Ніщо нас, галичан, так не вражає в столиці України, як хамство. Київ – це місто втіленого хамства. Там воно перестало бути морально-філософською категорією, а набрало матеріальних обрисів, зматеріалізувалося. Те, як Київ говорить і поводиться, як паркує свої автомобілі і вигулює собак, як обслуговує і торгує, як розважається і чепуриться, як бреше і зізнається – це хамство «во плоті».
Таке місто не може бути нашою столицею. Може для Броварів чи Фастова, але не для Львова. Зі своєю вульгарною поетикою та фальшивою патетикою Київ навіть в естетичному плані перетворився, перефразовуючи Лесика Подерв`янського, на застиглу в бетоні, склі, залізі, а також у повітрі - музику Поплавського.
Які морально-етичні взірці чи які перспективи таке «головне місто країни» може запропонувати молодим людям з регіонів, що їдуть туди вчитися, або фахівцям чи підприємцям, які везуть йому чолобитні, звіти і відкати?
Особливо, якщо вони з україномовних регіонів. Київ настільки соромиться своєї українськості, що навіть крайні прояви українського націоналізму він реалізує за російськими схемами, матрицями і кліше.
Демонструючи свою столичну пихатість, Київ рядиться у зірковий ковпак «а ля» Вєрка Сердючка і одягає дзеркальні окуляри дзеркалами до середини, щоб бачити тільки себе.
Це хвороба, ім`я якій розбещеність: «розбещення постає тоді, коли приймається безладдя як нормальний, утверджений стан, коли він приймається з повною свідомістю, що це беззаконня» - писав свого часу один з найвідоміших європейських філософів. Або, як кажуть галичани – не дай Бог з хама пана!
А все це через те, що столиця української держави набрала на себе забагато повноважень, якими зловживає; зосередила у своїх руках забагато інструментів, які використовує неефективно; вимагає собі забагато хабарів, якими не ділиться. З цією хворобливою спокусою Київ сам не впорається – ми повинні йому допомогти одужати.
Для цього треба відібрати в нього ті повноваження й інструменти, які безпосередньо стосуються нашої життєдіяльності й перспективи, а також – хабарі. Якщо вже українці не годні вирішувати справи без хабарів, то хай краще хабарі галичан залишаються у Львові, Івано-Франківську чи Тернополі.
Столиці ж, натомість, можна спокійно залишити статус найбільшого адміністративного центру з мінімумом повноважень, які б стосувались лише координації міжрегіональних стосунків, зовнішньої та оборонної політики, ну і зірковий ковпак «а ля» Вєрка Сердючка, звісно.
Втім, цей курс лікування потрібен не тільки Києву, але й усім нам, адже хамство воно ж заразне. Вже сьогодні в багатьох містах України помітні прояви цього «хамства по-київськи», воно стало мало не модою місцевих еліт. Адже хамство – це не тільки питання культури. Хамство столиці породжує державний партикуляризм, тобто – «прагнення окремих частин держави до відокремлення, до недоторканності місцевих, приватних прав і привілеїв». «Коли якесь суспільство стає жертвою партикуляризму, завжди можна стверджувати, що саме центральна влада першою його продемонструвала» - писав вищезгаданий автор. Так і є – бо відцентровий рух «Геть від Києва» можна ще прочитати як «Геть від хамства!».
