«Ці тварини – моє життя»: Уляна Сулятицька, перша дівчина-вівчар в Україні, розповіла про різнобічність своєї діяльності (ФОТО)

На Коломийщині проживає та займається улюбленою справою перша дівчина-вівчар в Україні – Уляна Сулятицька. 26-річна ґаздиня розповіла Фіртці, чому обрала саме таку діяльність та як справляється з кількома сотнями овець та кіз у господарстві.

«Я народилася у селі Сопів Коломийського району. Вчилася на перукаря-візажиста, однак це скоріше за бажанням батьків, аніж власним. Хоча й такі навички мені все одно стали у пригоді, бо овець ми також стрижемо. Після закінчення навчання я довго думала, чим займатися далі, бо освіта, яку я отримала – це зовсім не моє», - каже дівчина-вівчар.

Уляна розповіла, що ще з підліткового віку почала цікавитися вівчарством. Читала багато про овець, який у них характер, як за ними доглядати, тому що в родині дівчини овець ніколи не було.

«Тоді, навчаючись на другому курсі, я познайомилася з Василем Стефураком. Одного разу він запитав у мене: «Що ти хочеш в цьому житті? Які у тебе мрії?». Не довго думаючи, я поділилася, що хотіла б жити на фермі, доглядати за тваринами, особливо за вівцями. Для мене це було щось нове. Цікавість до овець взялася з фільмів. Ферми, ранчо, контактні тварини завжди викликали захват», - ділиться Уляна.

За словами дівчини, на той час в масштабах України вівчарством так кількісно, як Василь Стефурак, ніхто не займався.

«Коли я закінчила навчання, Василь сказав, що має для мене подарунок. Ми поїхали до нього в село і він показав мені чотирьох овець зі словами «вони твої». Ще тоді я взагалі не знала специфіки догляду за цими тваринками. Почала з ними знайомитися, вони були дуже контактними, їли хліб з рук. Мене це так приємно вразило», - продовжує господарка.

Згодом, каже Сулятицька, що їздила щодня на навчання на ферму до Василя Стефурака, де з ранку до вечора вчилася доглядати за вівцями.

«Я навіть не назву це роботою, тому що їздила із задоволенням. Потім почали думати, що робити далі, бо тримати чотирьох овець, відверто кажучи, не практично і взагалі не прибутково.

Ми цікавилися, закуповували різні породи, зокрема романівську (їхню шкіру вважають шубною). Але нас найбільше цікавило м’ясо, вовна і молочність. Тоді перших 10 баранів ми закупили в Австрії. Але ті тварини дуже погано прижилися, з десяти голів вижили четверо. Вони не адаптовані до холоду, звикли жити на фермах, а в нас вівці живуть в природних умовах.

Правда, коли сніг, то ми їх закриваємо у хліві, але коли немає – то спокійно живуть надворі: і їдять, і сплять, і навіть народжують», - розповідає перша дівчина-вівчар в Україні.

За її словами, на той час тема вівчарства в Україні була «далека та занедбана». Люди сприймали баранину як тверду і з неприємним запахом.

З того часу вівчарі експериментували над виведенням нової породи овець, які були б пристосовані до українського клімату.

«Ми багато докуповували різноманітні породи з інших країн. Найбажанішим результатом було вивести таку породу, яка прижилася б у наших умовах, де сніг, дощ, болото і гірський холод.

Бувало й таке, що вівцям не вистачало молока, щоб вигодувати маленьких, то ми їх годували з пляшечки, просиналися 3-4 рази вночі, щоб дати їм молока і впродовж дня 4-5 разів годували. Тоді я переїхала до Василя Стефурака у Молодятин, бо треба було, щоб хтось цілодобово був біля тварин», - ділиться Уляна.

Серед обов’язків хазяйки першочерговим є догляд за тваринами. Зокрема випустити пасти, постригти, прийняти роди та годувати з пляшечки ягнят. Більшість часу Уляна мусить бути вдома.

«Такий розпорядок у мене вже вісім років. Постійно треба наглядати, щоб нічого не сталося, бо вівці пасуться в електропастуху. Може якийсь бездомний собака забігти та розірвати вівцю.

