Безсумнівно Новий рік є абсолютно світським святом, але так було не завжди. В різноманітних культурах та народах Новий рік був міцно пов'язаний з релігією.
У дохристиянський період святкування Нового року збігалося з часом відновлення природи й початком землеробського періоду, що припадало на початок весни. І супроводжувалися ритуальними жертвопринесеннями та обрядами богам.
Найвідоміші та водночас найдревніші згадки святкування Нового року походять з Єгипту та Межиріччя. Ритуальні жертвопринесення богам супроводжувалися веселощами, карнавалами та маскарадами.
Європейські країни, які з’явились на залишках давньоримської імперії та є спадкоємницями греко-римської культури та традицій в цілому успадкували цю дату святкування.
У Давньому Римі початком року вважався березень, бо він збігався з початком польових робіт. В 153 році до н.е. римський цар Нума Помпілій затвердив святкування Нового року 1 січня на честь бога Януса, в честь якого і названий зимовий місяць Ianuarius (січень).
Трохи згодом в середньовічній Європі протягом певного періоду початок Нового року приурочували до Різдва Христового 25 грудня (Велика Британія, Франція, Німеччина, Іспанія).
Тільки протягом XVI-XVII ст. більшість країн перейшли на традицію святкування 1 січня.
В Україні землі якої входили до Великого князівства Литовського, а потім до складу Речі Посполитої з 1632 року встановили святкування Нового Року на 1 січня.
Святкування Нового року протягом тривалого часу на Русі, а потім в Україні відбувалися на початку березня. Цей факт підтверджують українські щедрівки – величальні обрядові пісні, де бажають добробуту родині, багатого урожаю тощо. Тому і в текстах щедрівок знаходимо «прилетіла ластівочка», «ой, сивая зозуленька».
Мабуть, важко цих птахів зустріти в січні. Отож, бачимо що Новий рік українців починався на початку весни та супроводжувався обрядово-релігійними піснями, пов'язаними із культом землеробства.
Тільки згодом в часи перебування України під владою різних імперій ми почали святкувати Новий рік 1 січня, а в період зміни календаря більшовицькою владою з’явилося це покруч-свято - Старий новий рік.
Відколи радянський союз перейшов на григоріанський календар у 1924 році церковне життя продовжило дотримуватися юліанського календаря і Різдво Христове почали святкувати 7 січня.
Святкування Нового року припадало на різдвяний піст. Цією ситуацією скористалась радянська влада для підсилення своєї антирелігійної боротьби, культивуючи святкування Нового року, щоб затьмарити та применшити важливість Різдва.
Звичне нам святкування Нового року було сформоване радянською владою за допомогою кіно та телебачення з 60-х років. За допомогою таких фільмів та телепередач: «Карнавальна ніч» (1956 р.), «Блакитний вогник» (1962 р.), «Іронія долі або з легкою парою» (1975) весь цей безглуздий ажіотаж довкола святкування Нового року з обов’язковими «новогодніми огоньками», «олів’є», «дєдом морозом» і «льогким паром» повинно було затьмарити народні традиції святкування Різдва, намагаючись виставити їх сільськими та простонародними.
І багато людей роками, дивлячись ці московські новорічні шоу, намагалися наслідувати їх.
Методичне нав'язування радянського святкування не пройшло безслідно, адже і в наш час знаходяться любителі цього радянського новорічного сміття.
Фактично українське село зберегло традиції святкувань різдвяно-новорічних свят з відповідними обрядовими піснями та традиціями, бо росіяни нав'язали нам чергову пиятику прикрашену гірляндами.
Для багатьох культур зустріч Нового Року — це час переосмислення вчинків та життя року, що минає та подяка Богу, молитва та надія на покращення життя у році Новому.
Не випадково Св. Іван Золотоустий у своєму «слові на новий рік» зачіпає не лише проблему марновірства, але й непоміркованості у спиртному, адже “радість буває не від пияцтва, але від духовної молитви, не від вина, але від повчального слова”.
І цим дає християнам усіх наступних поколінь настанову щодо святкування Нового року.
