Фіртка зустрілась з автором легендарного мультфільму "Козаки" Едуардом Киричем, який разом із дружиною з початку відкритої агресії рф перебрався до Івано-Франківська. Обласний центр Прикарпаття подружжя обрало, щоб перечекати активні бойові дії у рідному Києві.
Народжений в евакуації
За словами легендарного мультиплікатора доля розпорядилась так, що ще з юних років він змінював міста проживання. Едуард Кирич навіть народився в евакуації, в Омську. Та найбільший зв'язок у чоловіка зі столицею України.
«Оскільки народився в Сибіру, то ходити почав тільки у три роки, адже сил не мав ніяких. А приїхали у Київ і тут мене вилікували від всіх хвороб. Потім батька перевели у Львів, то я ходив у Львівську школу. Там ж пішов в гурток образотворчого мистецтва. А потім знову у Київ, в художню школу», - пригадує Едуард Кирич.
Під час навчання, Едуард любив перемальовувати пластичну анатомію. Завдяки цьому поступово вивчав чоловічі постаті - був готовий до художників, акторів, мультиплікаторів. Після завершення художньої школи, майбутній мультиплікатор став студійним художником – кінематографістом. Пригадує, раніше щоб створити мультфільм доводилось витратити багато зусиль, адже малювалось все вручну - не те, що тепер.
«Тоді ми ще кожен малювали в цеху. Це вже зараз всі за ком'ютером роблять кіно. Хоч тоді були труднощі, але був колектив, живе спілкування. Ми разом проговорювали усе, радилися. Кіно тоді було колективним, як театр. Театр не може бути в комп`ютері. Він – на сцені. Так і у нас було», - зазначає мультиплікатор.
Сценарій йде по колії
Згадуючи про створення уже легендарного мультфільму про козаків, Едуард Кирич розповідає, що йому судилося створити образи козаків, адже одна з його бабусь в минулому була записана козачкою.
«Я дуже любив лежати з своїми бабусями, лягати поперек на коліна, слухати їх розповіді і засинати під ці історії. І коли я прийшов на кіностудію, тоді з козацтвом й Україною було туго, бо терор був, несприйняття і перекривлення історії. Всі були виховані в такому дусі. Але потім почався рух шістдесятників і вийшли люди на боротьбу – вони були революціонерами. Й сфера культури теж до цього наближалася», - пригадує чоловік.
Одного разу, каже Едуард, під час творчої зустрічі невідомий грек із Запоріжжя прислав записку із проханням зробити фільм про трьох козаків і навіть дав імена майбутнім героям не одного покоління українських дітей - Тур, Грай і Око.
«Хто він такий? Всі злякалися. А одна хитра людина каже: «Ми не будемо цього робити, нас посадять. Треба відправити до мультиплікаторів, може у них пройде. Ті також злякалися, там були редактори. Теж сховали сценарій на два роки під сукно. Потім все ж подумали і вирішили спробувати», - каже Едуард.
От так вийшла серія, цілий цикл. Першим був «Як козаки куліш варили», згодом – «Як козаки у футбол грали».
Мультиплікатор розповідає, що над створенням мультфільму трудився цілий колектив із двухсот художників, де кожен вручну промальовував певні елементи, вкладаючи в них частку своєї душі.
«Я беру аркуш і роблю розкадровочку. Перша позиція – фас. Його пропорції, одяг. Друга позиція – профіль. Щоб побачити козака потрібно зробити і 180 градусів і 360. Потім важлива міміка. Для артикуляції є ціла схема по літерах усього алфавіту. Після цього рухи, ходи. Мультфільм показують 10 хвилин, а для нього треба створити 14 тисяч малюнків. І їх робить цех з 200 художників. Сценарій йде по колії. Я можу дати ком'ютерщику і він зробить, але частина мене залишилася в кам’яному віці. Мені цікаво створювати руками», - ділиться мультиплікатор.
Життя на Прикарпатті
На Прикарпаття подружжя приїхало евакуаційним потягом. Раніше на заході країни Едуард бував лише у Львові, та цього разу перемогла любов до Франка, тож разом із дружиною приїхали до Івано-Франківська.
«Тепер побачив в очах українців іскру визволення, а як побачив івано-франківців, то це відчуття подвоїлося. Це місто саме козацьке, саме повстанське, саме українське.
А взагалі, я завжди любив Франка і люблю його. Тільки гріх на мені, що я ні разу не був в Нагуєвичах ні разу. Ми ж переселенці, ми не знали, куди нам тікати. І ми втекли до Івана Франка. А тут скрізь Іван Франко. І люди нащадки Франка, це дуже приємно.
Це мої рідні люди. Розумієте? Я з ними маю спільну мову. Розумію, дуже тонкі люди. Емоційні і глибокі. І виховані в дусі патріотизму», - відзначає Едуард.
На Прикарпатті Едуард Кирич продовжує займатися улюбленою справою та навіть планує видати альбом.
«Колись визначний режисер, Давид Черкаський зробив «Острів Скарбів», «Лікар Айболить». Це він створив ці епохальні творчості. Й іноді я теж з ним щось малював. І от те, що я з ним малював, хочу видати в альбомчику. Планую формат А4 і вмістити туди 100 малюнків», - ділиться мультиплікатор.
Окрім роботи, у свої 79 років Едуард встигає і волонтерити – вчить дітей малювати і розповідає історію створення мультсеріалу про козаків.
«Ми в Києві теж волонтерили і тут знайшли собі прихисток з Карітаса. Ми одразу пішли по ліцеях – 7,3,5. І діток приводили, щоб я розказував їм, на дошці як козаків малювати. Ось це, що я вам розказую, я їм розказував», - зазначив легенда українського мультиплікаторства.
«В мене таке щастя під боком»
Разом із чоловіком вже 49 років завжди поруч дружина Тетяна Кожуліна. Жінка розповідає, що понад 28 років працювала психологинею. Та одного дня все змінилося.
«Якось зранку прокинулася і думаю, чому це я два рази на тиждень проводжу групи з ветеранами, з інвалідами, з людьми, які отримали якісь травми, а в мене таке щастя під боком, якому потрібна допомога в житті.
Він – надзвичайна людина, я його кохаю до сьогоднішнього дня. Це унікум. Це людина епохи Відродження», - зазначила Тетяна.
Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Тікали пішки з Маріуполя. Історія від журналістки-переселенки
Війна: як пережити смерть рідних
«Будьте поруч та підтримуйте». Як говорити з дітьми про війну?
«Найголовніші ліки — розмова та підтримка». Як протистояти страху та паніці під час війни
