Місто Івано-Франківськ на протязі 351-го року пережило 5 масштабних катастроф, з яких остання найгірша

 

Станіславів на поштівках початку ХХ сторіччя є тим ідеальним містом, яке я покохав і намагаюся досі поміж архітектурних покручів нинішнього Івано-Франківська розгледіти ті любі оку та серцю фрагменти старого міста - пише у своєму блозі відомий громадський діяч міста Івано-Франківська Андрій Микитин.
 
На початку 90-тих я щонеділі ганяв в клуб філателістів, щоб полюбуватися старими листівками, оскільки купити їх не було змоги (коштували тоді вони від 7-10 доларів). Тепер же милуюся тим містом в альбомі, виданому нещодавно на основі колекції поштівок пана З.Жеребецького, де здається зібрані всі види Станіславова, що друкувалися до другої світової війни.
 
Наше місто на протязі 351-року пережило 5 масштабних катастроф*, коли відбулися суттєві руйнації міського середовища – його ДУШІ.
 

Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія Перша – Мармулядова пожежа
 
Пожежа, що сталася після того, як на вулиці Липовій щасливе подружжя варило на подвір’ї повидло із сливок, увійшла в аннали пожежної історіографії світу(!). Тоді наслідки «мармуляди» через шалені пориви вітру спричинили до руйнації половини міста – згоріла до тла вся дерев’яна забудова в т.ч. й перша ратуша. Проте, ця катастрофа частково навіть посприяла розвитку міста, що почало будувати кам’яниці.


 
Трагедія Друга – руйнація Станиславівської фортеці
 
Неприступна Станиславівська фортеця, з якої й почалося власне місто, була зруйнована не в бою, але мирно й акуратно розібрана австрійською владою згідно з договором про ненапад, підписаний з Російською Імперією. Те, що могло нині бути перлиною, перетворилося на кавальчик фортечного бастіону, який чудом вдалося зберегти.

Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія Третя – Російсько-австрійський фронт
 
Розібравши фортецю в угоду завжди «мирній» Росії, в час першої світової війни Станіславів сам стає… лінією фронту(!). Австрійський гарнізон засів у передмісті, а російські гармати «поливали» місто снарядами з-за Бистриці Надвірнянської. Цікаво, що військовий гарнізон взагалі не постраждав, але пів  міста тоді впало руїною. Зруйновано було унікальні архітектурні шедеври Галичини: Станіславівську Ратушу, палац Гартенбергів, театр (на місці нинішньої філармонії), квартал трьох єврейських синагог на площі Міцкевича (на місці сквера позаду медуніверситету). Також було знищено лінійну забудову навпроти катедрального собору, на місці банку «Прикарпаття», на роздоріжжі вулиці Бельведерської з обох сторін. Розбомбили тоді також весь квартал (!) Кратерівку (на місці нинішнього фонтану на Вічевому Майдані). Втрати тої трагедії так і не були відновлені – польська влада відбудувала частково всі ті квартали в новому на той час архітектурному стилі – конструктивізмі, в т.ч. міську ратушу, пошту та театр.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія четверта – німецька окупація 
 
Німці чомусь взялися були докорінно змінити обличчя міста, руйнувавши цілі квартали. Так було знищено єврейський квартал напроти ратуші, цілий квартал перед залізничним вокзалом, де нині гостей міста стрічає совітська хрущоба. А ще фашисти підірвали найбільшу й найкрасивішу в Галичині синагогу в мавританському стилі (на місці універсаму на вул. Дністровській). Зруйновано було десятки інших менших синагог та єврейських будинків. Ліквідовано цілі квартали (разом з мешканцями) в єврейському гетто (в межах вул. Бельведерської та Короля Данила). Планувалося також зруйнування відбудованої міської ратуші, що збереглася також чудом до наших часів.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія п’ята і найбільша – ґаздування нашої української влади після 1991 року
 
Як не дивно в радянський час не так багато було зруйновано, за винятком кількох будинків, що розвалилися від часу. Совіти, щоправда, змінили історичну назву міста з Станіслава на Івано-Франківськ, і побудували на місці старих одноповерхових будівель та садів архітектурну потвору «білий дім».
 
