У Воскресінцях Свята вечеря – то своєрідний родинний ритуал. Кожна сім’я береже традиції, які дбайливо передавалися з покоління в покоління. Згідно з народним звичаєм, до столу сідають саме тоді, коли зійде перша зірка.
Та в селі переконані: має неодмінно зібратися вся родина, тоді й до вечері можна братися. Обідати і снідати цілий день не можна – всі, крім діточок, дотримуються посту.
На Святий вечір готують, здавалося б, справжні делікатеси. Обов’язковими стравами є вушка з городником (святкові вареники), креплики, підпалка (підливка), пшениця, бурачєнка (бурячки з копченою рибою) та сушка (узвар). Параска Козьменко вчилася премудростей готування у своєї мами. Ще дівчам стояла біля печі та дивилася за процесом. Тепер же головним спостерігачем і дегустатором є її внучок. Тішиться жінка і невістками: то її незамінні помічниці на кухні. Господар же порається біля худоби, наводить лад на подвір’ї.
Спочатку всі діти збираються в батьків, – розповідає Параска Іванівна. – Так ми колись ішли до свої родичів, так і тепер мої сини та невістки приходять на Святу вечерю. А якщо хтось ще має живих бабусь та дідусів, то стараються скоріше повечеряти, щоб встигнути і до них.
Пані Параска каже, що пшеницю, тобто кутю, готують заздалегідь. Спочатку її замочують на ніч, варять, а вже перед Святим вечором додають мак, горіхи і мед. Добра господиня зранку ще й святить пшеницю в церкві. До речі, тертя маку, чи як його називають у Воскресінцях, городника, – суто чоловіча робота. Параска Іванівна згадує, що в цей день мама забороняла називати мак маком : «Щоби вошей не накликати».
Майже всі страви пані Параска готує в печі. Так і смачніше, і корисніше. Навіть пшениця там «ніжиться». Параска Іванівна розпочала приготування ще за день до Святого вечора: разом з невістками наліпила голубців, почаклувала над білими грибами і рибою. Остання, до речі, не з ринку, її наловили в Пруті сини. Жінка якраз витягає кочергою з печі глиняні горщики. Кожен з них «укутаний» зверху тістом, щоб смак страв зберігся. Фольгу, якою користуються чимало сучасних хазяйок, Параска Іванівна не признає. Робить по-давньому, як навчилася від мами. Хліб також пече сама. Господиня сміється: що то за газдиня, якщо навіть на Свят-вечір не може хліб спекти?
Чоловік на Святий вечір має заходити до хати першим. Обов’язково перед вечерею хату і подвір’я потрібно обкурити ладаном – аби не йшла всяка нечисть . Під скатертину і під стіл газда має постелити сіно, запалити свічку. Тоді починається чи не найцікавіше дійство.
Такий обряд виконується для того, аби велася худоба та птиця. Запитую про дідуха. Параска Козьменко каже, що в її роду, та й у Воскресінцях загалом не було такого звичаю. Часник також ставить, але це не пов’язано з традиціями, а щоб було просто до смаку.
Коли вже всі страви на столі, можна сідати до вечері. Всі пошепки моляться й беруться до трапези. В центрі стола має бути пшениця, неподалік – запалена свічка. Ставлять тарілки і столові прибори для померлих родичів, щоб вечеряти цілим родом. Параска Іванівна пригадує, що за традицією всі б мали їсти з однієї тарілки, але час диктує свої правила. Спочатку пробують три рази кутю. Першу ложку пшениці господар підкидає до стелі, а всі, хто за столом, намагаються її трошки зловити. Кому то вдасться, в того найбільше буде бджіл.
Чекають цього вечора й колядників. Жінка бідкається, що з кожним роком їх дедалі менше.
Кажуть, якщо на Святий вечір до хати зайде стороння людина, то її також запрошують до столу. За віруваннями наших предків, гість приносить в дім щастя. Нас також пригостили смачнючою рибою, крепликами та, звісно, фірмовою кутею.
Оксана Романенчук, для Фіртки
Фото Євгена Гапича
