Європа більше не пуп католицького світу. Це поки що найголовніший висновок, який можна зробити з рішення конклаву. Католицьку церкву — найбільше у світі наддержавне об'єднання, куди входить понад мільярд населення планети, розсіяного по всіх частинах світу, — очолив представник "третього світу". Людина, яка ходить пішки або користується громадським транспортом, вилучила розкіш зі свого життя й взяла ім'я святого-жебрака. Багато хто називає це скромністю. Але стосовно кардинала це, напевно, не зовсім відповідне слово. Незручно жити розкішно в бідній країні.
І не треба.
Кажуть, цього можна було очікувати — в Латинській Америці католиків більше, ніж у Європі. Але ж річ не в цьому — це ж не вибори "президента всіх католиків" більшістю їх, католиків, голосів. Це декларація всесвітності Церкви, яка спочатку вийшла зі своєї середземноморської колиски (два поспіль папи не були італійцями), а тепер покинула свою європейську "дитячу кімнату". Якщо наступним Папою стане африканець — це, можливо, здивує, але вже точно не стане шоком.
Основна сила Католицької церкви справді не в Європі, де розташована держава Ватикан. Європа — осередок її проблем. Це тут, у своїй колисці, Церква втрачає вірних, зяє порожніми просторами храмів, а на сторінки ЗМІ потрапляє здебільшого у зв'язку з новим скандалом. Це тут перебуває потонула в корупції римська курія. Це тут функціонує Банк Ватикану (Інститут релігійних справ), постійно підозрюваний у махінаціях. Це тутешні ліберали атакують Святий Престол вимогами "переглянути доктрину". Це тут розгортаються гнітючі картини занепаду, й можна повірити, що католицизм доживає останні дні.
Акценти змістилися — змістилися вже давно, просто ми це тільки тепер помітили. Католицьке життя вирує зовсім на інших широтах — на периферії, "на краю світу", як пожартував новий понтифік. Там не стоять пусткою храми, там відбувається богословський пошук і виникають масові християнські рухи. Напевно, це природно — надто благополучні й ситі європейці просто не мають потреби шукати розради в Христі. Європа впевнена, що саме вона разом зі США вершить долю світу. Але не вона, а "периферія" дала світу нового Папу — людину, якій вірять і чиїм настановам підпорядковують своє життя 1,2 млрд жителів планети.
Треба сказати, що рішення на користь кардинала Буенос-Айреса Хорхе Марії Бергольо було сюрпризом для всіх, хто стежить за політикою всередині Ватикану. Іноді я їм заздрю — колегам-ватиканістам. Адже політика Римської курії — справжній детектив із глибоким історичним корінням і географічними перспективами, з тисячолітньою традицією інтриги, на тлі якої інтриги сучасних політичних еліт виглядають як слонячий балет на сцені Большого театру. І ставка в цих іграх — не конкретний і матеріальний мішок грошей або барель нафти, а влада над мільярдом душ і умів.
Чи мусимо дивуватися, що жоден прогноз експертів і журналістів про особистість і "партійну належність" нового Папи — вже вкотре — не збувся? У жодному списку "папабіле" на цих виборах кардинал Бергольо не фігурував. Загалом, багато хто чекав реваншу "італійців" — італійських кардиналів, близьких до Римської курії й конкретно до держсекретаря (тепер колишнього) кардинала Тарчізіо Бертоне, який набув величезної влади у Ватикані в період понтифікату Бенедикта XVI. А тут він мав можливість провести конклав швидше, не очікуючи традиційних днів жалоби, що могло завадити прибути на конклав багатьом "периферійним" кардиналам. На думку ватиканістів, Папа Бенедикт перед своїм відходом зробив усе, щоб перешкодити своєму меткому помічникові втілити його плани: призначив кількох нових кардиналів-неіталійців і встановив мінімальний строк підготовки до конклаву.
Проте фаворитом усе одно вважався кардинал-італієць Скола. Але підтвердилася приказка: той, хто входить на конклав Папою, виходить кардиналом.