А ось вже наша рідна влада, що завше представляє собою потворний гібрид комуно-нацоналістів, вбила осиновий кіл в серце того міста, в яке я любив і якого вже ніколи не буде.
 
Руйнації останніх 20-років не можливо описати в одній статті, так само як і того гніву, який я та інші патріоти міста відчувають по відношенню до цих новітніх варварів та невігласів.
 
Найперше, було зруйновано ряд будинків на Сотці і збудовано архітектурні бетонні потвори, що не відповідають жодному архітектурному стилю. Зруйновано ринкову площу з трьох (!!!) сторін довкола ратуші такими  ж будинками без стилю, причому різної поверховості.
 
Зруйновано австрійські військові казарми напроти «білого дому». Доруйновується знаменитий австрійській військовий гарнізон в районі вулиць Чорновола та Національної Гвардії.
 
Зруйновано парк Шевченка, особливо ж його західну частину, яку нещадно вирубали на початку 90-тих перед міським озером.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Прибудови, добудови, надбудови, вставки та «зашклені балькони» остаточно зруйнували автентичну архітектурну ауру міста, перетворивши його на посміховище в стилі «шанхай-20 век». 
 
За роки незалежності в місті споруджено десятки церков та каплиць, кожна з яких є архітектурною потворою в псевдо візантійському стилі, і –жодної (!) церкви в галицькому міському архітектурному стилі.
 
Більше того, все  місто захарастили сумнівними** пам’ятниками та малими архітектурними формами, що пасують зазвичай на цвинтарі та в місцях скорботи.
 
Сумно відомий фонтан на Вічевому майдані, остаточно зруйнував пластику площі, виконаної в стилі раннього конструктивізму.
 
Прибудови та ґанки  до ресторанів та крамниць спотворили всі(!) центральні міські вулиці й навіть подекуди ліквідували тротуари та хідники.
 
Вулиці Дністровська, Тичини, Василіянок, Січових Стільців, Гаркуші, Грушевського, Франка, Незалежності забудовані лінійним рядом скло-бетоних потвор без будь якого уявлення про архітектуру та стиль. Так само забудований цілий район в центральній частині міста (в продовження вулиці Пилипа Орлика).
 
Та найгірше - старі австрійські будинки руйнують вщент і навіть їм в цьому потрохи «допомагають» наші «ґазди». Кілька тижнів тому розвалили дім на Січових Стрільців. На «черзі» ще десятки будинків. Зрозуміло, що на їх місці виростуть чергові архітектурні монстри необмеженої поверховості. 


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Отож, завдані містові втрати – НЕЗВОРОТНІ. Навряд чи колись вдасться вже повернути Станіславів до того первісного стилю ренесансу, в якому він був збудований. Нам же залишаються тільки романтичні картинки на старих вицвілих листівках...
 
А може прийде ще такий час, коли хтось з дуже великих і дуже багатих патріотів міста таки відбудує його в первісному стані?.. Щоправда вже хіба на іншому - ПОРОЖНЬОМУ місці. Може навіть і не в Україні. Але якщо б воно таке чудо сталося, то я б негайно переселився в то місто, а навіть би й в Австралію чи в Нову Зеландію: жити ж бо в нашому місті-покручі, якому нині виповнюється 350 років, стає не тільки гидко, але й духовно небезпечно. До наступного ювілею – 400-річчя вже взагалі нічого «доброго старого» не залишиться.


Острів Галичина


08.05.2013 2138 5
Коментарі (5)

