Протистояння та скандали зазвичай супроводжують будь якого громадського діяча не залежно від того, яку роль чи який функціонал він відіграє у житті країни, регіону, області чи міста (містечка). Цікавими та плідними на сварки зазвичай відмічений і Івано-Франківськ.
Особливо цікавими для пересічного Франківчанина бувають конфлікти пов’язані з розкраданням державних грошей. Адже гроші державні за звичаєм та культурологічними чи психологічними особливостями поведінки «осіб радянського стилю мислення» належать народу, а те що народне воно ж спільне.
Відповідно те, що спільне може бути в тиху привласнене, прикуплене «за дешево» чи просто і так банально «злизане». Головне в цій справі, як то кажуть, щоб ніхто не бачив, бо якщо побачить то обов’язково треба ділитися, а наш постсовковський народ ділитися не любить.
Особливо народ не любить ділитися з органами (маємо на увазі так званих блюстителів порядку), адже ці месники з гордо піднятими в гору головами, з влучністю блискавки можуть пришити хоч якусь та маленьку справу (компромат). Справу, якою потім будуть підсвідомий чи свідомий страх стимулювати, шляхом банального шантажу.
Отже, наші совковські псевдогерої (хабарники, казнокради, корупціонери і т.д.) потрапляють в лещата корумпованої машини під назвою (… а назв до речі може бути багато, починаючи від ОДА, МВС, СБУ і закінчуючи лікарнями …) бюрократичний апарат не мають змоги з нього вирватися, а з часом так звикають до комфортних умов болота під назвою «влада», що стають від «болота» залежними. Сидять у владі, як жабки в болоті і квакають, як нам там хороше жити, проте реальних результатів роботи не відчуває ніхто. Позаяк в болоті опинилися всі ті хто квакають і ті хто намагаються в ньому не потонути (тобто пересічні люди).
А тут зазвичай найцікавіше, адже саме завдяки пересічному люду стало можливим вибудувати систему в форматі влад – хабар – персоналія. Позаяк, саме кожен індивід, кожен так би мовити член нашого містечка, є тим хто активовує процеси гниття болота (Станіславова). Адже, так зручно іноді і так комфортно до прикладу перевищивши швидкість на одній з центральних вулиць міста на зустріч працівнику ДАІ тицьнути з не прихованою скорботою «Лесю Україну» і тим самим позбутися все законного покарання.
Отже, основна проблема нашого славного міста Івано-Франківська, загалом в адміністративному та владному контексті, це беззаперечно корупція. Корупція, як явище природне зародилося в Україні доволі давно, але нас дедалі більше цікавить корупція сучасна з усіма їй притаманними наслідками. До речі наслідки зазвичай бувають доволі приємними, і постають вони у формі дорогих авто, заміських будинків і т.д. Проте бувають і негативні, як прояв Феміди, хоча доволі рідко.
От згадайте до прикладу останній скандал пов'язаний з хабарництвом і наведіть приклад того, як можновладця притягнули до відповідальності (маємо на увазі кримінальну відповідальність). Одразу ж в пам’яті повстають прізвища 5 – го прим’єр - міністра Павла Лазаренка звинуваченого в розкраданні державного майна, депутата Віктора Лозинського засудженого за вбивство та ректора Петра Мельника проти котрого відкрита справа за хабар.
Але це по своїй суті та за наповненням доволі гучні скандали, котрі у власному підтексті на справді не мають нічого спільного з боротьбою за справедливість. От згадайте, гучні скандали останніх років пов’язані з хабарництвом на місцевому рівні, а не згадаєте, бо таких не має. Проте спостерігаючи за станом доріг у місті Івано-Франківську наштовхуєшся на думку, що все таки, щось тут не так, як має бути. Особливо коли звертати увагу на вулицю Набережна чи на ремонт вулиці Т.Шевченка.
Так, що ж приховується в світлих головах наших можновладців, котрі не мають змоги знайти ресурси на ремонт доріг, шкіл, лікарень та інших установ важливих для комфортного життя громади Івано-Франківська. Доволі цікавим видається досвід загублених в історії часів коли за крадіжку до прикладу відтинали руку, чи вухо і в той час, злодія-хабарника було доволі просто ідентифікувати по відсутній кінцівці чи іншій частині тіла.
Сьогодні в процесі формування сучасної судової системи доволі цікавими видаються традиції Різдвяного засівання, котрі стали відомі завдяки скандально відомому суддеві Ігореві Зваричі. Офіційне свідчення знайдених понад двох мільйонів гривен у домі суді засвідчують не аби, яку велику кількість засівальників, що відвідали Ігоря. Такі спостереження засівання глибоко вкорінені не стільки у судову систему нашого краю, вони вкорінені в систему мислення пересічних громадян. Відповідно ми, жителі краю і країни є відповідальними за ту корумпованість, яку самі і сіємо в нашому суспільстві.
Спостерігаючи за розвинутими проєвропейськими суспільствами, що сотні років виховували в собі демократію та прагнення суспільного гуманізму так хочеться, щось подібне мати у себе вдома.
Проте цілком логічно зрозуміло, що за 23 роки ми до Євросоюзу не дострибнули і ще довго прийдеться підстрибувати, щоб виховати основні засади свободи і рівності, які толерує цивілізований і демократичний світ. Доволі помітною та відчутною є різниця між просунутими країнами Європи і Україною, коли просто поспостерігати за перехожими в центральній частині Івано-Франківська.
Спостереження тотального тютюнопаління під час прогулянок містом в не відведених для цього місцях чи територіях з усіма наслідками та киданням окурків на бруківку. Доволі цікавою проте ідентичною є ситуація з споживанням хмільних напоїв. Сучасне життя провінційного Станіславова, застрягло в проваллі між Австро-Угорським та Радянським періодами і маючи елементи «совка» намагається інтегруватися в Європу.
Цікавою є наша Франківська інтеграція з корупцією, багаторічним ремонтом вулиці Т.Шевченка, міським озером наповненим водоростями та революційною боротьбою за Схід.
Прогулюючись вулицями старого Станіславова стаєш свідком змін, поступових подекуди важких і драматичних змін життя Прикарпаття. Як то кажуть, що все що робиться то на краще. Отже, будемо сподіватися на краще світле майбутнє, котре принесе нам завершення АТО, потужним копняком долі інтегрує нас в ЄС і подарує радощі просунутої Європейської демократії. Та зараз і в цей момент, як говорить стародавня латинська приказка «SATORAREPOTENETOPERAROTAS» (Великий засівач допомагає в роботі, вся робота великого сіяча в його руках) нам треба зціпивши зуби працювати. Думаємо треба працювати, кожному в своїй сфері та найбільш цінною має стати робота духовна і культурна.
Самовдосконаленням це робота, найважча внутрішня робота кожного в нашому маленькому місті, що зможе віддзеркалитися, в чистих вулицях, привітних людях, зменшенні рівня хабарництва та загалом в окультурненні суспільства, котре борсається в совдеповському минулому. Тож, кожен має змогу закласти камінець в розбудову нашого суспільства не тільки будучи причетним до матеріальної допомоги на проведення АТО, але й над власною внутрішньою роботою по вдосконаленню душі і духу.
