Судячи з ніївної пожежної спроби ідеологів від ВО Свободи "відмазати" пані Фаріон у блозі їхнього партійного лідера Олега Тягнибока, гадаю, варто звернути увагу на блог львівського телевізійного ведучого Остапа Дроздова.
А щодо феномену Фаріон, то не проблема, що вона була членом КПСС – проблема в тому, що вона бреше, що не була, проблема в тому, що коли її обирали, то вона це не те що приховувала, а полумяно заперечувала. Вкотре обманула наївних галицьких патріотів. Повторюю – вкотре. Проблема в брехні.
Те, що відкрилося у випадку Фаріон, це лише краплина брехні. А скільки її ще приховано – з цим твердженням авторів блогу Тягнибока можна згодитися – тільки щонайперше не в лавах українофобів, а щонайперше у власних лавах:) Хоча і в інших не менше. На жаль.
Коли ВО Свободі звертають увагу саме на це, то у відповідь чуєш тільки дике ревіння, а не аргументи – українофоби наступають. От і в цьому блозі – так, ці особи більш ніж сумнівні, але яке відношення вони мають до наглої брехні пані Фаріон? Що, одна підлість виправдовує іншу? І головне заткнути всім рота, особливо журналістам – чим не методи тієї ж Партії регіонів?
Хоча інколи мені здається, що пані Фаріон дійсно вірить, що вона не була членом КПСС, тоді, коли у Львові засновували "Товариство Лева" та Товариство української мови. Якщо так – то тоді це інша справа...
А, може, все ж почистити свої "залізні лави":) Чи знову – ні за що, бо зачепить:)
Отож текст Дроздова, щоб не було ілюзій, що весь Львів вийде на захист пані Фаріон:
"Цікавий (небезпечний) тренд: чим більший ти патріот, тим завзятіше ти шельмуєш усіх інакодумців. Ось і скандал про членство Ірини Фаріон у КПРС дедалі більше розкриває її перед нацією як продовжувача большевицьких методів політичної діяльності, таких близьких її колишній партії.
Я прошу всіх одержимих заспокоїтися – адже ніякої сенсації не сталося. Це звична діалектика вкраїнського буття, коли за Україну ладні померти ті, хто 25 років тому антирадянські мітинги не організовував, нічим заради України не ризикував, самвидавом не займався, проти комуністичного терору не повставав, а лише вчив Статут КПРС.
Вона – це партія. Вона віддано несе правду іншим – однак боїться правди про себе. Вона може вишукано, з використанням усього багатства українських епітетів та порівнянь, змішати опонента відомо з чим – але не потерпить аналогічої дії щодо себе. Вона може направо й наліво лаяти всіх підряд – але буде обзивати хамами кожного, хто хоч одне криве слово скаже про неї. Вона буде складати медіа-план своєї появи на телебаченні під час виборчої кампанії – але всю журналістику вважати антиукраїнською і прислужницькою. Вона буде битися в істериці за доконечну необхідність люстрації – але не для себе та членів своєї партії, теперішньої й попередньої. Тому що вона – вибрана, обрана, істиною наснажена, кров'ю предків освячена, світлом Провідника осяяна, партквитком благословенна.
Якби Ірини Фаріон не існувало і якби вона донині залишилася в статусі екстравертного доцента-філолога в технічному вузі – її варто було б придумати для політики. Тому що Колєсніченко і Богословська мусять мати свій еквівалент по той бік уявних барикад. Істеричність, одержимість і епатажна нетерпимість як ніколи стали затребувані в люмпенізованому суспільстві, яке тримає кулаки кожен за свого мордобійника. Генерація Геть диктує свою моду на політичну клоунаду. Не зачіпати їх – означає погоджуватися. Але коли зачепиш їх – будь готовим вислухати про себе все найбільш низьке. Це треба просто перетерпіти.
Люди завжди будуть віддавати перевагу цирку, а не оперному театру. Але шапіто приїде й поїде, а от опера стоятиме вічно. Просто перетерпіти. Бо вони дуже переконливі в умовах, коли навколо темрява та злість. А от щойно прожектор правди пронизує їх наскрізь – кудись випаровується весь цей блондинний шарм у бузковому. І, виходить, найбільші борці з комуністами продають свої офіси редакторам "Прапору комунізму", рекрутують до своїх лав відвертих рекетирів буремних 90-х, за 20 мільйонів доларів готові перекупити неугодний телеканал – і ось так неквапом Бандера перетворюється на алібі.
Історія з членством Ірини Фаріон у КПРС – дуже повчальна. Країна вперше зіткнулася з таким масштабним розвінчанням. Автором скандалу є вона сама. Не плюгаві журналісти, не медведчуківські нахлібники – а вона сама. Тому що таємна членкиня КПРС не мала морального права так нещадно таврувати комуняків. А партія "Свобода" не має морального права безперервно апелювати до минулого, враховуючи темне минуле своїх теперішніх товаришів, серед яких чомусь немає жодного дисидента.
Членство в партії – це не гріх і не докір. У країні, яка била рекорди за кількістю членів партії на душу населення, не знайдеться людей, які б докоряли будь-кому з цього приводу. Докоряла лише Фаріон та її поплічники. Це вони привнесли в велику політику тему ненависті до членства в партії – ретельно приховуючи своє власне членство в "партії зла й терору". До честі Олега Тягнибока, він принаймні не спростовує, що 7 років пробув у комсомолі (хоча так і незрозуміло, як 1985 року у Львівський медінститут міг вступити нащадок репресованої родини священиків). Юрій Михальчишин мешкає в квартирі, яку "імперія зла" видала його дідусеві, члену Комуністичної партії та керівнику облуправління сільського господарства. Депутата Львівської облради Ярослава Качмарика у членстві в КПРС звинуватили власні однопартійці (теперішні).
