У Вашингтоні від України забагато не очікують: принаймні зберегла би інститут демократичних виборів і не посадила за ґрати екс-прем’єра за політичними звинуваченнями.
Зала на першому поверсі Інституту Брукінгс в американській столиці заповнена майже вщент. Це вже добра новина. Крім англійської лунає українська мова. Тема подіумної дискусії «Тристоронній процес: Вашингтон, Київ, Москва та доля ядерної зброї в Україні» зацікавила експертів і представників громадських організацій, які працюють з українською тематикою. Історія відмови України від третього за величиною ядерного арсеналу у світі змушує згадати про Будапештський меморандум 1994 року з його безпековими політичними гарантіями для України з боку ядерних держав, яким Україна, здивувавши іноземних експертів, так і не скористалась.
Натомість українська влада навчилася робити жести, щоби сподобатись іноземним лідерам. Зокрема, торік новообраний тоді президент Янукович удостоївся зустрічі з Обамою, оголосивши про відмову від 90 кг високозбагаченого урану.
Однак успіх у міжнародній політиці вимірюється не кількістю рукостискань, а досягнутими результатами. А вони в української дипломатії явно нижчі за потенціальні – навіть на американському, одному зі «стратегічних», напрямку.
Меморандум невинний
Почати можна з Будапештського меморандуму, який, зокрема, передбачає, що країни – гаранти української територіальної цілісності й суверенітету зобов’язані «утримуватися від економічного тиску» на Україну, спрямованого на те, щоб «отримати будь-які переваги» (п. 3), і пропонує механізм консультацій у випадках, коли українському суверенітету щось загрожуватиме (п. 6). Під час дискусії в Інституті Брукінгса посол України в США Олександр Моцик заявив: «Маємо надію, що Україна може сподіватися сьогодні на отримання від США і юридичних безпекових гарантій». «Найкраща гарантія – це п’ята стаття Північноатлантичного договору, яка передбачає право на колективну оборону країнами – членами НАТО», – парирує ці слова екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Джерело у Держдепі США так розтлумачило поняття «юридичної гарантії безпеки»: «Юридична безпекова гарантія – це членство в Альянсі. Ми можемо співпрацювати з Австралією, Новою Зеландією (ці країни не є членами НАТО. – Ред.), але це не забезпечує їм тих гарантій, які надає членство в НАТО. Проте ми поважаємо вибір нинішнього українського уряду».
Однак варто зауважити, що у Вашингтоні досі цілком серйозно ставляться і до Будапештського меморандуму. Так, екс-посол США в Україні, директор ініціативи з контролю за озброєннями Інституту Брукінгса Стівен Пайфер переконаний, що документ зберігає свою цінність: «Мене завжди дивувало, що Україна ніколи не намагалася застосувати Будапештський меморандум. Приміром, під час конфлікту навколо Тузли це можна було зробити. Крім того, коли Росія використовує газ як політичний інструмент, можуть виникати передумови для апеляції до нього». Тотально олігархічна держава не може ефективно використати навіть наявний і доступний інструментарій для захисту свого суверенітету й життєвих інтересів. На першому місці, коли йтиметься, скажімо, про газові суперечки, перебуватимуть інтереси конкретних груп і персон впливу. До цього варто додати ще й безглузду фобію бути названим «американською маріонеткою». Морально легше, мабуть, залишатися російською. А зовнішня політика такої держави явно не може похвалитися цілісним баченням реальності, якщо сьогодні ми відмовляємося від членства в НАТО, а завтра просимо юридичні гарантії, які насправді може отримати лише країна – член Альянсу.
До держави з такою політикою і ставлення буде відповідне – поблажливо-зверхнє. Так, посадовці Державного департаменту США і в офіційних заявах, і в кулуарних розмовах «вітають той факт, що Україна покращила свої відносини з Росією». При цьому у Вашингтоні всі розуміють, що за це Україна заплатила продовженням перебування Чорноморського флоту в Криму на 25 років у той час, коли глобальна економічна кон’юнктура давала їй змогу домовитися з Газпромом про прийнятну ціну на газ без таких стратегічних поступок. Однак якщо Україна не спромоглася досягти вигіднішого для себе результату, – це її проблеми. Для такої констатації у дипломатів є формула: «ми поважаємо ваш вибір». Простіше кажучи, самі винні.
