«Ці тварини – моє життя»: Уляна Сулятицька, перша дівчина-вівчар в Україні, розповіла про різнобічність своєї діяльності (ФОТО)

На Коломийщині проживає та займається улюбленою справою перша дівчина-вівчар в Україні – Уляна Сулятицька. 26-річна ґаздиня розповіла Фіртці, чому обрала саме таку діяльність та як справляється з кількома сотнями овець та кіз у господарстві.

«Я народилася у селі Сопів Коломийського району. Вчилася на перукаря-візажиста, однак це скоріше за бажанням батьків, аніж власним. Хоча й такі навички мені все одно стали у пригоді, бо овець ми також стрижемо. Після закінчення навчання я довго думала, чим займатися далі, бо освіта, яку я отримала – це зовсім не моє», - каже дівчина-вівчар.

Уляна розповіла, що ще з підліткового віку почала цікавитися вівчарством. Читала багато про овець, який у них характер, як за ними доглядати, тому що в родині дівчини овець ніколи не було.

«Тоді, навчаючись на другому курсі, я познайомилася з Василем Стефураком. Одного разу він запитав у мене: «Що ти хочеш в цьому житті? Які у тебе мрії?». Не довго думаючи, я поділилася, що хотіла б жити на фермі, доглядати за тваринами, особливо за вівцями. Для мене це було щось нове. Цікавість до овець взялася з фільмів. Ферми, ранчо, контактні тварини завжди викликали захват», - ділиться Уляна.

За словами дівчини, на той час в масштабах України вівчарством так кількісно, як Василь Стефурак, ніхто не займався.

«Коли я закінчила навчання, Василь сказав, що має для мене подарунок. Ми поїхали до нього в село і він показав мені чотирьох овець зі словами «вони твої». Ще тоді я взагалі не знала специфіки догляду за цими тваринками. Почала з ними знайомитися, вони були дуже контактними, їли хліб з рук. Мене це так приємно вразило», - продовжує господарка.

Згодом, каже Сулятицька, що їздила щодня на навчання на ферму до Василя Стефурака, де з ранку до вечора вчилася доглядати за вівцями.

«Я навіть не назву це роботою, тому що їздила із задоволенням. Потім почали думати, що робити далі, бо тримати чотирьох овець, відверто кажучи, не практично і взагалі не прибутково.

Ми цікавилися, закуповували різні породи, зокрема романівську (їхню шкіру вважають шубною). Але нас найбільше цікавило м’ясо, вовна і молочність. Тоді перших 10 баранів ми закупили в Австрії. Але ті тварини дуже погано прижилися, з десяти голів вижили четверо. Вони не адаптовані до холоду, звикли жити на фермах, а в нас вівці живуть в природних умовах.

Правда, коли сніг, то ми їх закриваємо у хліві, але коли немає – то спокійно живуть надворі: і їдять, і сплять, і навіть народжують», - розповідає перша дівчина-вівчар в Україні.

За її словами, на той час тема вівчарства в Україні була «далека та занедбана». Люди сприймали баранину як тверду і з неприємним запахом.

З того часу вівчарі експериментували над виведенням нової породи овець, які були б пристосовані до українського клімату.

«Ми багато докуповували різноманітні породи з інших країн. Найбажанішим результатом було вивести таку породу, яка прижилася б у наших умовах, де сніг, дощ, болото і гірський холод.

Бувало й таке, що вівцям не вистачало молока, щоб вигодувати маленьких, то ми їх годували з пляшечки, просиналися 3-4 рази вночі, щоб дати їм молока і впродовж дня 4-5 разів годували. Тоді я переїхала до Василя Стефурака у Молодятин, бо треба було, щоб хтось цілодобово був біля тварин», - ділиться Уляна.

Серед обов’язків хазяйки першочерговим є догляд за тваринами. Зокрема випустити пасти, постригти, прийняти роди та годувати з пляшечки ягнят. Більшість часу Уляна мусить бути вдома.

«Такий розпорядок у мене вже вісім років. Постійно треба наглядати, щоб нічого не сталося, бо вівці пасуться в електропастуху. Може якийсь бездомний собака забігти та розірвати вівцю.

Два роки тому вночі з лісу так зайшли вовки та вбили 14 голів. Я хоч важу 43 кілограми, але це не заважає мені добре забити копачі в електропастуху, самій зловити та постригти тваринку чи навіть зарізати.

Для мене це вже звично. Також можу прийняти роди, зашити вівцю, якщо треба, обрізати копита. Абсолютно все вже навчилася», - пояснює дівчина.

За словами Уляни, рідні категорично не підтримували її вибір займатися вівчарством.

«Мої батьки – це взагалі окрема історія. Зараз вони вже нормально ставляться до моєї діяльності, бо у них немає вибору.

Спочатку були дуже проти, щоб я переїжджала жити в Молодятин. Казали, навіщо мені ці вівці, що я з ними буду робити, хіба закриюся в господарстві та нікуди не зможу поїхати.