Сам факт членства Ірини Фаріон у лавах КПРС ніяк її не дискредитовує в очах розумних людей, які теж брали участь у розбудові комуністичного раю. Ірину Фаріон дискредитовує її власна поведінка – така ж радянська, як і її минуле. Після цього розвінчання таке поняття, як подвійні стандарти й лицемірство, отримали своє прізвище, ім'я й по батькові. Про яку люстрацію може говорити ця людина? Про яку люстрацію може говорити ця партія?
Надворі 1988 рік. Симоненко, Стус, Івасюк та десятки справжніх патріотів вже лежать у могилі замордовані. Сверстюк відбув заслання в Бурятії і працює столяром на фабриці індивідуального пошиву. Маринович відсидів у Казахстані й відмовився від помилування. Лук'яненко щойно вийшов із тюрми після 26 років перебування там. Микола Руденко щойно емігрував до Німеччини, маючи за спиною 7 років таборів суворого режиму. Іван Кандиба носить звання особливо небезпечного рецедивіста, і якраз 1988 року провів 2 місяці в карцері за відмову від роботи на зоні. Михайло Горинь у пермських таборах переніс уже два інфаркти. Іван Світличний у Горно-Алтайську пережив клінічну смерть, гіпсове ліжко й частковий параліч. Іван Гель має у своєму доробку 16 років тюрем і 300 діб голодування. Валентин Мороз уже відбув ув'язнення у Владімірскому централі, де його помістили в камеру з кримінальниками, які порізали йому живіт загостреною ложкою. Ірина Калинець після заслання в Читі почала читати публічні лекції про Стуса та займатися заснуванням Товариства Лева. Кочегар В'ячеслав Чорновіл відновив "Український вісник" і організував перші протестні мітинги у Львові. Зеновій Красівський після 21 року неволі став секретарем Української Гельсінської Спілки. У вишах почали з'являтися перші студентські братства з акціями протесту за право служити в армії на території України. Степан Хмара з досвідом 7 років таборів та 306 діб карцеру почав готувати перший у Львові міський страйковий комітет. Ірина Фаріон власноруч пише заяву на вступ у КПРС з текстом "вважаю своїм обов'язком бути в авангарді розбудови нашого суспільства. Програму і статут КПРС вивчила, повністю визнаю їх і зобов'язуюсь виконувати".
Мене не здивують полум'яні інвективи Фаріон у відповідь на цей чи інший текст. В адептів "чистоти нації" запаси жовчі невичерпні. Політики такого роду та такого виховання здатні повчати цілу націю – але не вчитися на своїх помилках. Знаючи слабкість декого до чужих цитат та афоризмів, запропоную декілька для роздумів. "Навіть із найбезглуздіших випадків життя потрібно брати уроки" – писав японський письменник Харукі Муракамі. Конфуцій на це відповів би так: "Геніальні люди не піддаються навчанню. І дурні теж". Чому освічену й розумну Ірину Фаріон нічому не вчить її історія з членством в КПРС – не беруся судити.
Хоча членство Фаріон у КПРС не є чимось неорганічним для неї. Радянський дискурс мислення – найбільш близький націоналістам. Бо вони і є продуктами радянської доби зі своєю міфотворчістю та рефлексами – такими собі "більшовиками навиворіт". Попробуйте (не пошкодуєте!) у палких спічах націоналістів слово "українофоби" чи "регіонали" міняти на будь-яке слово з лексикону ідеолога сталінських репресій Вишинського – і побачите ідентичні тексти за духом, емоціями, ярликовішанням і жовчністю.
Ось, наприклад, заява Ірини Фаріон після скандалу з її партійним минулим. Посмакуйте цю глибоко радянську стилістику: "Кажу вам, плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні найманці, від кіпіянських до монтянсько-шельмо-мокрицьких – НІ... Це лиш ще одна безсила, тому така нікчемна боротьба з націоналістичною "Свободою", що є єдиною загрозою у сучасному політикумі на шляху знищення україноцентричних цінностей та убивчої світової глобалізації... Щиро вдячна вам, плебеї, що навіть таким способом надихаєте на боротьбу і водночас викриваєте свою вихолощену і зігнилу сутність. "Свобода" ж натомість тріюмфально крокуватиме країною разом із мільйонами наших однодухів...".
Агітпроп сталінської доби відпочиває. Для порівняння – уривок виступу державного прокурора Вишинського на Московських процесах 1936-38 років: "Розстріляти, як поганих псів! Мине час, і могили ненависних зрадників заростуть бур'яном і чортополохом, а над ними буде сяяти своїм світлим промінням наше сонце. Ми, наш народ, будемо далі крокувати по очищеній від нечисті дорозі вперед і вперед до комунізму"...
"Ця істота" знає, про що говорить. Програму і статут КПРС вивчила, повністю визнає їх і зобов'язується виконувати.
Плебеї і лакеї, московські прихвосні й регіональні найманці, свободоненависники й медведчуківсько-промосковські українофоби, вихолощені й зігнилі зі скрежетом зубовним, писаки отруйні – єднайтесь!"
текст появився тут
