І жив на Землі сущій Сівач. На весні він кидав зерно в свіжу землю, зерно проростало і давало буйний колос. Цей колос Сівач збирав, вимолочував з нього зерно, тоді засипав зерно в жорна і з отриманої муки випікав хліб. Простий, звичний і відомий всім процес. Але не простим був Сівач. Він мав вкладати, у процес творіння хліба, всю свою душу і тоді роздавати цей хліб усім нужденним, всім хто його потребував.
Але Сівач все робив по-іншому. Він не вкладав у випечений ним хліб свою душу. Від того хліб черствів і перетворювався на камінь. Сівач роздавав людям камінь, а говорив що то хліб. Люди брали той хліб, і від того хліба черствіли і кам’яніли людські душі.
А Сівач, крім тієї печі де він випікав хліб для всіх, мав ще одну піч. Там він пік той хліб в який була вкладена його душа. Той хліб він їв сам і роздавав його своїм самим близьким. Тих близьких було п’ятеро, як п’ять пальців, він їх беріг і шанував.
І це тривало з дня у день, з року в рік, з покоління в покоління. Але тут трапилося лихо. Сівач втратив один палець. Біль велика розійшлася по його тілу, але він продовжував роздавати людям каміння і казати що то хліб.
На наступний рік Сівач втратив другий палець, його серце розривалося, але він продовжував робити ту справу, яка була ним розпочата із-за незапам’ятних часів. Так кожного року Сівач втрачав одного із своїх близьких, одного із своїх пальців. Коли він втратив останній свій палець, п’ятий, голову розірвав його біль і він почав нарікати на Творця.
- Ти несправедливо вчинив зі мною. Я все життя вирощую хліб і віддаю його людям, а Ти за це не винагородив мене, а забрав від мене всіх моїх близьких.
- Я бачив той хліб і те що він творить із людьми, - відповів Творець, - Я сподівався ти схаменешся і почнеш творити саме той хліб, який потрібен людям, але ти не йняв віри у силу всього сущого і тоді ти втратив перший палець, ним була твоя духовність. Тіло твоє розривала біль, але ти не зупинився, тоді ти втратив гідність, але і це тебе не пробудило до звершення справедливості. Третьою твоєю втратою була повага, але і без поваги ти продовжував жити тим же життям. Тоді ти втрати любов, і постав накраю життєвої прірви. Ти на деякий час замислився, важко жити без любові, але і тут ти не захотів нічого змінювати. Ось тоді ти втратив останню опору, останній палець. Ти втратив розум.
- І як мені далі бути? – ошелешено запитав Сівач.
- У тебе буде можливість все виправити. Я тобі поверну втрачене, але ти йди і роби як належне.
І пішов Сівач засівати свою ниву, щоб напекти хлібів і роздати його людям. Та на своє горе і біду забув слова Творця, знову почав роздавати людям каміння, а говорити що то хліб.
Це тривало сім поколінь. Сім разів втрачав Сівач свої пальці і повертав їх йому Творець. Лиш на восьмий раз Сівач втратив чотири пальці. Йому вдалося зберегти розум. У наступному поколінні Сівач зміг вже вберегти крім розуму ще любов. Потім він вберіг повагу, а за повагою і гідність.
На дванадцятому поколінні Сівач зумів вберегти свою духовність. Саме тоді він у свій хліб вклав всю свою душу і роздав той хліб людям. І ті хто скуштувавши того хліба відчули що черствість із їхніх душ почала відходити кудись в небуття.
