Знову Різдво на щастя. Знову, на менше щастя, розмови і балачки про правильну дату. Я, зізнатися, вже менший поборник святкування Різдва за Григорінським календарем станом на день ось-тут-теперішній.
Все більш схильний думати, що Церква (УГКЦ, КП, АУЦ) права, що не гонить у хвіст і гриву коника змін. Причина в цьому банальна і резонна. Наше недохристиянізоване, недораціоналізоване, піддатливе на різного роду маніпулювання собою суспільство наразі (мова, звісно, не про всіх, і може навіть не про велику більшість) прилипло до всього старого, як воша до нестриженої корови.
Власне, не мною одним давно помічено, проблема корениться в селі, коректніше, в селянському і містечковому менталітеті, що важко піддається реформам. В цьому базова проблема, чому у нас так туго з реформами – в державі, не кажучи вже про революції, - що еліта, що нижча верства наскрізь однаково провінціальні. І це єднає, це актуалізує і уможливлює незмінність режиму, попри динаміку масок вряди-годи.
А до села і селян, як таких, претензій обмаль, прекрасні люди, всі ми, хто більше, хто менше, родом із села, якщо вже й хтось не з Іванівки чи Гринівки якоїсь, в якомусь поколінні, або соромиться це визнати, той точно гордо визнає, що він із Трипілля…
Якщо його відірвати директивно від усталених традицій, сільгоспсоціум, то можуть справдитися побоювання Церкви – язичники стануть язичниками. Утвориться (нема мови - не без спонукань хитрого московського ярма) якась ще «Істинна Православна Церква 7 січня». І такий Іпєц може накрити грубими кусками золотої бляхи не один розколений купол і дзвін залізом.
Не так давно став мимоволі свідком «диво-євангельської» розмови одних людців, скажімо так, питомо селянсько-містечкової закваски. Вони з громадою вирішили спочатку написати маляву до ( непонятно якого ) єпископа і патріарха, щоби вони притримали якогось доброго щирого гарного священика, не переводили, чи взагалі звільняли, його на інше місце, в противному разі погрожують змінити церкву, а то й навіть якусь свою релігійну організацію заснувати. Бо, виявляється, священик, хоч і подеколи зловживав спиртним і ненормативною лексикою не публічно, був загалом правильним в селі духівником. Пацаном.
Він скрізь пальці дивився на вікопомну традицію «християн» ходити до місцевої ворожки і робити людям то на добро, то на збитки, кому як «Бог дав», лиш би в церкву гроші несли; він ніби був у ладах з головою сільради (чи міськради, не пойняв..), котрому помагав якийсь депутат гречкою годувати село/селище/місто до виборів; він і файно-коротко сповідав, і багато не вичитував моралі; і що не маловажно, він яро виступав проти святкування Різдва 25 грудня, бо то не наше.
А той, новий, що прислали, він і якихось Каппадокійців постійно цитує у проповідях, і єзуїтів возвеличує, як можна було зрозуміти; і спокуту на відпущення гріхів дає тяжку, і сварить за взятки, і з місцевими гречкосіями не дуже дружить, включно з головою, і про практичні проблеми села більше говорить, ніж про масонів і жидів, і найголовніше суворо забороняє ходити по ворожках, робити на збитки і на прибутки.
Як ставиться до 7 січня ? Брехати не буду – мені не стало відомо з почутого наспіх одним вухом, проте почуто добре суть.
Воістину, шкода, що на наших землях не палала колись інквізиція, може, би тепер мізки менше плавились в когось з чортами в казанках.
