Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.
Чи є правдивим лише один з цих образів? Чи всі вони є частиною сукупності стереотипів, які створюють обличчя міста, дізнавалась Фіртка.
Івано-Франківськ є також перехрестям багатьох історичних розбіжностей: як так вийшло, що Іван Франко лише кілька разів бував у місті, що назвали на його честь? Та й твердження про центр гуцульської культури хіба не напівправда? Звісно, тут не обійшлося без радянської влади, що прийшла на ці землі під час Польської кампанії. Але про все згодом.
Історія заснування
Датою заснування міста вважають 1662 рік — тоді воно отримало магдебурзьке право. Посполитський магнат Анджей Потоцький створив оборонну фортецю від набігів кримських татар та опорний пункт на Галичині.
Згодом він розбудував і місто, яке назвав на честь свого сина Станіслава, тобто Станиславів. Потоцький хотів, щоб це було ідеально спроєктоване місто (популярна тоді концепція періоду Відродження) у формі шестикутника з фортифікаційними елементами, яке власне оточувало його резиденцію.
На шестикутнику розташовували бастіони — додаткові п'ятикутні укріплення, де можна було здійснювати фланговий мушкетний обстріл вздовж стін. І тут не прогадали. Станиславів витримав навалу турецької армії та десятиденну облогу.
Різноманітним було й населення. Тут проживали українці, поляки, євреї та навіть вірмени. Всі ці громади співіснували разом і практично не втручалися в справи одне одного, хоча й можна сказати, що польська культура в той час домінувала.
Часи Австро-Угорщини
З приходом на ці землі Австро-Угорської імперії, Станиславів починає швидко розвиватись. Він індустріалізується, забудовується і цей період можна назвати часом, коли формується саме українська міська культура.
Габсбурги мали чіткий план щодо розвитку європейського міста — Франківськ став залізничним центром. Тепер тут з'являється ще одна етнічна група, а саме німці та австрійці.
Імперія доволі толерантно ставилася до українців, не перешкоджала громадським рухам, політичним партіям, не утискала церкви.
Можливо, саме тому ті часи іноді називають «прекрасною епохою»: всі інновації йшли в місто одразу з Європи, створювалася красива архітектура, складалися суспільні відносини.
Часи СРСР
Коли сюди вперше прийшла радянська влада, Станиславів одразу вирішили перейменувати в більш український Станіслав — адже, де це бачено, щоб в СРСР було місто з назвою, яка відходить ще до королівських часів?
Після 1945 року мова зайшла про перейменування на Сталінград Карпатський, та, на щастя, з рішенням зволікали. У 1948 з'являється ще один варіант — Сталінокарпатськ.
Спроби перейменування міста продовжувалися і в середині п'ятдесятих років: у прорадянській газеті «Прикарпатська правда» навіть з'являється критичний допис художника Василя Касіяна: «Доки місто буде називатися на честь польських панів, які гнобили наш народ?».
Тепер міський парк імені Тараса Шевченка. Замість погруддя Сталіна стоїть пам'ятник українському Кобзареві
Міський парк імені Тараса Шевченка сьогодні. Пам'ятник Шевченку
Уже 1962 року, з нагоди його 300-річчя, місту дають назву на честь видатного українського письменника. Образ Івана Франка радянська влада любила: він переклав дещо з творів Карла Маркса, був такою собі простою людиною з народу.
Деякі історики вказують на цей час як на спробу замінити, частково стерти міську пам'ять. Бо саме тоді зароджується штучно створений міф про Франкове місто, адже сам Іван Якович не мав великого стосунку до цих теренів. Яка іронія: вперше він відвідав ще тоді Станиславів не як гість, а як арештант, один раз переночував у камері поліційного магістрату і далі знов був спроваджений під конвоєм до рідного села Нагуєвичі.
Цікаво, що в Станіславі жила одна з «кохань» великого письменника — Юзефа Дзвонковська. Можна було б говорити про цей зв'язок Франківська та Івана Яковича, але й тут Франкове місто його підвело. Справжнє поховання Юзефи Дзвонковської вберегти не вдалося, хоча його знайшли в Франківську ще в 1965 році.
Коли радянська влада у 80-их нищила старий цвинтар, то, на прохання містян залишити її могилу, чиновники відмовили зі словами, що «Хто вона взагалі така для Франка? Якась коханка?»
І хоча зараз, можна сказати, франківці люблять назву свого міста, як і поважають видатного письменника, у час перейменування було багато розбіжностей.
Назва «Івано-Франківськ» є неграмотною за українським правописом: варто було казати «місто Івано-Франкове».
Зросійщену назву довго не оголошували, хоча ніхто й не хотів відкрито виступати проти перейменування.
Є ще одна теорія, чому саме Івано-Франківськ: щоб не було співзвучно з прізвищем іспанського диктатора Франціско Фрáнко.
Про культурний міф
Другий міф про місто, який породила радянська влада, стосується гуцулів. Комуністи цікавилися залученням людей з області: місто розширювалося, потрібні були нові працівники на заводи. Усе, що було важливо радянській владі — це узурпувати культурний осередок, аби показати єдність партії та народу.
Івано-Франківськ тепер, за їхніми словами, ставав центром карпатсько-гуцульського краю: ставилися опришківські вистави, створювались народні ансамблі. Хоча це явище не було поганим, скоріше штучним та напускним, адже не мало ніякого стосунку до самого міста та його історії.
Радянській владі було вигідніше робити наголос на Олексі Довбуші, який боровся проти свавілля панів, аніж на історичній спадщині самого Івано-Франківська з його міською культурою та естетикою.
Багато істориків вказують на некомпетентність радянських краєзнавців, які вважали, що все навколо Франківська є Гуцульщиною. Відлуння цього міфу ми спостерігаємо і зараз.
Франківський гуцульський ансамбль пісні й танцю «Гуцулія» у 1940-х
Попри це, Івано-Франківськ все ще дуже автентичне галицьке місто з багатою історією. Прогулюючись вулицями, можна знайти й «австріяцькі» будиночки з високими стелями, і приклади гуцульської сецесії, і панельні хрущовки. Усе це є відбитком обличчя міста, яке зазнало не мало перетворень.
Івано-Франківськ багатоликий, має безліч упереджень і масок, але яка з них буде істинною, ми, напевно, й не дізнаємось.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Треба повернути автентичну назву, навіть з поваги до Франка.
Галич - найкраща назва.
Галичу немає потреби об'єднуватися з 300-тисячним містом в одну громаду. Галичан в такі великій громаді і не помітить ніхто. Тому це, радше, навала, варварство.
**Тут проживали українці, поляки, євреї, а також вірмени**.
Правильніше - поляки, вірмени, а також українці та євреї. Досить зауважити, що спочатку був збудований польський костел, тоді вірменська церква, а потім уже й українська. Вірменів дуже шанували, їх запрошували жити, на них трималася торгівля. Їх іменували на на польський кшталт - наприклад, не Айвазян, а Айвазовський.
**одразу вирішили перейменувати в більш український Станіслав**
Навряд чи українською назвою надто заморочувалися. На німецьких мапах було Stanislau - значить Станіслав. На румунських Vijnita - значить Віжніца.