Не хочеться починати з політики. Та все ж нехай приводом до першого запису буде історія з Радецькою. Недавно першого заступника Ігоря Насалика з питань охорони здоров’я Віталіну Радецьку одноголосно таки звільнили місцеві депутати. Радості калушанам з цього небагато, адже треба знову визначатись з кандидатурою куратора калуської медицини. Можливо, менш скандальну, але разом з тим професійну особу, знайому з місцевою специфікою, варто пошукати в межах району чи принаймі області? Правда, з цим має визначитись сам мер, репутацію якого добряче підмочили згадані події. Можливо, саме для показового відчищення заплямованого мерського мундира градоначальник Калуша особисто зачитав на сесії заяву про прохання звільнення запрошеної ним київлянки. Скандал набрав політичного змісту. Тож меру не було куди подітись, навіть не зважаючи на можливі закулісні обіцянки, які передували призначенню Радецької . Але не про це зараз. Кому цікаво – стежив за розгортанням історії, якій все ж, на мою думку, приділили занадто багато уваги. Чому?
Проблема навіть не в тому, що ми, галичани, дозволяємо себе ображати. Адже розумний промовчить у відповідь, при цьому на ділі показавши усю ницість того, хто дозволяє собі подібне. Після заяви медиків Насалику варто було викликати Радецьку і поставити її перед фактом звільнення. Насправді ситуація полягає в тому, що часто себе ображаємо самі комплексом меншовартості. Ведучи мову конкретніше про франківчан часто виникає первинний комплекс меншовартості порівняно зі Львовом та вторинний по відношенню до Києва, не говорячи про таку близьку нам ЄСівську Польщу. Таким чином несвідомо люди самі себе принижують. І викликають зворотню реакцію навколишнього оточення. Чим вдало корустуються ті, хто наділений маленькою владою над нами починаючи від рядового даїшника, начальника жеку чи якогось дрібного чиновника. Це є проблемою для розвитку і самоствердження людей. Це перешкода до того, щоб Франківськ став «європейським містом» як каже наш мер, а Прикарпаття, як обіцяє губернатор - «писанковим краєм». Навіть залучення великих інвестицій, не вирішить проблему свідомості, наслідки якої досить сумні.
Допоки цього не подолаємо, нічого не зміниться. А починати, як відомо, варто з себе. І це зовсім не складно навіть в нашій системі. Просто частіше зашищати власні права – на роботі, в жеку, на дорозі, в кабінеті чиновника. Спочатку, можливо, з вас насміхатимуться, потім боротимуться, ну а врешті, як говорив Ганді, ви переможете. Зі зміною свідомості однієї людини настане зміна колективної свідомості, а з часом і колективного несвідомого більшості. Маленькі діла творять великі речі. Варто брати приклад з Андрія Микитина, який останнім часом активно продукує галицькі міфи, і конструювати міф ( у позитивному значенні даного поняття) про унікальність і неперевершеність франківчан. Адже ми цього варті!