Батьки довго відговорювали мене, мама навіть хотіла, щоб я з нею за кордон поїхала працювати. Але тоді я не послухала їх, ми навіть якийсь час взагалі не спілкувалися, бо щоразу, телефонуючи, я чула такі слова: «що ти робиш? А, ти далі з вівцями, а нащо воно тобі…», постійне незадоволення і докори», - пригадує Уляна.

Однак, згодом таки рідні прийняли вибір доньки. Сулятицька каже, що задоволена своїм рішенням, їй подобається займатися вівчарством, попри те, що часом буває складно фізично.

«Мені байдуже, коли хтось каже, що моя діяльність "немодна".

Звичайно, інколи буває важко. Щодня весною, літом і осінню я прокидаюся о 6:30 год. Іду доїти кіз, годувати ягнят, випускаю кіз і овець на пашу і випасаю їх. Зимою, поки немає снігу, тварини також пасуть весь день, а коли вже випав сніг – то їдять сіно.

Є ще таке поняття як «сезонні роди», зокрема йдеться про літні та зимові. Коли триває цей період, то протягом дня по кілька разів заходжу в електропастух глянути, чи ніхто не народжує.

Бо, до прикладу, цьогоріч була велика проблема – мухи. Коли народжується ягня – вони зразу ж відкладають на ньому яйця і ті личинки можуть з’їсти новонародженого», - пояснює хазяйка.

Крім того, у господарстві вівчарів є тварини, які живуть у хліві, зокрема пара коней та вівці з новонародженими ягнятами.

«Також постійно треба контролювати, чи вівці плекають ягнят, чи все добре з вим’ями, бо буває таке, що малі не випивають все молоко і тоді потрібно здоювати. Інакше надалі є загроза, що вівця зовсім не матиме молока. Крім того, в обід завжди є робота ще на городі. А ввечері знову дою кіз і годую ягняток. Приблизно 21:00-21:30 я заходжу до хати», - каже Уляна.

Вихідних, відпустки чи свят у дівчини немає. За її словами, вигорання буває, адже вівці часом дуже втомлюють.

«Пастушити овець набагато складніше, ніж корів, до прикладу. Часом буває весь день невтомно бігаю. Але потім я приходжу додому, де чекають маленькі ягнята, туляться до мене і вигорання проходить.

Ці тварини – моє життя. Я вже звикла жити в такому ритмі. До речі, чекати десь в черзі – для мене трагедія, бо стою і думаю: я б вже стільки всього зробила», - сміється газдиня.

Серед мінусів дівчина назвала неможливість в будь-який момент поїхати з дому, на море чи ще кудись в тривалу поїздку.

«Водночас я з цими тваринами відпочиваю душею, на природі, де завжди свіже повітря. Тут маса позитивних емоцій. До речі, більша частина отари у нас мають свої імена і я можу легко їх розрізнити.

Загалом, всі ягнята, яких я вигодувала з пляшечки – абсолютно ручні. Можу прийти в отару, покликати і вони прибіжать, нюхають з цікавістю що їм принесла, бо звикли, що я до них з порожніми руками не іду.

Біля дорослих осіб я постійно в бруді та мокра, особливо, коли болото. Вівці туляться до мене, скачуть, але я на це не зважаю, бо ж люблю їх», - каже Сулятицька.

У молодятинському господарстві є ще загальна кличка, на яку відгукуються всі вівці та кози – "бяшики". Своїх господарів тварини завжди слухають, бо звикли, а от до чужих не завжди підуть.

«Загалом, у нас 350 овець і 25 кіз. З цілої отари моїх овець 60, решта – Василя Стефурака. А от барани у нас спільні й всі живуть в одній отарі.

У господарстві він виконує фізично важчу роботу, зокрема заготівлю і доставлення сіна, займається обробкою тварин від паразитів.

До речі, вівці дуже звикають до господарів і коли бачать нових людей, то найперше нюхають повітря біля них, і вже тоді підходять, або ні, не зважаючи на те, що ти їм приніс і чим би не заманював», - розповідає Уляна.

Напрямок Стефурака та Сулятицької – племінна робота. Господарі розводять таких овець, які вже адаптовані до українського клімату. До речі, таку породу вони вивели самостійно протягом кількох років. Ці вівці дають доброї якості м’ясо, молоко та шерсть.

«Баранчиків продаємо частіше, ніж ягничок. І виключно лише одного на покупця, оскільки ми прекрасно розуміємо, що коли господар бере десять штук – то потім перепродає їх дорожче. Розповсюджує серед людей інформацію і займається продажем тварин Василь», - пояснює дівчина.

Крім того, вівчарі співпрацюють з ветлікарем, який з ними на зв’язку цілодобово.

«Що стосується родів, то спочатку я взагалі не знала, як це відбувається. Зараз, все, що я вмію і знаю – мене навчив Стефурак, дещо й ветлікар, з яким ми співпрацюємо.

