Здається, все успішно пройшло. Вибори відбулися, відсвяткувалися. Преса кинула ще одну бомбову дозу політичних новин. Заспокоїлася. Почалося обговорення кінця світу, який так і не наступив. А от мене не покидає чи то відчуття втоми, чи то особливої форми апатії до всього, що відбувається.
Мій оптимізм нікуди не зник, лише я перестала дивуватися будь-яким речам. Вибори — досить хороша школа, справді. Головне — віддатися цілком і повністю, не залишаючи часу на особисте життя. Я від цього отримувала насолоду. Навіть дратувалася чи то почувалася незреалізованою, якщо не було ніяких поїздок, заходів, дискусій, цікавих новин.
А зараз... Мені подобається мій мовчазний телефон. З новим списком контактів. Подобається прокидатися об 11 ранку і проводити свої вихідні з тим, хто претендує на звання найособливішої людини мого життя. Подобається нікуди не поспішати і нарешті присвячувати час собі. Із насолодою переглядати по декілька фільмів на день, які не мала можливості глянути останні півроку. Я не почала дивитися на світ в рожевих окурярах. Лише більш виразними для мене стали багато деталей.
Ви мені заздрите? А я собі ні. Час іде, оминаючи мене. Незвично, що чимало подій відбуваються без моєї присутності. Уперше. Я так не звикла. Усе чекаю дня, коли остаточно набридне спокій і сама собі скажу: “Досить! Ти так більше не можеш і не хочеш”. Прокидаюся. І... Совість мовчить. Вона мене не осуджує. Чи то надто несміливо це робить.
Пройшло більше місяця. Говорити, що нічого за цей період не сталося було б помилкою. Він став найнасиченішим — в емоційному плані. Можливо, так починається новий етап? Чи це все від того, що немає кому потягнути мене за руку і кинути знову у круговерть шалених інформаційних буднів і відсутності нормальних вихідних? Мені ж це подобалося, я цим жила практично 5 років. За цей час я ні разу не поставила під сумнів свій вибір займатися журналістикою. Хоча мене перед таким вибором ставили... Що тепер не так? Що змінилося? Світ, люди, я?
Мені відомо лише одне — зараз я по-справжньому щаслива. Без усіляких “а може, напевно, частково”. Я на порозі змін. Не знаю, яких. Можливо, ці зміни прийдуть без мого вибору чи то дозволу. Чи станеться те, чого я не планувала. Мій досвід показує, що інколи незаплановані речі бувають набагато приємнішіими і кращими за очікуване. А можливо, я відновлюю свій баланс. І після повної зайнятості кар”єрою настав час зайнятися особистим життям. Зробити видих. І з новим диханням повернутися до того, чим я живу.