Утім, назвати кардинала Бергольо геть несподіваною людиною на папському престолі язик не повернеться: він був одним із фаворитів минулих виборів і поступився тільки лідерові — кардиналові Ратцінгеру.
Особистість нового Папи сповнена сюрпризів. Неєвропейське походження — тільки один з них, найочевидніший. Ще однією несподіванкою став його похилий вік — багато хто зі спостерігачів очікував "молодого Папу". Папі Франциску 76 років (Папа Ратцінгер, коли сідав на престол, був усього на два роки старший). Отже, кардинали порушили традицію чергування тривалих і коротких понтифікатів. Що може означати прихід другого поспіль "перехідного" Папи?
Можливо, кардинали так і не дійшли єдиної думки ні про особистість людини, яка могла б задовольнити всіх на папському престолі, ні про завдання, які треба вирішити Церкві в найближчому майбутньому. Тоді нинішній конклав — це просте продовження минулого. Папа Ратцінгер "зламався" і пішов з поста, а його місце зайняла людина, яка мала другий результат на тих же виборах. Тобто Папа Бергольо виступає дублером Папи Ратцінгера. У цьому разі його функція — просто тримати престол, поки кардинали не намітять підходящого кандидата в папи.
Та, можливо, є цікавіше пояснення вибору конклаву: новому понтифікові визначено роль крутого реформатора. У цьому випадку нетривалість понтифікату дасть змогу подивитися, як підуть справи, і, за потреби, наступний Папа або підтримає реформаторський курс свого попередника, або, навпаки, швиденько згорне невдалий експеримент.
На користь другого варіанта свідчить те, що новий Папа — з єзуїтів. Цей орден славен саме тим, що його представники з готовністю, без розмов бралися за будь-які справи, потрібні в цей момент Церкві, — святі, брудні, безнадійні, — і доводили їх до повної перемоги. Або до катастрофи.
Власне, експеримент уже розпочався: перший Папа-неєвропеєць прокладає шлях решті представників "молодих" католицьких світів.
Ще одним сюрпризом стало ім'я, обране папою, — Франциск. Причому, щоб не виникло сумнівів, відразу було зазначено, що зроблено це на честь Франциска Ассізького — чи не найпопулярнішого й найсимпатичнішого католицького святого. Простота життя, що вже стала притчею во язицех, і скромність нового понтифіка цілком співзвучні образу святого Франциска. А отже, можна припустити, що ідеали нового Папи лежать в царині не "політичного католицизму", а раннього християнства — простота й готовність іти назустріч людям із Благою Звісткою. Як каже сам новий Папа: "йти проповідувати на вулицю, хай як це ризиковано".
У цьому немає нічого дивного, якщо взяти до уваги походження понтифіка. Християнство в Латинській Америці, як і раніше, заражене "теологією звільнення". Попри те що це вчення було поставлене під сумнів (а окремі напрями прямо засуджені) Святим Престолом. Деяким течіям цієї теології справді властива "хвороба лівизни", що не могло здобути симпатій ні в Папи Войтила, ні в глави Конгрегації з догмату, а потім і Папи Ратцінгера. Але ідеї цієї теології не зводяться до самої лише "лівизни". Це передусім ідея "християнства прямої дії" — тобто прагнення змінювати світ тут і зараз за "християнськими лекалами".
Кардинал Бергольо не був чужий ідеї активної участі християн у громадському та політичному житті. Також він відомий критикою соціальної несправедливості, яка вкоренилася в сучасному світі, що належить багатим. Можливо, свою роль у цьому відіграло пролетарське походження: Хорхе Бергольо — син залізничного робітника. Але, скоріше, річ у тому, що новий папа — виходець із "пригнобленого народу". Папу Франциска вже називають "Папою бідних". Це могло б прозвучати натягнуто, якби йшлося про Папу-європейця. Але Папа Франциск — латиноамериканець. Якщо в Європі Католицька церква історично була частиною "багатого" класу, то в Латинській Америці — це церква бідних. Не тому навіть, що "такий її вибір", а тому, що багатство обійшло цю частину світу стороною.
