"Хто їсть Моє тіло і п’є Мою Кров, той має життя вічне"

Ці слова сказав Христос своїм апостолам під час єврейської Пасхи, котра стала для нас, християн, основою Божественної Літургії.

У євреїв був встановлений для всіх однаковий ритуал Пасхальної вечері. За цим ритуалом, удома збиралися всі члени сім’ї. Їм роздавали чаші вина, розведеного водою. Кожен молився над чашею.

Дійство трапези звершувалось, коли голова сім’ї розламував афікоман і роздавав кожному по шматочку. Очевидно, що, маючи цей афікоман, Христос сказав: «Прийміть, їжте, це Тіло Моє». Наливалась третя «загальна» чаша.

Тож, за євангелістом Лукою і апостолом Павлом, «після вечері» Христос, вказуючи на неї, сказав: «Пийте, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів». Таку останню Пасху звершив зі своїми апостолами Ісус перед розп’яттям. Вона стала для християн першою святою Божественною Літургією, яка реально зцілює, омиває гріхи й відкриває двері до Царства Небесного.

З історії Церкви Христової відомо багато чудесних зцілень завдяки Св. Тайнам Тіла і Крові Христових. Приміром, св. Андрій Критський від народження був німим. Коли йому сповнилось сім років, він приступив зі своїми батьками до Св. Причастя. Прийнявши Св. Тіло і Кров Христові, він почав розмовляти.

Св. іван Постник, архієпископ Царгородський, поклав одному сліпому частинку Тіла Христового на око і сказав: «Той, що оздоровив сліпого від роду, нехай оздоровить і тебе». І сліпий враз прозрів.

А св. Григорій Назіянзенський, що жив  у IV ст., подав своїй помираючій матері Св. Причастя, і вона враз одужала.

Думаю, що чимало з нас зустрічалися з чудесними випадками. Якось, коли я виконував обов’язки пароха на Харківщині, до мене прийшла молода жінка і просила посповідати і причастити маму, яка вже три дні не говорила, не приймала ні їжі, ні води. Коли я прийшов до хати, то привітався християнським вітанням. І хвора відповіла: «Спаси Господи, батюшка, що прийшли. Оце ви тільки відкрили двері — і мені мову повернуло. Хоч прожила я вісімдесят літ, та хочеться ще хоч би це одне літо прожити». Я висповідав її, причастив Св. Христовими Тайнами, уділив св. Тайну Єлеопомазання і повернувся додому. Наступного дня зранку прийшла її донька дякувати: «Мама відразу ж піднялася, сама порається по хазяйству». Царство Небесне їй, прожила вона до пізньої осені і мирно з Богом спочила.

Приємно дивним був інший випадок з хлопчиком Олександром, який перелякався собаки. Він почав заїкатися, вночі не міг заснути, а якщо й засинав, то схоплювався і дуже плакав. У яких тільки лікарів не були батьки з ним! Відвідали і відомих у Харківській області «бабусь-шептух», так їх називають. Але й вони не допомогли. І тоді, як часто буває, прийшли до церкви. Три неділі я молився над ним і причащав Св. Тайнами. На четверту неділю безмежно щасливі батьки і я дякували Богові за Його ласку — зцілення Олександра.

Історичним феноменом стало  чудо 14 вересня 1730 р. в Італії у м. Сієна. Освячені Гостії (часточки Тіла Христового), викрадені з базиліки і підкинуті в одному храмі до скриньки для пожертв, і в наш час зберігають запах свіжоспеченого хліба.

Святі Тіло і Кров Христа безцінні. А яка їхня реальна вага на терезах? На це запитання відповідає надзвичайно  цікава історія, яка сталася в одному люксембурзькому містечку.

До м’ясної крамнички зайшла старенька бідна жінка і попросила шматочок м’яса, сказавши при цьому, що оскільки немає грошей, то пожертвує для продавця й охоронця Святу Літургію. Далекі від віри продавці почали підсміюватися з неї. Та жінку  це не збентежило. Тоді м’ясник сказав: «Добре, ідіть на Службу Божу, а я дам вам м’яса стільки, скільки важить ця Служба». З почуттям вдячності жінка вийшла з крамниці. Через якийсь час вона повернулася і подала м’ясникові маленький папірець, на якому було написано: «Я пожертвувала за вас Святу Літургію». Сміючись, продавець поклав папірець на одну шальку терезів, на другу — кісточку. Вага навіть не здригнулася. Він додав шматочок м’яса, та вага була нерухома. Нервуючись, м’ясник перевірив терези. Все добре.

Тоді він кинув на вагу шмат шинки. Але стрілка була нерухома. Постоявши трішки в задумі, м’ясник дав жінці шматочок м’яса. З того часу кожного разу, коли жінка приходила до цієї крамниці, він давав їй м’яса, проте щиро, з радісною усмішкою, і навіть з поклоном. Через неї Бог відкрив йому духовні очі. Цю чудесну історію своїй сім’ї розповів охоронець. Від побаченого він повністю змінився, став добрішим, лагіднішим, смиреннішим, почав відвідувати Божий храм і приймати Св. Тайни.

Свята Літургія... Богослови називають її життям Ісуса — історією спасіння. Центром і кульмінацією Літургії є Св. Євхаристія, коли звичайний хліб і вино стають спасенними Тілом і Кров’ю Христовими. Тоді Христос устами священика закликає: «Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, пийте, це є Кров Моя».  Всі в храмі разом з хором відповідають: «Амінь».

Тобто так, ісусе, ми хочемо прийняти Тебе. Проте приймають одиниці. У перші часи християнства причащалися всі, хто був у храмі. «Зі страхом Божим і вірою... приступіть», — закликає до причастя священик. Дивно, що в цьому заклику немає слів «і з любов’ю». У грецькому оригінальному тексті Св. Літургії це слово є — його і сьогодні там виголошують. Шкода, що протягом ХIV—ХVII століть переписувачі богослужбових книг загубили ці заповідні слова. Дуже шкода, що сьогодні багато з нас лише під страхом церковного припису «хоч раз на рік перед Пасхою сповідатися і причащатися» роблять це. Втім, ми і цим інколи нехтуємо. Це не легковажність і байдужість, а, найімовірніше, брак правильного розуміння значення цієї Великої Тайни.

А коли посилаємося на негідність, недостойність, то грубо помиляємося. А хто гідний і достойний? Тому, щиро визнавши свої гріхи у сповіді, тобто свою негідність і недостойність, ми повинні причащатися, щоб освятитися.
Не лише з причини важкої хвороби, а й заради іспиту, далекої дороги, вибору стану, дня народження і т. д. Святе Причастя є найкращою допомогою і найдорожчим подарунком собі та іншим.

Святі Тіло і Кров Христові — обіцянка і гарантія вічного життя.

Отець Михайло Мельник

Галичина