Три критичні питання
Є щонайменше три критичні питання української реальності, вирішення яких визначить статус України: або країна-парія, або передбачливий і перспективний партнер Заходу. Перше – це корупція, друге – це справи проти Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та деяких інших екс-урядовців, і третє – це виборче законодавство. Американські бізнесмени та експертне середовище переконані: ситуація з корупцією за перших півтора року президентства Віктора Януковича погіршилася. Хоч 2008 року автору доводилося почути від одного американського бізнесмена, що Україна така корумпована, що далі вже немає куди. Виявляється, насправді є куди. Такому сприйняттю України вельми посприяла оборудка Кабміну з квотами на експорт зерна, коли одні зернотрейдери одержували їх безплатно, а інші – на аукціонах або взагалі нічого не отримували. Найбільші квоти дісталися частково державній таємничій компанії «Хліб Інвестбуд».
До кримінальних справ проти екс-урядовців прикута увага і у Вашингтоні, і в європейських столицях. Посадовець держдепартаменту прокоментував це Тижню так: «Якщо подивитися на звинувачення, висунуті проти Юлії Тимошенко, то цілком очевидно, що це не звинувачення у масштабній корупції, вони скидаються на політичні. Їй, власне, закидають помилки, яких вона припустилася, тобто фактично її звинувачують у тому, що вона, як могла, виконувала свої обов’язки… Те саме з деякими іншими екс-міністрами, як-от із колишнім міністром внутрішніх справ. Якщо все це закінчиться її засудженням, то наша реакція буде, вочевидь, негативною». А як бути зі справою екс-президента Леоніда Кучми? Її в американському зовнішньополітичному відомстві сприймають інакше: «Тоді, коли Григорія Гонгадзе було вбито, в бік Кучми прозвучало багато критичних звинувачень, що він був до того причетний. З тих чи інших причин Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко не порушили проти нього справи. Але, взагалі-то, вбивати журналістів – це не політична діяльність, тому ця справа має дещо іншу природу».
І, нарешті, стратегічно важливе для сприйняття України є питання якості виборчого законодавства, яке нині збираються ухвалити. Рецепт базового вдосконалення парламентської виборчої системи відомий давно: запровадити замість закритих відкриті виборчі списки партій і замість єдиного загальнонаціонального – багато менших округів. Отже, з одного боку, збереглася б демократична пропорційна система, з іншого, громадяни могли б впливати на персональний склад виборчого списку партії і знали б, хто персонально в парламенті відповідає за їхній округ. Але натомість Україна, вочевидь, повернеться до змішаної системи часів Леоніди Кучми. Так вирішив президент Янукович, як підкреслював під час обговорень з громадськістю міністр юстиції Олександр Лавринович (див. Демонстраційна демократія, Голос волаючих в Мін’юсті на tyzhden.ua). У Вашингтоні наголошують, що однакові правила гри для всіх – це засаднича передумова демократії. Переписування виборчого законодавства під свою політичну силу – це зовсім інший напрям діяльності. «Тут справді цікавляться тим, що відбувається в Україні, зокрема в економіці. Того року було розпочато важливі реформи. Але наразі не дуже помітний реальний прогрес у їхньому втіленні, – підсумовує Стівен Пайфер. – Коли Віктор Янукович виграв демократичні, вільні вибори, то на нього покладали чимало надій. Але минув рік, і ті самі люди починають сумніватися. Загальне враження таке, що демократія в Україні пішла хибним шляхом. І відповідальність за це покладають на Януковича».
Бути чи не бути?
Але, попри всю критику, українські політичні процеси по той бік Атлантики у чорно-білих тонах не розглядають. І це дарує українській владі можливість піти важким, але єдиним гідним шляхом, що приведе країну до статусу передбачливого й надійного партнера Заходу. Це передбачає, зокрема, відмову від перекроювання під владу виборчого законодавства та від переслідування опозиції, вживання реальних антикорупційних заходів. Це важко, але без цього в сучасному світі Україна шансів не має.
