба винаходити велосипед, а йти вже перевіреною дорогою. Можна, скажімо, будувати громади на базі Об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), де вже визначені лідери та окреслені кола їхніх довірених шнирів.
Кілька ОСББ створюють ОТГ, що охоплює два-три квартали, а де короткі вулиці, то й всю вулицю. Відповідно у два-три тури обирається голова громади, виділяється окремий будинок під правління та створюються всі належні відділи та управління з посадами для спеціалістів, головних спеціалістів, керівників, заступників, секретарок, прибиральниць та консультантів.
Така оптимізація дозволить збільшити кількість чиновників в 15-20 разів, як і личить ідеальному галицькому селу. Також відкриється можливість кожній громаді дати окреме ім’я, що дозволить зняти конфліктне питання про назву Івано-Франківська. Деякі громади можуть називатися «Північно-Франківськ», «Південно-Франківськ», а деякі – «Центрально-Станіслав», або ж «Істинно-Станіслав». Хтось може назвати свою ОТГ згідно усталеної народної назви – «Байконур» або «Майзлі». При переважанні серед електорату ОТГ напружених людей можливі назви на штиб «Хресто-Тверезинська».
Як показує забудова села Вовчинці, сільради ефективніші за імітації міськвиконкомів або мерій (що нині виглядають анахронізмами епохи індустріальних жахіть). Для переважаючого числа мешканців Франківська, чиї кращі роки і дні пройшли в сільській місцевості, сільрада зрозуміліша та рідніша за міську раду. Тим більше, що й правлячі батьки-вуйки також не в палацових парках (й, навіть, не в міських під’їздах) виросли і змужніли.
То ж будемо сподіватися, що Баранове прозріння впаде плідним зерном на спраглий змін ґрунт й все велике децентралізується в мале, а все мале у ще менше. І подивиться на се Господь й не зішле астероїду на грішні голови наші.
