Після початку повномасштабної війни процес ідентифікації загиблих військових в Україні став болісною, але вкрай важливою частиною щоденної роботи судово-медичних експертів. Саме завдяки їхнім зусиллям у багатьох випадках вдається встановити особу загиблого й повернути тіло сім’ї.
Повернути ім’я загиблому — означає знайти будь-яку деталь, яка допоможе точно встановити особу. Це складна, але необхідна робота. І проводять її фахівці, які в кожному випадку бачать не просто тіло, а людину з іменем, родиною та життєвою історією.
В інтерв’ю журналістці Фіртки проректорка з наукової роботи Івано-Франківського національного медичного університету, професорка кафедри судової медицини Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.
Ідентифікація загиблих військових — це не просто технічний процес. Це глибоко людська, емоційна і відповідальна справа, яка потребує надзвичайної уваги та точності.
В Івано-Франківську до цього процесу залучені фахівці різних установ, зокрема й ваша кафедра. З ким ви співпрацюєте під час процесу ідентифікації?
Фахівці нашої кафедри є частиною мультидисциплінарної групи, яка займається ідентифікацією тіл репатрійованих військовослужбовців. До її складу входять також експерти Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС в Івано-Франківській області та працівники обласного бюро судово-медичної експертизи.
Усі працюють поетапно, кожен виконує свою важливу ланку роботи. Експерти бюро встановлюють причину загибелі, беруть зразки для подальшого ДНК-дослідження. Наші фахівці проводять підготовку рук для подальшої дактилоскопії. А працівники центру проводять ДНК-аналізи та ідентифікацію за відбитками пальців.
Від початку повномасштабного російського вторгнення ця робота стала системною та критично необхідною. Тому, окрім експертної діяльності, ми на базі навчально-практичного центру також готуємо студентів та молодих лікарів до роботи в умовах війни.
Які методи судово-медичної ідентифікації використовуєте найчастіше?
У світовій практиці існує так званий «золотий стандарт» ідентифікації, який базується на кількох паралельних способах підтвердження особи. Найчастіше використовують візуальну ідентифікацію — коли стан тіла це дозволяє. Якщо ж це ускладнено, на допомогу приходить ДНК-аналіз, який вважають найнадійнішим методом.
Наразі активно впроваджують й інші методи, такі як антропологічна ідентифікація (дослідження кісток), одонтологічна або стоматологічна ідентифікація (за станом зубів), дактилоскопія — зняття відбитків пальців, а також судово-медична рентгенографія, коли роблять рентгенівські знімки тіла для пошуку унікальних особливостей, наприклад, старих переломів або імплантів.
Крім того, застосовують фотокомпарацію — порівняння фотографій, щоб упевнитися, що на них одна й та сама людина, наприклад, за рисами обличчя чи іншими деталями.
У яких ситуаціях візуальна ідентифікація неможлива? Коли вдаються до ДНК-аналізу?
Коли є значні травми — наприклад, після вибухів, пожеж або коли тіло зазнало сильних змін через час (декомпозиція). Також це буває, якщо обличчя повністю знівечене чи навіть відсутнє, або ж при масових похованнях без відповідного маркування.
У таких випадках обов’язково вдаються до ДНК-аналізу, який залишається найточнішим і найнадійнішим методом ідентифікації.
Простими словами — навіщо потрібен ДНК-аналіз і як визначають «збіг»?
Кожна людина має унікальний набір ДНК, навіть близнюки. Для ідентифікації ми беремо зразок ДНК із тіла — найчастіше це зуб, кістка або м’які тканини.
Також беремо референсні зразки у родичів — це може бути слина, клітини зі слизової рота або кров. У лабораторії порівнюють ці зразки за певними генетичними маркерами. Якщо вони збігаються на потрібному рівні, це підтверджує спорідненість і допомагає встановити особу.
Результати ДНК-аналізу вважають надійним підтвердженням особи, але чи трапляються випадки, коли вони викликають сумніви або є неоднозначними? Що на це впливає?
Так, трапляються такі випадки. Це може статися через забруднення зразка, погіршення якості ДНК внаслідок тривалого розкладання або впливу високих температур, а також через недостатню якість або відсутність референсних зразків.
У таких ситуаціях призначають повторні експертизи або застосовують додаткові методи для підтвердження результатів.
Як збирається та зберігається інформація для ідентифікації?
Уся інформація для ідентифікації збирається дуже ретельно і відповідно до чітких стандартів. Перш за все — це зразки ДНК. Вони можуть бути прижиттєвими, взятими у військовослужбовців, або з тіл загиблих (зазвичай це фрагменти кісток, зуби чи м’які тканини, якщо вони збережені). Також беруть зразки у найближчих родичів — батьків, дітей, братів і сестер.
Усі зразки пакують у стерильні герметичні контейнери, маркують спеціальними кодами та супроводжують необхідною документацією. Дуже важливо, щоб зразок залишався «чистим», без сторонніх домішок — інакше результат може бути помилковим або неінформативним.