В принципі, здебільшого вівці народжують самі, але бувають такі випадки, коли плід занадто великий і це ускладнює процес. Спочатку я дуже боялася зробити щось не так. Все потрібно робити дуже акуратно, бо з необережності при народженні можна чи голову звернути ягняті, чи очі пошкодити», - каже дівчина.

Уляна Сулятицька розповіла, що з’являтися на світ тривалий час ягнятам допомагав Стефурак, а вона просто спостерігала.

«В один день у нас стався такий випадок, коли його не було вдома, а вівця не могла народити. Вона мучилася і мені треба було швидко діяти. Тоді роди зайняли шість годин, це при тому, що зараз 1-3 години.

Було дуже складно, але, на щастя, ягня народилося здоровим і все було добре. Зараз для мене це звичайна річ і невід’ємна частина моєї роботи. Більше того, зараз я навіть отримую від цього задоволення, бо ягнята і козенята народжуються дуже милими. Люблю спостерігати, як їхня мама облизує їх, тулить, як вони вперше пробують ставати на ніжки», - каже господарка.

За словами Уляни, бували й такі випадки, коли ягнята народжувалися в лісі під час паші чи навіть зимою в полі.

«В таких екстремальних випадках я ставлю їх в сумку або й в капюшон, щоб не замерзли. Іноді вівці бувають агресивними, коли я забираю у них дитинчат, можуть навіть вдарити. Але практика і знання як у такій ситуації поводитися приходять з часом і досвідом. Зараз у нас 350 голів у господарстві, а минулого року було 500. Тоді я також сама доглядала і випасала їх», - ділиться молода ґаздиня.

Найняти ще осіб для співпраці господарі не планують, адже непросто повністю довірити тварин комусь чужому. На сьогодні вже добре налагодили працю та планують й надалі займатися вівчарством.

«З кожним роком моя діяльність приносить мені все більше задоволення. Хочеться розвивати вівчарство не лише в Україні, але й на міжнародному рівні.

Попри насичений розпорядок дня у мене завжди є час на себе. Я можу поїхати до батьків чи ще кудись в гості, поїхати в кіно, зустрітися з подругами...

Але найчастіше вільний час я все ж проводжу вдома: іду до берегів річки, читаю книжки, вишиваю, в’яжу, шию чи вовну пряду для себе. Я дуже домашня людина, ніколи не змінила б село на місто. Мені приносить задоволення збирання грибів, ягід, катання верхи», - каже Уляна.

В майбутньому дівчина планує збудувати свою ферму, цех по переробленню вовни та започаткувати курси по догляду за вівцями, щоб люди мали можливість вчитися на практиці.


Читайте також:

Василь Стефурак, фермер й виробник хамону з баранини: хотілося відновити не так інститут вівчарства, як образ гонорового українського газди


21.10.2021 Тіна Любчик 10309 1
Коментарі (1)

24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6462 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

10885 6
25.01.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

12157 25
18.01.2024
Тіна Любчик

У п'ятницю, 19 січня, в Івано-Франківському національному медичному університеті відбудуться вибори ректора. На посаду претендують троє працівників вишу: доктор медичних наук Микола Островський, доктор медичних наук Роман Яцишин та кандидат медичних наук Руслан Савчук.  

5801
18.01.2024

Каркасні будинки відрізняються високою міцністю, надійністю і довговічністю, а також відносно недорогі в будівництві. Втім, у 2024 році ціни на будівництво каркасних будинків в Україні, як і на все інше, продовжують зростати.  

3729
16.01.2024

Всі наші бюджети – від територіальних громад і до обласного та державного, повинні стати «бюджетами перемоги».

2961

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

494

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

757

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

746

У вівторок, 20 лютого, під час зустрічі з виборцями Дональд Трамп зробив комплімент на адресу росії: «Вони перемогли Гітлера. Вони перемогли Наполеона. Це воєнна машина». Розглянемо, що за цим стоїть.

1058
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

410
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

456
08.03.2024

Фізіологічно їжа потрібна людині для підтримки життєдіяльності, проте у декого ці межі стерті, тому ці люди їдять не лише, коли голоді, а й коли знервовані, засмучені або перезбуджені.  

540
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4084
10.03.2024

Дитина приходить до місця, якого не знає і не розуміє. Чому мама каже мовчати? Чому тато не дозволяє бігати? Чому світять свічки та багато квітів?

11622
05.03.2024

Два досвідчених і дуже майстерних шахових гравців сіли за дошку з чорно-білими клітинами і розставили на ній свої війська.

6647
01.03.2024

"Чернецтво завжди є віддзеркаленням суспільства. Люди хочуть, щоб були добрі монахи, гарно поводилися. Але середовище теж формує людину", - ділиться монах. 

1149
19.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18049
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

295
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

403
07.03.2024

На думку комісії, президент має виконувати свої повноваження до вступу на посаду наступника. А вибори президента мають бути призначені упродовж 30 днів після завершення воєнного стану.   

691
04.03.2024

Серед тих, хто довіряє президенту Володимиру Зеленському, підтримують зовнішню політику влади 82%, тоді як серед тих, хто не довіряє — 41%.

811