Поки Збройні сили України відважно женуть російських окупантів з України, ворог підступно воює з мирним населенням, обстрілюючи інфраструктуру. Сьогодні українці змушені захищати не лише себе, а й своїх дітей.
Разом з тим діти — одна з найуразливіших та беззахисних категорій цивільного населення під час бойових дій. Війна, безумовно, впливає на їхній психологічний стан, а особливо — коли хтось з рідних, який завжди був поряд, наразі далеко. Саме тому з дітьми важливо говорити та пояснювати їм, що відбувається.
Журналістка Фіртки поспілкувалась з коучем та психологинею Наталією Сігурйонссон про те, пояснити дитині, чому вона тривалий час не бачить рідних.
Дитина тривалий час не бачить рідних, які на фронті. Як пояснити, чому так відбувається?
Потрібно розуміти, що діти, коли ще навіть не вміють говорити, вже все відчувають. А що саме говорити, залежить від віку дитини, які саме зараз обставини в родині, наскільки емоційною та тривожною є сама дитина. Але говорити однозначно потрібно. Чим більше ми говоримо з дітьми та не замовчуємо проблеми, тим більше їхній стрес та страх є контрольованим, і тим легше вони можуть впоратись зі своїми емоціями та їхніми наслідками.
Велике значення також має те, в якому емоційному стані є людина, яка розповідає про події. Адже часто діти чують не самі слова, а переймають емоції співрозмовника. Тому дорослий повинен транслювати спокій, щоб дитина відчувала безпеку та впевненість.
Можна говорити та подавати інформацію найкраще спрощено, відповідно до віку дитини. Молодші добре сприймають історії, мультики, казкову форму ― наприклад, тато пішов захищати родину й країну, і таких тат багато. Діти старшого віку потребують вже більших пояснень. З ними можна обговорювати новини, події на фронті, придумати способи підтримки ― наприклад, намалювати щось для татового підрозділу або спекти й передати йому смаколики. Діти до такого охоче долучаються.
Важливо «не перестаратись» та не розказати дитині того, що для її віку їй краще не знати. Оптимально ― йти за запитаннями дитини, які не можна залишати без відповіді та обов’язково дати зрозуміти, що її відповідальності чи вини в тому, що відбувається довкола точно немає.
Зауважу, що рідним треба бути готовими до будь-яких емоцій дитини, незалежно від її віку. Це може бути: страх, тривога, істерика, крик. Не варто нехтувати та знецінювати емоції дитини. Необхідно реагувати на них, не залишаючи дитину наодинці зі світом. Дитина має розуміти та відчувати, що вона не самотня у своїх переживаннях. Якщо емоції дитини надмірні та заважають її життєдіяльності (впливають на сон чи апетит), варто не зволікати зі зверненням до психолога.
Також потрібно пильнувати за тим, що дитина бачить в новинах, що шукає в Інтернеті. Варто пам’ятати, що те, чого ми боїмось — у нас викликає інтерес. Дитина, задовольняючи власний інтерес, має право знати, що відбувається на війні, але їй важливо коментувати та пояснювати побачене.
Чим можна допомогти, щоб зменшити тривогу дитини? Як загалом її підтримати?
Якщо є можливість підтримувати зв’язок з рідними, що на фронті — давайте дитині можливість поговорити. Якщо це неможливо терпеливо пояснюйте, що рідні не завжди мають доступ до зв’язку, запитуйте, про що дитина хотіла розповісти. Вдале рішення, якщо говоримо про дошкільнят та молодших школярів — записати короткі відеоповідомлення, які показувати дитині, якщо немає зв'язку. Чи щоб близька людина на фронті записала аудіоказку, яку можна слухати.
Під час розмови з дитиною рідним, які на війні, слід проявляти підтримку та розуміння почуттів дитини: «Я теж сумую», «Мені так складно прощатись із тобою». Намагатись перемикнути її увагу на майбутнє: «А що ти будеш робити після нашої розмови?». Найкращий спосіб долати тривогу – залучати дитину до будь-якої діяльності. Це може бути звичайна допомога вдома або волонтерство.
Дорослому, що піклується про дитину, важливо транслювати дитині наступне: «Я поруч з тобою, ти в безпеці», «Ми робимо все, щоб максимально бути в безпеці», «Війна закінчиться», «Я вислухаю та допоможу з усіма твоїми страхами та переживаннями», «Усі твої емоції є нормальною реакцією на ненормальні події».
Не треба уникати розмов про рідних, розділяти сум дитини за ними, разом очікувати зустрічі, будувати плани та підтримувати зв’язок. Висловлення своїх емоцій фразами на кшталт «Ми теж сумуємо, що тато чи мама зараз не з нами», «Ми теж усі тривожимось» є важливими. Водночас необхідно обнадіювати дитину фразами: «Ми віримо в нашу перемогу та чекаємо всіх з війни вдома».
Більше читайте у матеріалі: Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
