8-го травня виповнюється 66 років з часу закінчення кривавої світової бойні, в якій українці понесли чи не найбільші втрати. Наслідки цієї страшної війни відчуваємо ще й сьогодні. Живуть серед нас ще учасники і очевидці, котрі пам’ятають і відчули на собі її тягар.
На жаль, і досі зневажені владою ті, хто воював у цій війні проти двох ворогів – більшовицького тоталітаризму і німецького нацизму, хто воював під нашим українським синьо-жовтим знаменом ще до кінця 50-х. У 1945 році військами антигітлерівської коаліції був розгромлений нацизм, а війна за Україну тривала. Триває вона, на жаль, і досі.
Тому всяка згадка про вивішування червоних прапорів є черговою наругою над усіма нами. Бо для нас червоний прапор – це символ жорстоких репресій, терору, знищення релігії, культури, традицій, це тисячі замордованих у тюрмах і сибірах.
Адже не про прапор перемоги йдеться. Проводячи через Януковича і К брутальну антиукраїнську політику кремлівські керівники мітять своїми прапорами та георгіївськими стрічками межі (поки що уявні) «руского міра», читай «нової імперії». Вивішені криваві червоні прапори, що відрізняються від нацистських лише серпом і молотом, на державній установі – це приниження нашої національної гідності.
Я впевнений, що цьому не будуть сприяти ні родичі, ні внуки і правнуки тих, хто проводив важкі роки у лісах і схронах, хто проніс у своєму зраненому серці полум’яну любов до рідної землі.
Дотепер шукає могилу свого старшого брата моя мама. Його, молодого оунівця, забрало гестапо у жовтні 43-го. Не можу забути болю в очах мого 90-річного тестя після прийняття у Чистий четвер ганебного законопроекту. Для нього, оунівця, упівця, довголітнього в’язня Колими, Воркути, учасника Кенгірського повстання політв’язнів 1954 року, це стало найбільшою трагедією сучасної України.
Тож нехай затремтить рука у того, хто легковажно встановлюватиме кривавий прапор тоталітаризму.
У ці травневі дні об’єднаймося у молитві із свічками пам’яті за стражденні душі загиблих, незалежно від їхньої національності, раси та віросповідання. Об’єднаймося і будуймо, за словами Блаженнійшого Святослава, свій український світ.