Два роки тому вночі з лісу так зайшли вовки та вбили 14 голів. Я хоч важу 43 кілограми, але це не заважає мені добре забити копачі в електропастуху, самій зловити та постригти тваринку чи навіть зарізати.

Для мене це вже звично. Також можу прийняти роди, зашити вівцю, якщо треба, обрізати копита. Абсолютно все вже навчилася», - пояснює дівчина.

За словами Уляни, рідні категорично не підтримували її вибір займатися вівчарством.

«Мої батьки – це взагалі окрема історія. Зараз вони вже нормально ставляться до моєї діяльності, бо у них немає вибору.

Спочатку були дуже проти, щоб я переїжджала жити в Молодятин. Казали, навіщо мені ці вівці, що я з ними буду робити, хіба закриюся в господарстві та нікуди не зможу поїхати.

Батьки довго відговорювали мене, мама навіть хотіла, щоб я з нею за кордон поїхала працювати. Але тоді я не послухала їх, ми навіть якийсь час взагалі не спілкувалися, бо щоразу, телефонуючи, я чула такі слова: «що ти робиш? А, ти далі з вівцями, а нащо воно тобі…», постійне незадоволення і докори», - пригадує Уляна.

Однак, згодом таки рідні прийняли вибір доньки. Сулятицька каже, що задоволена своїм рішенням, їй подобається займатися вівчарством, попри те, що часом буває складно фізично.

«Мені байдуже, коли хтось каже, що моя діяльність "немодна".

Звичайно, інколи буває важко. Щодня весною, літом і осінню я прокидаюся о 6:30 год. Іду доїти кіз, годувати ягнят, випускаю кіз і овець на пашу і випасаю їх. Зимою, поки немає снігу, тварини також пасуть весь день, а коли вже випав сніг – то їдять сіно.

Є ще таке поняття як «сезонні роди», зокрема йдеться про літні та зимові. Коли триває цей період, то протягом дня по кілька разів заходжу в електропастух глянути, чи ніхто не народжує.

Бо, до прикладу, цьогоріч була велика проблема – мухи. Коли народжується ягня – вони зразу ж відкладають на ньому яйця і ті личинки можуть з’їсти новонародженого», - пояснює хазяйка.

Крім того, у господарстві вівчарів є тварини, які живуть у хліві, зокрема пара коней та вівці з новонародженими ягнятами.

«Також постійно треба контролювати, чи вівці плекають ягнят, чи все добре з вим’ями, бо буває таке, що малі не випивають все молоко і тоді потрібно здоювати. Інакше надалі є загроза, що вівця зовсім не матиме молока. Крім того, в обід завжди є робота ще на городі. А ввечері знову дою кіз і годую ягняток. Приблизно 21:00-21:30 я заходжу до хати», - каже Уляна.

Вихідних, відпустки чи свят у дівчини немає. За її словами, вигорання буває, адже вівці часом дуже втомлюють.

«Пастушити овець набагато складніше, ніж корів, до прикладу. Часом буває весь день невтомно бігаю. Але потім я приходжу додому, де чекають маленькі ягнята, туляться до мене і вигорання проходить.

Ці тварини – моє життя. Я вже звикла жити в такому ритмі. До речі, чекати десь в черзі – для мене трагедія, бо стою і думаю: я б вже стільки всього зробила», - сміється газдиня.

Серед мінусів дівчина назвала неможливість в будь-який момент поїхати з дому, на море чи ще кудись в тривалу поїздку.

«Водночас я з цими тваринами відпочиваю душею, на природі, де завжди свіже повітря. Тут маса позитивних емоцій. До речі, більша частина отари у нас мають свої імена і я можу легко їх розрізнити.

Загалом, всі ягнята, яких я вигодувала з пляшечки – абсолютно ручні. Можу прийти в отару, покликати і вони прибіжать, нюхають з цікавістю що їм принесла, бо звикли, що я до них з порожніми руками не іду.

Біля дорослих осіб я постійно в бруді та мокра, особливо, коли болото. Вівці туляться до мене, скачуть, але я на це не зважаю, бо ж люблю їх», - каже Сулятицька.

У молодятинському господарстві є ще загальна кличка, на яку відгукуються всі вівці та кози – "бяшики". Своїх господарів тварини завжди слухають, бо звикли, а от до чужих не завжди підуть.