Окрім ДНК, використовують стоматологічні дані — це можуть бути ортопантомограми, рентгенівські знімки зубів або стоматологічні карти. Якщо родина має таку інформацію, вона часто стає ключем до ідентифікації, адже зуби добре зберігаються навіть тоді, коли інші тканини пошкоджені.
Також застосовують дактилоскопію — зняття відбитків пальців. Це можливо, якщо шкіра не зазнала сильних ушкоджень. У випадку пошкоджень використовують спеціальні методики для відновлення структури шкіри та отримання відбитків.
фото: дактилоскопічна карта
Уся ця інформація — і біологічні зразки, і медичні дані — зберігається в контрольованих умовах, кодується й передається до спеціалізованих лабораторій чи експертних центрів. Це складний багаторівневий процес, але він критично важливий, адже йдеться про повернення імені та гідності загиблим захисникам.
Ви згадували про стоматологічну ідентифікацію. Розкажіть, будь ласка, як вона працює і які її основні переваги?
Стоматологічна ідентифікація полягає у порівнянні стану зубів і ротової порожнини загиблого з уже наявними стоматологічними картами — інформацією про зуби, пломби, протези тощо.
Цей метод має кілька переваг: зуби дуже стійкі — вони зберігаються навіть після сильного нагрівання або тривалого перебування у ґрунті. Крім того, це досить швидкий, недорогий і точний спосіб, якщо є медична документація для порівняння.
Наскільки складно ідентифікувати людину, якщо тіло сильно ушкоджене?
Це залежить від ступеня ушкоджень. Вибухова травма, обвуглення, розкладання значно ускладнюють не тільки візуальне впізнання, а й відбір матеріалу для ДНК-аналізу.
Проте завдяки сучасним методам навіть у таких складних випадках можна встановити особу, хоча це зазвичай потребує більше часу та ресурсів.
З огляду на всі складнощі процесу, чи бувають випадки, коли встановити особу загиблого неможливо?
На жаль, випадки, коли встановити особу не вдається, трапляються. Часто це пов’язано з відсутністю зразків ДНК загиблого або його родичів у базі, значними ушкодженнями останків чи втратою супровідної документації.
Ідентифікація може затягуватися через великий обсяг роботи, яку виконують експертні установи.
Утім, ми докладаємо максимум зусиль, щоб уникнути таких ситуацій, зокрема завдяки мультидисциплінарному підходу, що поєднує різні методи ідентифікації.
Ідентифікація — це не лише технічний процес, а й емоційне випробування для родин. Як фахівці працюють у ситуаціях, коли родичі відмовляються визнавати загибель, навіть при високому збігу ДНК?
Такі ситуації дуже складні з психологічної точки зору. Родичі можуть не визнавати загибель близької людини, сподіваючись на диво.
У таких випадках проводять повторні експертизи або застосовують додаткові методи для підтвердження ідентифікації.
Ця робота, очевидно, дуже важка та емоційно складна. Як ви особисто справляєтеся?
Це — складно. Але я завжди пам’ятаю, що за кожною справою — батьки, діти, побратими. Коли ми допомагаємо встановити особу — це не просто діагноз чи висновок, це людська історія, гідне прощання, шанс на закриття гештальту для рідних.
Сила — в команді і в усвідомленні значущості нашої праці.
Під час експертизи судово-медичні фахівці визначають не лише особу загиблого, а й причину смерті. Які причини загибелі найчастіші?
Здебільшого це мінно-вибухові травми або вогнепальні поранення. Як правило, люди гинуть під час бою — в окопі, на позиції.
Буває, що ворог окуповує територію, тіла лишаються, і вже потім їх повертають.
У якому стані росіяни зазвичай передають тіла наших захисників?
У дуже різному. Буває, що привозять не цілі тіла, а лише фрагменти — окремі руки, ноги, голови… Особливо зараз, коли війна триває вже понад три роки: чим більший обсяг репатрійованих тіл, тим гірший їхній стан.
Тому дуже важлива стоматологічна ідентифікація. Також — відбитки пальців. Але є нюанс: відбитки мають бути десь у базі. А в базі, на жаль, є не кожен. Тому це теж проблема — потрібно створювати повноцінну картотеку.
Процес ускладнюється, коли загиблий не має родичів. Наприклад, сирота з дитбудинку, одружений, але дружина не є біологічним родичем. Якщо немає дітей — ідентифікацію провести складно.
фото: МВС України/збір ДНК з тіла полеглого
Чи є в когось із військових ДНК-зразки в базі заздалегідь?
Так, є. Найперше — у працівників поліції, у Нацгвардії. Зараз уже починають відбирати зразки й у військовослужбовців ЗСУ. Це дуже потрібно.
Бо якщо немає ДНК — залишається тільки дактилоскопія. А відбитки пальців зберігаються не скрізь. Найчастіше — в базах осіб, які колись притягались до кримінальної відповідальності. Якщо загиблий є в таких базах, тоді є шанс.
Якщо жоден із методів не спрацював — що відбувається далі?
Тоді, на жаль, ми змушені ховати тіло як невідомого захисника України. Це дуже боляче — і для нас, і для родин, які, можливо, досі чекають.
