Якраз перед Миколаєм подзвонила знайома чиновниця, любителька ворожіння та битв екстрасенсів. Сказала, що бачила зловісний сон, просила розтлумачити.
Я тонко їй натякнув, що не дуже розуміюся на снах та видіннях, проте жінка наполягала. Згадала, серед іншого, що читала моє давнє есе про сусідніх змій. Й, хоч-не-хоч, довелося слухати про кубло полозів (саме полозів, уточнила чиновниця, не гадюк, не мідянок), про смердючу воду, з якої ті полози повиповзали, та про зміїну пащу, що хижо наближалася до очей сплячої.
Подолавши спокусу тлумачити сновидіння згідно з примітивними сонниками, взявся за книги нічні та проникливі. Адже зміїна магія древніша й глибша за практики відьом і мольфарів. В снах держслужбовця могли ховатися натяки на майбутнє міста та області.
Витягнувши з надр книгозбірні твори Храбана Мавра, Григорія Турського та Петра Кеместора, взявся за справу. Мавр писав про колубрів (colubrum) та рогатих зміїв-керастів, що ними з біблійних часів позначали присутність антихриста. Також він згадував полозів, що мають оточити нечестиве місто перед виконанням часів та накладанням третьої печатки.
Але найбільше мене зацікавила історія пустельника Калупана, описана в 11 главі «Житія отців» святого Григорія. В ній фігурував велетенський полоз, що глупої ночі заповз до келії. Дослівно Григорій писав: Erecto pectore os suum contra os Beati quasi aliquid mussitaturus erexit (підвівши груди, [полоз] рота свого виставив напроти рота Блаженного, наче збираючись забурмотіти).
Калупан, вражений цим видовищем, завмер, а відтак звернувся до полоза, у якому впізнав диявола, з моральною промовою. Вислухавши пустельника та похитавши тулубом полоз залишив приміщення, але при тому «видав з нижньої частини потужний звук, наповнивши келію таким смородом, що невідворотно викрив себе як диявола».
Тут принаймні два моменти комунікували зі сном чиновниці – паща полоза, наближена до обличчя, та вказівний сморід. Отже, їй наснилися не просто змії, а те, що у монастирській традиції знане як «випадок Калупана».
Враховуючи, що місцева влада все більше уваги приділяє питанням світоглядним та метафізичним, сон й направду міг означати попередження не окремій людині, а всій побожній громаді. Можливо, що не просто рептилія, а сам Hostis Antiquus, «ворог древній», навідав сон держслужбовця шостого рангу, явив себе в зміїній аватарі, залишив у свідомості відчуття невизначеної загрози.
Зібравши до купи всі цитати та відсилання, прокоментував чиновниці її сновидіння. Та довго сиділа мовчки, аж вистигла кава. Потім невпевнено кахикнула й припустила: «Ну, це ж не привід турбувати голову або ж його заступників». Я погодився.
Якщо вже на те пішло, подумав я, за нагальною потребою полоз може наснитися й тим небожителям, котрі перебувають на посадах державної служби «категорії А». Тобто держслужбовцям третього й, навіть, першого ранга.
Ворогові ж не впирається. Прийде собі у сон до слуги народу та привітає його замість «ваша ясновельможність» потужним звуком. Ледь не пожартував «свій до свого», проте стримався. Гумор нині викликає неадекватні реакції.
«А до чого тут «нечестиве місто»?» - згадала чиновниця. Й щось таке промайнуло її обличчям, що мені перехотілось не лише поглиблювати, але й продовжувати.
«Це така образна форма, характерна для раннього середньовіччя», - ухилився я. Чиновниця кивнула. Певно, зробила висновок, що раннє середньовіччя минуло давно і міцно. Людям властиво помилятися.
