Перша біблійна притча про колективне людське прагнення – притча про Вавілонську вежу. Вертикаль сприймається як виклик, як «стовп утвердження» і заявка певної позиції. Метафізичний тип мислення, який кристалізувався в межах авраамічної традиції, пов’язує цей виклик переважно з богоборством, намаганням тварного «урівнятися» з Творцем через саморобне повторення Його творіння. Світська (секулярна) свідомість бачить у таких проектах лише зриму демонстрацію досягень цивілізації. Кожному своє. Подейкують, що кожна система людської гордості має свою вежу. Матеріальну складову свого незримого захисника (егрегора). Здійснену, або спроектовану.
Деякі люди, схильні до метафізики, переконані, що Радянський Союз проїснував би кілька століть, а не 70 років, якби у тридцяті роки Сталіну таки вдалось би збудувати «Вавилонську вежу комунізму» -- спроектований Армандо Бразіні та Борисом Іофаном циклопічний Палац Рад зі статуєю Леніна на верхівці. Про необхідність такої споруди «в стилі ХХХL» проголосив у 1922 році Сергій Кіров. Хто зна, якби його не застрелили у тридцять четвертому, можливо півкілометрова «супервисотка» стояла б тепер там, де Лужков з Церетелі збудували копію храма Христа Спасителя? Тоді б теперішня Держдума Російської Федерації, можливо, збиралася б залі, змонтованому в циклопічній «ленінській голові».
Де знаходиться таємне джерело цієї утопічної спокуси – будування веж? Чому люди схильні ламати візуальний спокій горизонталей у ландшафтах свого мешкання? Ламати лише заради марнотного бажання наблизитися до неба на кількасот метрів. Напевне, це прагнення споріднене з прагненням містиків усамітнюватися на вершинах гір, де «земні сили» максимально послаблені та відсторонені. Де віковічна охоронна «енергія грунту» відступає перед грізними енергіями космосу. Перелякані рільники припадають до матінки-землі з її віковічною плодючою силою. Іншого обличчя егрегора вони просто не знають. Метафізик, навпаки, сміливо й жертовно сходить на найвищу гору -- на останнє вістря земного тіла, щоби зустрітися там з найгострішою свіжістю буття – свіжістю присутності Вищих Сил. У вертикалі кожної дзвіниці повторюється це «вертикальне прагнення».
Є давня єгипетська фреска – часів фараонів Середнього Царства – на якій зображено бога землі Хнума і богиню неба Нут. Червоний Хнум лежить обличчям до неба з величезним еректованим прутнем, готовим до запліднення синьої Нут. Це ще одна сторона «символіки веж»: кожна така споруда підсвідомо (а іноді й знаково) сприймається як пристрій для гвалтування неба. Звідси глибинна символіка акту 11 вересня, зрозуміла традиціоналістам – символіка кастрування Західної цивілізації, що насмілилася поставити людину вище за Божу волю.
Деякі культурологи вперто нагадують про існування такого собі «закляття рівнинних народів» - націй, що мешкають на великих рівнинах. Ці «горизонтальні народи», рільницькі за переважаючим способом первинного господарювання, за їхніми уявленнями, постійно страждають від своєрідної «вертикальної недостатності».
Тисячоліття тому, шукаючи нові рівнини для землеробства, вони переходили через гори. Через високі хребти, населені не чисельними, але войовничими племенами. Ці гори лякали їх вітрами і сніжними буранами, підступними стежками, безоднями і льодовиками. Войовничі племена стріляли їм у спину короткими важкими стрілами і кидали на їхні голови смертоносні брили. Перейшовши гори, рільники приносили вдячні жертви богам і намагались забути відчуття віковічного холодного слизу на стрімких стінах ущелин.
Проте в легендах і родовій пам’яті мандруючих племен назавжди закарбувалася незбагненна велич вертикально піднятої земної поверхні. Велич гордих і непорушних «божих стовпів», піднесених під самі хмари і вище за них. Сумна ж неозорість пласкої землі викликає в осідлих нащадків тих мандрівників таємний невроз. Нервову напругу, яку рівнинні народи ніколи не визнають за щось суттєве і достойне згадки. Нічні марення, про які мовчать під час розмов і пиятик.
«Горизонтальні нації» марять вертикалями, вирощують біля садиб тополі, спиваються і будують вежі. Так народилися готика і шатрова архітектура. Зрештою, десь в глибинах нашої свідомості живе знання про цей вибір: або ти будуєш свою (варіанти: колектовну, імперську) вежу, або шукаєш «вертикальні енергії» на дні пляшки чи в колбі кальяну. Ці приховані комплекси використовують політтехнологи, радячи політикам підніматися на говерли та будувати монументальні колонни.
Проте, як відомо, усяка велич стомлює. І життя на верхніх поверхах буття мало сумісне зі звичайною людською психікою. Залишаючи гори і вежі, пересічні люди повертаються у свій горизонтальний світ з профанічним полегшенням. Адже, якщо вірити дарвіністам, ми є біологічними нащадками пухнастих рівнинних мавп, а не рогатих гірських цапів.
