Слава Граблям!

 

Слава Граблям!

 

Гасло «хто не скаче, той москаль» з'явилось на львівському майдані ще до драматичного розвитку подій на майдані київському. До смертей, до російськомовних послань від галичан мешканцям півдня і сходу, до мас-медійної акції «єдина країна/единая страна».

Трохи пізніше в інтернет потрапила прекрасна карикатура, де під цим гаслом пародійний українець з оселедцем і в шароварах підскакує на граблях. Так, якщо ми змарнуємо й цю нагоду на побудову нормальної країни, то в національному гербі сміливо можна буде поміняти тризуб на граблі.

Нормальна країна – це країна, у якій є консенсус національного і державного інтересів. Чим відрізняються ці інтереси? Держава зацікавлена в тому, щоб мати міцний військово-політичний суверенітет, економічну незалежність, стабільну внутрішню ситуацію: соціальну, релігійну, культурну тощо.

Національний інтерес у всьому цьому збігається з державним за умови, що нація є єдиною, солідарною, патріотичною і при цьому має всі можливості для цивілізаційного розвитку та задоволення своїх культурних і релігійних потреб.

Ці інтереси не завжди тотожні. Державний інтерес багатонаціональних імперій часто не збігається з інтересами деяких націй, що входять до їх складу. Саме через це імперії з часом розпадаються, як Австро-Угорщина, або ж просто там зникають малі і слабі національні спільноти, як-от низка народів Російської імперії. Або переплавляють у єдиному імперіальному котлі різні народи на одну політичну націю – те, що вдалося свого часу Франції, Німеччині чи США і не вдалося Радянському Союзові.

Але це стосується не тільки імперій. Державний інтерес країн тоталітарних чи авторитарних асоціюється з інтересами груп, що перебувають при владі, а не з потребами націй, котрі населяють ці країни.

Тільки в нормальних країнах ці інтереси майже повністю збігаються. Тобто в нашому розумінні – у країнах демократій західного взірця. Україна до таких не належить. І звідси більшість її проблем.

Сучасна українська держава хворіє тією ж недугою, що й українські державотворчі ініціативи 1917-1923 років. Наддніпрянщина не могла визначитись, хто представляє її інтереси – Скоропадський, Петлюра чи Махно. В результаті виявилось – більшовики. Західні українці бачили головне зло у поляках, але не бачили однозначного добра. Одні хотіли великої України, інші ­–­ ЗУНРу, ще інші – автономії у складі Польщі. В результаті теж опинились під більшовиками.

Польський дипломат і політик того періоду, який активно працював над питанням українсько-польського примирення, граф Станіслав Лось писав, що з українцями важко домовитись, бо вони самі не знають, чого хочуть, і давав їм такі поради:

Кожний народ, який хоче бути повноправним, котрий хоче бути рівним з іншими суверенними народами, повинен спромогтися на чітку кристалізацію; на усвідомлення собі власних інтересів, свого державного інтересу. Тільки тоді він може стати рівноправним суб’єктом до розмов і угод з іншими народами, бо лише тоді знання про його інтереси дає гарантію, що угоди з ним мають якусь вартість, що він дотримуватиметься своїх зобов’язань, оскільки їх дотримання лежить в його інтересах, одним словом – лише тоді він починає заслуговувати на довіру, яка є основою для всіх домовленостей і угод.

Сьогодні Україна опинилася перед лицем розпаду чи втрати державності саме через те, що за два десятиліття її еліти не спромоглися витворити ось цього державного інтересу, а суспільство – національного. Тому Україна й нині має проблеми і з суверенністю, і з нацією.

Важко сформулювати державні інтереси, коли в державі немає національного консенсусу, коли не можуть між собою домовитись дві різні частини теоретично одного й того ж народу. З самого початку ці частини не шукали консенсусу, щоб стати єдиною нацією, вони намагались нав’язати одна одній свою версію українськості. Тепер своє право на інакшість обидві частини готові відстоювати зі зброєю в руках.

Протиборство двох варіантів української нації стало прекрасним ґрунтом для підміни поняття державних інтересів інтересами кількох олігархічно-фінансово-політичних груп, які «приватизували» собі цю державу. До складу цих груп входять люди з середовищ, яким поняття національного інтересу є абсолютно чуже: перефарбована номенклатура неіснуючої радянської імперії, кримінальний світ, агентура інших країн. Специфіка діяльності цих груп, що здається зрозумілим, є інтернаціональною в найгіршому сенсі цього слова.   