«Загалом, у нас 350 овець і 25 кіз. З цілої отари моїх овець 60, решта – Василя Стефурака. А от барани у нас спільні й всі живуть в одній отарі.

У господарстві він виконує фізично важчу роботу, зокрема заготівлю і доставлення сіна, займається обробкою тварин від паразитів.

До речі, вівці дуже звикають до господарів і коли бачать нових людей, то найперше нюхають повітря біля них, і вже тоді підходять, або ні, не зважаючи на те, що ти їм приніс і чим би не заманював», - розповідає Уляна.

Напрямок Стефурака та Сулятицької – племінна робота. Господарі розводять таких овець, які вже адаптовані до українського клімату. До речі, таку породу вони вивели самостійно протягом кількох років. Ці вівці дають доброї якості м’ясо, молоко та шерсть.

«Баранчиків продаємо частіше, ніж ягничок. І виключно лише одного на покупця, оскільки ми прекрасно розуміємо, що коли господар бере десять штук – то потім перепродає їх дорожче. Розповсюджує серед людей інформацію і займається продажем тварин Василь», - пояснює дівчина.

Крім того, вівчарі співпрацюють з ветлікарем, який з ними на зв’язку цілодобово.

«Що стосується родів, то спочатку я взагалі не знала, як це відбувається. Зараз, все, що я вмію і знаю – мене навчив Стефурак, дещо й ветлікар, з яким ми співпрацюємо.

В принципі, здебільшого вівці народжують самі, але бувають такі випадки, коли плід занадто великий і це ускладнює процес. Спочатку я дуже боялася зробити щось не так. Все потрібно робити дуже акуратно, бо з необережності при народженні можна чи голову звернути ягняті, чи очі пошкодити», - каже дівчина.

Уляна Сулятицька розповіла, що з’являтися на світ тривалий час ягнятам допомагав Стефурак, а вона просто спостерігала.

«В один день у нас стався такий випадок, коли його не було вдома, а вівця не могла народити. Вона мучилася і мені треба було швидко діяти. Тоді роди зайняли шість годин, це при тому, що зараз 1-3 години.

Було дуже складно, але, на щастя, ягня народилося здоровим і все було добре. Зараз для мене це звичайна річ і невід’ємна частина моєї роботи. Більше того, зараз я навіть отримую від цього задоволення, бо ягнята і козенята народжуються дуже милими. Люблю спостерігати, як їхня мама облизує їх, тулить, як вони вперше пробують ставати на ніжки», - каже господарка.

За словами Уляни, бували й такі випадки, коли ягнята народжувалися в лісі під час паші чи навіть зимою в полі.

«В таких екстремальних випадках я ставлю їх в сумку або й в капюшон, щоб не замерзли. Іноді вівці бувають агресивними, коли я забираю у них дитинчат, можуть навіть вдарити. Але практика і знання як у такій ситуації поводитися приходять з часом і досвідом. Зараз у нас 350 голів у господарстві, а минулого року було 500. Тоді я також сама доглядала і випасала їх», - ділиться молода ґаздиня.

Найняти ще осіб для співпраці господарі не планують, адже непросто повністю довірити тварин комусь чужому. На сьогодні вже добре налагодили працю та планують й надалі займатися вівчарством.

«З кожним роком моя діяльність приносить мені все більше задоволення. Хочеться розвивати вівчарство не лише в Україні, але й на міжнародному рівні.

Попри насичений розпорядок дня у мене завжди є час на себе. Я можу поїхати до батьків чи ще кудись в гості, поїхати в кіно, зустрітися з подругами...

Але найчастіше вільний час я все ж проводжу вдома: іду до берегів річки, читаю книжки, вишиваю, в’яжу, шию чи вовну пряду для себе. Я дуже домашня людина, ніколи не змінила б село на місто. Мені приносить задоволення збирання грибів, ягід, катання верхи», - каже Уляна.

В майбутньому дівчина планує збудувати свою ферму, цех по переробленню вовни та започаткувати курси по догляду за вівцями, щоб люди мали можливість вчитися на практиці.


