Гіпнотична вібрація мантри «Хто як не ми?», що в останній день недавнього жовтня так сподобалась івано-франківському виборцю, через три минувші післявиборчі тижні почала потрохи трансформовуватись на майже містичне заклинання «Не ми. Не зараз. Не тут». Не надавши відповіді на питання, які залишились у зануд після 31.10, а саме: чому місцева «Свобода» не пустила на посаду міського голови (погодьтесь, що мерська кампанія пана Марцінківа була дещо комічною):
а) Сича – для якого перемога була б хорошим стартом на вибори до Верховної Ради, або принаймні сатисфакцією після виборів 2006 року;
б) Онуфріїва - як керівника міського осередку «Свободи», депутата міської ради 2002-2006 р.р.;
в) будь-кого зі знаних осіб міського політикуму чи бізнесу, підтримавши їх своїм «золотим» брендом;
г) зрештою, одного з конкурентів діючого на той час міського голови,
і, зберігаючи мовчанку щодо планів на майбутнє, «Свобода» створила широке поле творення версій найближчого майбутнього нашого міста.
Версія перша – «незрозуміла». Після своєї повної перемоги свободівці ведуть перемови з міським головою, фронтменами і, в результаті, діляться своїми лаврами переможців з іншими учасниками перегонів. Формується виконавчий комітет за участю цих сил. На початку сесії міської ради всі, взявшись за руки, співають гімн України. Міський голова разом з Марцінківим – секретарем міськради, стоячи в президії, утирають скупу чоловічу сльозу і цілуються по-дорослому в губи.
Не зрозумілим для «Свободи» залишається відповідь на питання: кого ж тоді критикувати і як перемагати на наступних місцевих виборах та на виборах до Верховної Ради?
Версія друга – «столична». Проект «Свобода» - розробка столичних (про Росію «страшно думати») політтехнологів. Результат місцевих виборів – домовленості між Сильними Світу Цього (ССЦ) та мером міста. Тому: ССЦ отримує місто («а чьо цикатись»), мер – його улюблену посаду («ну тіпа крісло»), «Свободі» - місця в майбутній Верховній Раді. Після чого проект «Свобода», як варіант, закінчується. Про нього забувають, як забули про СДПУ(о) і скоро забудуть про ЄЦ. Всі співають «Мурку» на двох державних мовах.
Версія третя – «ймовірна». Не дивлячись на фактичну більшість в міській раді представників «Свободи», остання гарячково придумує як їй в даній ситуації залишитись в опозиції, хоча б до виконавчої влади. Для цього всі ключові пости у структурах міськвиконкому «підступно» віддаються в квоту старо-ново-обраного мера. «Свобода» критикує поганого мера і його виконком. Через рік-півтора меру оголошують відставку. «Свобода» очолює все що можна очолити і як цнотлива дівчина йде на вибори до Верховної Ради. Всі глядачі встають і супроводжують процедуру бурхливими оваціями.
Сумний мер разом з виконкомом виїжджають у Молдавію.
Версія четверта – «неймовірна». Неймовірна, як наша віра в Українське Завтра. Свободівці розуміють очікування міста, яке проголосувало за них, як розуміють сумніви тих, хто за них не проголосував. Ці "не стомлені життям і минулим" молоді люди беруть на себе і на свою політичну силу ВСЮ повноту влади і відповідальність за сьогодення і за майбутнє Івано-Франківська, формують і реформують виконавчі структури, як того і заслуговують Переможці. Викорінюють корупцію, спрощують дозвільну систему, роблять первинні осередки «Свободи» в кожному будинку, залучають інвестиції, за рахунок яких капітально ремонтують всі дороги міста, будують чотири нових моста…. Тобто, діють так, як сьогодні це роблять грузини.
А поки: «Хто як не ми–Продовжимо розпочате–бо, Свій до свого по своє».