абисможили семен 2013.05.08, 11:07
може ще раз назву змінити- Рагуль-город чи Вуйко-сіті?можливі варіанти
Щукар 2013.05.08, 19:09
Мене найбільше в цьому всьому вбило замазування цементом та гіпсом обличь ангелів на польских будівлях.Ось гляньте,начебто солідний банк Аваль на Сотці,гарна будівля,але замісь цих обличь щось схоже на пам'ятники страусиним яйцям.Несолідно для такого банку.Якщо всередині вокзалу ще збереглося кілька таких витворів мистецтва,то зовні сучасні варвари все позамазюкували бетоном.І не тільки там...
Роман С 2013.05.08, 22:26
Мені здається, що автор статті надмірно захоплюється цісарським періодом. Насправді той старий Станиславів був зовсім не ідеальним містом. Тут жило мало українців і вони не формували міське середовище. Будучи периферією Австро-Угорщини, він залишився периферією Другої Речі Посполитої, був периферією УРСР/СРСР та, нажаль, залишається периферією України. Колишня дерев'яна забудова колишнього міста - це свідчення бідності і недостатнього розвитку. Погоджуючись з автором щодо кічевого стилю багатьох сучасних споруд, слід все ж зазначити, що місто зростає вгору і вшир, бо мусить зростати у недостатньо урбанізованому просторі Івано-Франківщини. Можливо сучасний стиль в майбутньому визнаватиметься за унікальний неповторний. Неможливо зберегти старий Станіслав як недоторканий музей, бо це скоріше стан стагнації. В музеях не живуть, там вештаються іноземні туристи, як це відбувається із законсервованим центром Львова чи Кам'янця-Подільського.
Олег 2013.05.08, 23:23
Згідний із "Романом С". Хоч автор і зазначив події, що спричинилися до змін обличчя нашого міста, але така вже вона - історія. І якщо перші 4 так звані катастрофи тільки руйнували щось, то принаймні остання щось створює. Нехай і не завжди доречне. Смішно було б сподіватися, що на місці якогось зруйнованого старого будинку зведуть будівлю в старовинному стилі, адже це непросто та й дорого дуже. Може, були б у міста гроші - так би й робилося. Але так не робиться майже ніде. Навіть за кордоном, де гроші таки є. Ну бодай так, але місто розвивається, видозмінюється. Ну не завжди ж йому мати однакове обличчя. Так, я теж ностальгую за деякими спорудами в рідному місті, ну але навіть палац Гартенбергів ще в часи Австро- Угрощини міняв свій вигляд через військові дії. То що, невже він зараз погано виглядає? А пан "громадський діяч міста Івано- Франківська Андрій Микитин" най би краще не в блозі писав, а займався більш суттєвою громадською діяльністю, якщо так хояе зберегти старе обличчя Франківська
катастрофА 2013.05.09, 10:21
А шоста катастрофа за 351 рік-вибори господаря міста!Прошу занести до найганебніших КАТАСТРОФ,за всі роки-ШОСТУ КАТАСТРОФУ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
11.08.2026

Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН знову опинилася в центрі уваги.  Ще у серпні 2025 року Фіртка публікувала розслідування про можливі зловживання із державними землями та діяльність посадовців установ НААН. 

591
31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

2832
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

1649
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

2890
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

2041
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

2069

Слабкі тіла завжди статистично переважали, і наша доба не є в тому винятком.

333

Іноді можна зустріти думку, начебто багатство та добробут людини — це благословення Бога, а бідність і нужда — навпаки.

735

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

853

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

2132
06.08.2026

Війна та постійний стрес істотно впливають на харчову поведінку українців.  

29503
02.08.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

11399 2
28.07.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

5387
09.08.2026

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав восьмого серпня іменував трьох священнослужителів Коломийської єпархії митрофорними протоієреями.

1127
07.08.2026

У Ватикані повідомили про те, що Святіший Отець Лев XIV поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання отця Терентія Василя Цапчука, ієромонаха Чину святого Василія Великого, Єпископом-помічником Бучацької Єпархії УГКЦ.

1369
05.08.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

23625
02.08.2026

Цьогоріч проща на Крилоську гору була особливою, адже вірні та духовенство відзначають 20-ліття відновлення акту коронації чудотворної ікони. Як і останні кілька років, основний намір паломництва — безперервна молитва про мир та перемогу України у війні.  

1849
11.08.2026

Сербський аналітик Орхан Драгаш у своїй статті на Хвилі стверджує, що прийом Зеленського в Сербії за кілька місяців до дострокових виборів коштував прем’єр-міністру Вучичу підтримки всередині країни. Прем’єр Сербії усвідомлював це, але все ж пішов на таку зустріч. Чому?

298
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

1085
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

1408
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

2382