Втім, більше, ніж політичні уподобання, публіку цікавить ступінь консерватизму нового Папи. Власне, його вже назвали "новим консерватором на Святому Престолі". Але що розуміють у цьому випадку під "консерватизмом"? Якого Папу визнали б як "ліберала"? Ви справді вважаєте, що Католицьку церкву очолить людина, яка дозволить вінчати одностатеві пари? Або вітатиме адюльтер як прояв "вільного кохання"? Або визнає аборт "звичайною медичною операцією"? Навряд чи хоч хтось із пап візьме на себе не сміливість навіть — зухвалість — заявити, що гріх більше не гріх. Але ж саме це потрібно, щоб не бути "консерватором" в очах нинішніх "борців за лібералізм".
Цікаво, що ступінь папського "консерватизму" визначають європейські й американські ЗМІ для своїх читачів, більшість з яких не має глибокого зв'язку з Католицькою церквою. Можливо, з такого погляду новий Папа справді консерватор — адже він напевне не визнає одностатевого шлюбу, а це, здається, тепер основний "тест на лібералізм". Але ж не гомосексуалізмом єдиним вимірюється широта поглядів. З точки зору католика — а надто того, котрий живе далеко від кордонів "багатого" світу, — новий Папа аж ніяк не видається відсталим ретроградом. У тому, що стосується уявлення про гріх, новий Папа не більше й не менше консерватор, ніж будь-який католик-практик і взагалі християнин.
Папа — лідер саме католиків, він зобов'язаний сповідувати християнство, а не модні в малій (нехай багатій і сильній) частині світу погляди. Тому не варто чекати від нього "ліберальних сенсацій". Папа Франциск навряд чи стане переглядати шкалу моральних цінностей, тим більше — переписувати католицьку доктрину, паралельно редагуючи Декалог з Нагорною проповіддю. Перед ним стоять більш реальні й насущні проблеми Церкви — від розширення й активізації місії у світі до таких "вузькоцерковних" прикладних питань, як целібат священиків або розширення можливостей для жінок (крім рукоположення, зрозуміло, оскільки це було б революційним рішенням, а революції в Церкві майже завжди призводять до розколу).
Ще одним сюрпризом може стати поворот у відносинах у трикутнику Рим—Київ—Москва. Папа-аргентинець може виявити значно менше інтересу до діалогу з Москвою, ніж два його попередники — Папа-поляк і Папа-німець. Претензії Москви до самого існування "уніатів" він сприйматиме значно спокійніше. Особливо зважаючи на те, що новий Папа знайомий з українцями-греко-католиками не з чуток: він був єпископом-ординарієм для католиків східного обряду Буенос-Айреса. Тобто й для української діаспори, яка в Аргентині чимала. Для повноти картини нагадаю, що верховний архієпископ Святослав Шевчук, перш ніж очолити УГКЦ, був єпископом саме в Аргентині й знайомий із нинішнім Папою особисто.
Ґрунтовне знайомство цього "Папи з заокраїнного Заходу" зі східними церквами символічно довершує образ "периферійного понтифіка". Перед конклавом багато спостерігачів указувало на те, що східні церкви — насамперед східноєвропейські — залишилися без своїх представників-кардиналів через розрив поколінь: старі кардинали досягли 80-річного порога, а молодих іще не встигли призначити. Але вибір саме кардинала Бергольо може гарантувати східним церквам достатньо папської уваги. "Периферія світу", де перебуваємо й ми разом із переважною більшістю населення планети, можливо, за нового понтифікату стане трендом.
Катерина Щоткіна,
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Філарет вважає аскетизм і скромність новообраного Папи Франциска "показними перед людьми"
Що чекає на Церкву за правління нового понтифіка Папи Римського Франциска?
Новим Папою Римським став архиєпископ Буенос-Айреса кардинал Бергольйо (поновлюється, фото, біографія)
Гдава УГКЦ добре знайомий з новообоаним Папою Римським та вважає його глибокими інтелектуалом
