Коли я розплющив очі, то побачив світло, воно проникало через величезні вікна і синю мозаїчну стелю зі скла. Я роззирнувся навколо і сторопів.
Я знаходився в приміщені величезних розмірів, але не це мене здивувало. Мене здивувало те що в приміщені не було підлоги, її не було в загалі. На місці де мала бути підлога чорніла прірва і дна тієї прірви не було видно. Вона простягалася від краю до краю і її нездоланність вражала мою уяву.
Я подивився собі під ноги і ще більше захвилювався, я стояв на невеликому виступі який закінчувався ось тут, біля моїх ніг. Я міг стояти, міг сісти, міг зіпертися на двері, які були в мене за спиною.
О, двері, я їх побачив. Це породило в мені надію. Я схопився рукою за клямку, але марно. Двері були на глухо закриті, крім того на них висіла таблиця з написом: "Назад дороги не має".
Я присів і мене охопив розпач і страх, і сором. Мені захотілося померти, але я почув дивний і мало зрозумілий голос: "Ти зможеш померти лише там".
Я знову підвівся, щоб подивитися туди, куди вказував голос і побачив навпроти ледь прочинені двері.
З тих дверей проникало яскраве і неприроднє світло, але ці двері були на протилежному краю приміщення і мене від них відділяла прірва. На дверях я розгледів вивіску: "Вічний вихід".
"Так що я ніколи не помру, - з розпачем закричав я, - невже моя доля вічно сидітиму на цьому клаптику?"
"Ні ти помреш, але лише «Там», подолавши межу, яка тобі здається нездоланною".
"Але ж для цього мені, що доведеться навчитися літати", - з неспокоєм в душі і з іронічним сарказмом промовив я.
"А ти навчись", - почув я абсолютно спокійну відповідь.
"Але ж це надприродньо і вище моїх фізичних сил".
"Ти не знаєш своїх сил. Тому спробуй зробити надприродне природним".
Мені здалося наді мною кепкують.
І я усміхнувшись запитав: "Скільки в мене часу, щоб навчитися літати?"
"У тебе попереду все життя".
Голос замовк і більше мені ніхто нічого не відповів на мої численні запитання.
Я сміявся, кепкував, істерично плакав, але у відповідь лише тиша, яку порушував, час від часу скрип дверей, що були навпроти і які ледь помітно похитувалися.
В решті решт я присів і заспокоївся. У мене попереду було ціле життя. Життя щоб навчитися літати.
