Безліч людей стурбована пошуками штабів. Вони дивилися кіно. Вони служили в армії. Вони воювали. Їм сказали, що знищення ворожого штабу дорівнює перемозі.
А іншим людям сказали інше. Їм пояснили, що наявність штабу – будь-якого штабу, або визначеного центру, або ж керівної особи – дорівнює поразці. Й не просто пояснили, а наголосили: не будуйте від центру. Не будуйте імперії.
Але ми говоримо про тих, які все ще шукають ворожі штаби. Про любителів смітничків, один з яких називається історією, а інший – політикою. На тих смітничках можна знайти оповідки про різні штаби. Про штаби монархів і полководців, про таємні клуби і ложі, про кризові кімнати, masterminds та законспіровані центри влади. Там лежать путівники світовим закуліссям, мапи матриць і тіньових світів. Люди порпаються у тому мотлоху, як в уламках НЛО.
Якщо підійти до них і сказати, що пошук марний, вони відмахнуться, покрутять пальцем при скроні. Проте, можна спробувати їм розповісти те, що буде їм зрозумілим.
Можна згадати, що у середньовіччі поняття «центр» уособлювала постать монарха. Що пізніше центр ускладнився до тіньової групи фінансових олігархів. Що вже тоді його стало складно окреслити чітким списком персон та інституцій. Що відтак центр знов ускладнився до мережі глобальних «груп компетентності», пов’язаних між собою складної системою фінансових та інформаційних потоків. Що він перестав бути центром ще в середині ХХ століття. Що потім його розчинили в мережах «нетократії» та в іграх глобальних інвесторів.
Але й на цьому розмивання центру не зупинилося. Нині ми вступаємо в епоху блокчейнів, де влада над світовими потоками тихо й непомітно перетікає до «сірої хмари», до помірно обдовбаної обслуги штучного інтелекту.
Ті, котрі шукають штаби, слухають цю історію, морщать лоба. Відтак кажуть, що все це лише маскування. Що за «сірою хмарою» ховається не імпульсне життя, не примарні згущення електронного розуму, а конкретна банда товстих пацанів з сигарами в зубах і топ-моделями на колінах.
Ті, котрі шукають штаби, все ще живуть казками й тими картинками, які малювали в комуністичних газетах. Вони колупаються в носі та мріють дожити до того дня, коли якісь ідеальні повстанці встромлять запалену сигару в задницю тіньового правителя світу, а той заверещить як свиня.
А ще вони вказують на Схід, де не вмирають старі імперії. Де класичні тирани нагромаджують гори класичної зброї та розповідають підданцям ті самі казки про тіньових правителів та світове закулісся.
Ті, котрі шукають штаби, не здогадуються, що старі імперії давно вже поставлені на шахову дошку. Що вони не гравці, а фігури і йдуть до фіналу за визначеним сценарієм. Вони приречені, як і все, що побудоване навколо визначеного центру. Як радянська імперія, руйнування якої почалося з найцентральнішого ядра – з верхівки горбачовської бюрократії, котра вирішила розміняти підвладне їй чудовисько на зелені купюри.
Вже за життя теперішніх поколінь бюрократії Сходу розбредуться технократичними манівцями. Занедбавши древні окультні практики влади, перейшовши на бік жовтого диявола, вони давно підписали собі смертний вирок. Але ще не знають про це. Вони також шукають штаби своїх могильщиків. Шукають і знаходять байдуже усміхнену порожнечу.
Світ ще злякано-звично озирається на ядерні армади та крокування мільйонних армій. Проте незрима рука вже накреслила на стіні знаки важення.