Читайте також:

Василь Стефурак, фермер й виробник хамону з баранини: хотілося відновити не так інститут вівчарства, як образ гонорового українського газди


21.10.2021 Тіна Любчик 10855 1
Коментарі (1)

12.12.2024
Діана Струк

Про навчальний процес, наукові досягнення, мобілізацію, обсерваторію на горі Піп Іван та перейменування університету Фіртка поспілкувалася з в. о. ректора Прикарпатського національного університету, професором Ігорем Цепендою.

926
06.12.2024
Вікторія Косович

Станіслав Дейна добровольцем пішов на фронт у 2022 році. Захисник отримав поранення на Запорізькому напрямку та вже понад рік проходить лікування в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.  

2335
04.12.2024
Олег Головенський

У США, як справжня інформаційна бомба, «вибухнув» Звіт конгресового «Спеціального підкомітету з пандемії коронавірусу». 

1920
02.12.2024
Тетяна Сорока

Про атмосферу у Верховній Раді, творення законів, що змінюють правила гри для бізнесу, для розвитку локальних ініціатив, про майбутні вибори та терміни служби у війську, народний депутат розповів журналістці Фіртки.  

1682
29.11.2024
Олег Головенський

Під час своєї передвиборчої компанії Дональд Трамп запевнив, що якщо він виграє вибори, то за його президентства впровадження CBDC в США буде заблоковане. Що таке ці CBDC? Це — Central Bank Digital Currency (цифрові валюти центральних банків).

1642
27.11.2024
Микола Сторожовий

В Івано-Франківську з кінця жовтня 2024 року офіційно розпочали роботу мовні волонтери-інспектори, діяльність яких спрямована на контроль за дотриманням мовного законодавства та популяризацію української мови. Фіртка поцікавилася, з якими порушеннями найчастіше стикаються мовні волонтери?

1904

Теперішні жлоби і жлобихи збирають величезні аудиторії – від кількох тисяч й аж до десятків мільйонів завсідників соціальних мереж. Але суть та сама.

1264

«Хресні ходи», «молитовні стоянія» образ «жертви» та численні відео всіляких «батюшок» та вірян московського патріархату після об’єднання українського православ’я нікуди не зникли. Вони далі  продовжують розхитувати українське суспільство.  

1343

Багато можна зробити завдяки слову: надихнути, підтримати, захистити, навчити, але так само і принизити, образити, вбити. Особисто мене дивує той факт наскільки широко розповсюджена нецензурна лексика серед дітей. 

2181

У статті розглядається бездіяльність окремих посадових осіб щодо подолання корупції в Україні, яка має руйнівні наслідки у безпековому напрямку. 

2195
11.12.2024

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

18783
05.12.2024

Зима – це час, коли наш організм потребує тепла, енергії та поживних речовин, щоб впоратися з холодом.   

566
28.11.2024

Багато хто, бажаючи схуднути чи поліпшити здоров'я, звертається до модних дієт. Але правда в тому, що більшість дієт не дають тривалого результату і навіть можуть нашкодити організму.  

954
10.12.2024

Кардинал Микола Бичок отримав титул кардинала-пресвітера Святої Софії.

411
07.12.2024

Перша святиня у селі була зведена далекого 1852 року. Споруда згоріла у роки І світової війни. Але попри складні часи прикарпатці взялись на її місці відновлювати храм. І нова церква була зведена 1924 року.  

9729
06.12.2024

Про День Святого Миколая, журналістка Фіртки розпитала в отця Миколая Микосовського, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.

741
30.11.2024

Захист Батьківщини випливає із четвертої Божої Заповіді, яка трактується: "Шануй батька і матір". А Батьківщина — це наша друга матір, тому добрі діти, звичайно, свою маму захищатимуть.  

7907
10.12.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

29161 1
11.12.2024

В Україні продовжують цифровізацію послуг для чинних і колишніх військовослужбовців та їхніх рідних.  

361
08.12.2024

Нагадаємо, Зеленський підписав указ про введення санкцій проти проросійської влади Грузії, зокрема мільярдера експрем'єра Бідзіни Іванішвілі і його поплічників. Загалом санкції ввели проти 19 осіб.  

348
05.12.2024

Верховна Рада четвертого грудня ухвалила в цілому законопроєкт про підвищення акцизу на тютюнові вироби.  

3022