А тому народ вони розцінюють тільки як дешеву робочу силу, як неперебірливого користувача послуг, як покірного платника податків, як піддатну на примітивні маніпуляції біомасу. Але не як націю, що може виявитися готовою захистити від них свою державу, бо вбачатиме в цьому свій національний інтерес.

Революція гідності мала б це змінити, а протистояння з Росією – відстояти право на ці зміни. Однак і перше, і друге завдання нам, м’яко кажучи, вдається реалізувати з великими труднощами. Якось виглядає, що національний та державний інтереси у нас навіть на порозі війни не знайшли консенсусу. Гляньмо на це крізь призму кількох архіважливих справ.

Що є важливіше під час війни, ніж армія. Армії в України практично немає. Ми чуємо, що її два десятиліття розкрадали і руйнували, але не чуємо, хто саме, не бачимо, щоб когось притягли до відповідальності за це. Всі попередні міністри, начальники генштабів і т.д. – це майже без винятку високі професіонали і патріоти. Але армії нема. Зараз вона вкрай потрібна – і нації, і державі. Держава не має на це грошей. Ті, хто витягнув з армії мільйони, якось не виявили готовності повернути їй хоча б щось у час загрози. Мільярдери (якщо проминути двох тих, що очолили ОДА, оскільки невідомо, яка частка в їх діях вмотивована патріотизмом чи альтруїзмом) теж, здається, вважають, що це не їхня справа. Народ попри скруту збирає по п’ять гривень – назбирав на два нових танки або на кілька тисяч тонн пального. Бо, як виявляється, для армії пального бракує, а для польоту на гелікоптері держчиновника на рибалку – не бракує. Тож армія – це чий інтерес?

Наступний приклад. Майдан вимагає люстрації, в чому вбачає національний інтерес. Але чи держава бачить інтерес в люстрації – у зламі існуючих схем, у втраті нагрітих місць тисячами «коліщаток і гвинтиків» бюрократично-корупційної системи? Судячи з баталій в парламенті – ні.

Фінансова криза в нормальній країні вирішується у трикутнику держава-бізнес-громадяни. Українська держава – банкрут, але українська бізнес-еліта мається цілком непогано. Погано ведеться громадянам: ціни зростають, тарифи підвищуються, зарплати і пенсії заморожені. Ще гірше тим мільйонам громадян, котрі сплачують валютні кредити. Чи в інтересах держави і бізнесу не повинно бути підтримки і солідарності з громадянами в важку хвилину? В чому це проявляється нині – в затримці валюти за кордоном експортерами, в валютних спекуляціях, в накручуванні цін на товари першої потреби? Чий інтерес у тому,  щоб маса людей втратила останні заощадження, помешкання та інше майно?

І нарешті візьмімо найболючіший приклад – Донбас. Державним інтересом є факт збереження територіальної цілісності держави, національним – ціна цього збереження. З точки зору дядь і тьоть з високих кабінетів, які формують державний інтерес під себе, звичайно, краще, щоб територія залишилась цілісною за будь-яку ціну. Бо що більша територія, то більший ресурс, то більші можливості для «дерибану». А чим деморалізованіший регіон є на цій території, тим кращі умови для легалізації цього дерибану.

З точки зору єдиної нації було б краще, щоб та нелояльна частина населення зникла. Але змусити її до лояльності не вдається, а усунути з території нашої держави теж нереально. Обидві ці частини народу різняться не так, як чехи зі словаками, а як серби з хорватами. Тому нам краще не братися за зброю для з’ясування внутрішніх проблем. Тоді залишається тільки варіант, щоб нелояльна частина народу зникла з нашого життя разом зі своєю територією.

Отже, якщо орієнтуватися на державний інтерес, то загинуть люди. Якщо дбати про національний інтерес, то зменшиться територія держави. Якому варіанту віддати перевагу? Однозначної відповіді немає. Власне, бо немає єдиного інтересу.

Коли ми скандуємо: «Слава Україні!», то кожен має на увазі щось своє – олігарх своє, чиновник своє, бізнесмен своє, інтелігент, студент, робітник і селян – теж кожен щось своє. Бо Україна у нас усіх різна. А от граблі – спільні, одні на всіх.