Чи трапляються випадки, коли в одному мішку можуть бути останки кількох людей?
На жаль, так. Може бути, що частини тіл належать різним людям. І тоді ми це мусимо з’ясовувати окремо — фрагмент за фрагментом. Це дуже кропітка і відповідальна робота.
Чи можна за тілом встановити, за яких обставин загинула людина? Наприклад, чи це було на фронті, чи, можливо, у полоні?
Усе залежить від стану тіла. Чим він гірший, тим менше доказовий матеріал ми маємо. Якщо є переломи, ми дивимось на характер пошкоджень — вибухова травма має одні ознаки, удар тупим предметом — інші.
Якщо тіло сильно зруйноване або пролежало довго — вже нічого не видно. Час грає проти нас.
Щоб процес ідентифікації був максимально точним і юридично обґрунтованим, чи є в нашій країні чіткі інструкції або протоколи для фахівців?
Так, безумовно. В Україні існують чіткі офіційні протоколи, які регламентують усі етапи ідентифікації загиблих, зокрема військовослужбовців. Після початку повномасштабної війни у 2022 році ці протоколи суттєво оновили та адаптували до умов воєнного часу.
Основою є Національний протокол ідентифікації, розроблений за участі Міністерства охорони здоров’я, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України та інших уповноважених органів.
Цей протокол регулює все — від моменту вилучення тіла з місця загибелі до передачі ідентифікованих останків родичам. Він містить алгоритми дій для судово-медичних експертів, слідчих та генетиків, а також визначає правила збору, зберігання та транспортування біоматеріалів, ведення обліку та взаємодії з родичами.
У випадках масових поховань або катастроф ми орієнтуємося на міжнародні стандарти INTERPOL DVI (Disaster Victim Identification). Цей протокол включає чотири етапи: реєстрацію тіл, збір постмортальних і антемортальних даних, а також порівняння для ідентифікації.
фото: Коордштаб
А що передбачають ці чотири етапи? Що саме роблять експерти на кожному з них?
Перший етап — це реєстрація тіл: коли знаходять загиблих, їх фотографують, описують зовнішні особливості, щоб зафіксувати всі деталі та уникнути плутанини.
Другий етап — збір постмортальних даних. Тут ми беремо зразки ДНК, вивчаємо стоматологічний статус, отримуємо відбитки пальців — все, що допомагає ідентифікувати людину.
Третій — збір антемортальних даних, тобто інформації про особу до смерті. Це можуть бути медичні записи, зразки ДНК родичів, стоматологічні документи, фотографії.
І четвертий етап — порівняння усіх зібраних даних. Якщо результати збігаються, ми встановлюємо особу загиблого. Цей протокол допомагає систематизувати роботу і забезпечити точність ідентифікації навіть у складних випадках.
Ми прагнемо дотримуватися високих міжнародних стандартів, адже це питання гідності загиблих і спокою їхніх родин. Іноді процес може тривати тижні або місяці — особливо якщо тіло сильно ушкоджене або немає доступу до антемортальних даних. Але протоколи гарантують послідовність і наукову достовірність у роботі.
Ці стандарти також уніфікують процедуру, роблячи її юридично обґрунтованою — щоб і експерти, і держава, і родини були впевнені у точності результатів.
Торкнувшись теми міжнародних стандартів, хочеться також подивитися на ситуацію локально: чи має Івано-Франківськ інфраструктуру для якісної ідентифікації?
Частково. У місті працюють кваліфіковані фахівці і є базова матеріально-технічна база.
Втім, наразі бракує єдиного законодавчого регулювання, сучасного обладнання для рутинного ДНК-аналізу, централізованої бази стоматологічних і дактилоскопічних даних, а також стабільного державного фінансування цього напрямку.
Це створює певні виклики, але працюємо над покращенням ситуації.
Підсумовуючи, як ви оцінюєте загалом роботу системи ідентифікації загиблих в Україні? Що варто покращити?
Система ідентифікації працює завдяки ентузіазму фахівців і підтримці міжнародних партнерів. Водночас, підхід до неї потребує суттєвих змін. Але для цього потрібно інституціоналізувати процес: створити єдиний центр або реєстр, оснастити лабораторії сучасним обладнанням, забезпечити якісне навчання молодих спеціалістів і налагодити міжрегіональну інтеграцію з іншими експертними установами.
Раніше такі функції виконував експертний центр Збройних сил України, але він був ліквідований у 2013 році, а завдання передали цивільним установам. Нині новий централізований експертний центр на стадії створення.
Україна заслуговує на найвищий рівень гідного ставлення до загиблих героїв. Ми маємо зробити все можливе, щоб кожен захисник був ідентифікований, а його родина не залишилася у невідомості.
Навіть у найскладніших випадках експерти шукають відповідь. Бо кожна знайдена відповідність — це не просто науковий збіг, це чиясь можливість попрощатися, поставити хрест, почати оплакувати. І саме тому так важливо, щоб система ідентифікації в Україні була не лише ефективною, а й гідною. Для тих, хто пішов. І для тих, хто чекає.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