ZAXID.NET


28.04.2014 Володими Павлів 1685 1
24.09.2022
Уляна Мокринчук

Фіртка поспілкувалась із психологинею Валерією Худзіцькою та дізналась, як продовжувати або почати працювати під час війни, не травмуючи себе.

124
20.09.2022
Тіна Любчик

Фіртка поспілкувалася з отцем Йосафатом Бойком, настоятелем парафії Святих Кирила і Методія в Крихівцях, про досвід волонтерства та благодійності у час війни.

776
16.09.2022
Тетяна Дармограй

Іванофранківець на фронті не вперше. «Шериф» захищав Україну від російської орди ще у 2014 році, коли окупанти вторглися на територію українського Донбасу. Тепер його бригада знову зупиняє російську армію на сході України.

2195
12.09.2022
Тетяна Дармограй

Фіртка поспілкувалась з головною психологинею благодійного фонду «Діти Героїв», що опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків під час війни, Мартою Білик про те, як розмовляти про війну та її наслідки, не травмувавши.

777
07.09.2022
Андрій Левкович

Давні греки мислили час в багатьох іпостасях (як лінійний, циклічний, миттєвий…), головні з яких дві – час, як черга слідування подій і час невловної миті змін.

983
31.08.2022
Тіна Любчик

Журналістка Фіртки дізналась у Миколи Рожка, ректора Івано-Франківського національного медичного університету, наскільки заклад готовий до нового навчального року та як готуватимуть майбутніх медиків.    

1840

З 1 по 5 вересня на Запорізькій АЕС працювала місія МАГАТЕ. За результатами свого візиту вони представили звіт з фактами та рекомендаціями.

719

Татуювання на тілі людини явище не нове, і в сучасному світі доволі поширене, лише у нашому суспільстві до нього ставились і здається ставляться доволі стримано. До малюнків на тілі відносяться по-різному: хтось ними захоплюється,  а хтось подекуди

1263 1

Вважаю, що некоректно визначати, що церква продукує забобони. Кредо віри визначає «Вірую в єдину святу .. церкву», то ж святість і забобони несумісні.

1494

На щастя, переважна більшість держав світу розуміє справжню ситуацію в російсько-українській війні. Хто на кого напав, хто обороняє по праву свою територію, і де тут світла й темна сторона. Але в міжнародному праві та відносинах самого розуміння мало.

1639
24.09.2022

В області розпочали сівбу озимих зернових культур.  

121
18.09.2022

Аби на власні очі побачити, що навіть попри війну в Україні, підприємці не лише працюють, а й заробляють і дають роботу місцевим.

353
07.09.2022

Від жовтня в Україні знизяться ціни на гречку. Наразі аграрії вже зібрали 20 тисяч тонн гречаної крупи.

693
24.09.2022

Відомо, що на рештках костелу почали зводити дерев'яну будівлю у 1900 році. Відтоді 36 років у ній молилися жителі двох сіл — Креховичів і Брошнів-Осади.

177
18.09.2022

Депутати Івано-Франківської облради просять керівництво держави заборонити Українську православну церкву Московського патріархату в країні, ініціювати розслідування її діяльності та покарати винних за колабораціонізм.

348
12.09.2022

Зокрема, віряни молитимуться за мир в Україні, припинення війни та за всіх військових.  

552
02.09.2022

Кожного дня у соціальних мережах отець Іван Гнатюк проводить молитву онлайн, відповідає на запитання, дає поради.

1034
19.09.2022

На жовтень в Івано-Франківському академічному драматичному театрі  підготували  30 вистав, аби ця осінь була наповнена театральним теплом та незабутніми враженнями.

281
24.09.2022

Крім того, він наголосив, що світ "абсолютно справедливо" відреагує на так звані "референдуми", які окупаційна влада намагається зараз провести в Криму та в інших частинах України, які вона "поки контролює".

112
18.09.2022

Окрім того, керівництво Збройних сил наголосило, що «керується принципом єдиноначальності» і «не допускає всередині військового колективу розколів».

280
12.09.2022

Восьмого вересня на 97-му році життя померла королева Великої Британії Єлизавета ІІ.

673
07.09.2022

Співрозмовники приділили увагу безпековим гарантіям та обговорили участь Великої Британії у відбудові України.

630