Не можу не перепостити блискучий текст Антона Борковського – шкода, що решту його текстів читає одна Галичина – а варто б і всій Україні, а то маєте про нас галіцианерів не надто адекватне уявлення сформоване штампами ВО СВободи ets:) Однак вернімося до тексту Антона Борковського:
"Львівщина, індукована політиками, котрі виборюють щасливе депутатське завтра, втратила здоровий глузд у спробі гідно вшанувати світлу пам'ять борців за незалежність України. Бо ж гідно – не конче масово.
Одні пішли шляхом костюмованого маскараду: пара сотень людей вбирається у військові строї і, помахуючи холостими шмайсерами та рештою водяних пістолетиків, загрозливо співає. Звісно, Кремль здригається у пароксизмах відчаю. Інші незламно вшановують УПА грою в козаки-енкаведисти, зосереджено залягаючи під корчами у боротьбі з "ненажерливим окупантом". Патріотична піонерія в апофеозі прищів гонорово чіпляє на себе Залізні хрести вермахту, куплені в чорних археологів. Ніби це не ордени за військову мужність, зняті з трупів, а пірсинг у пупку. Крім того, УПА проти німців активно воювала.
Радикали проводять чергову спартакіаду імені Шухевича, цього разу з водного поло. Мажоритарні меценати щотижня ліплять пам'ятники Бандері, немовби спроектовані карикатуристами з Луб'янки. І всі щиро вважають себе запеклими бандерівцями.
Можна було б зігнорувати цей угар патріотичної самореклами, якби не соус: ми ж, мовляв, подовжуємо естафету борців. Але суть УПА полягала не в імітації боротьби, тому й не чіпляли козачих шабельок. Революція суттєво різниться від шанхайського караоке.
Імітація, в якій опір підміняють цирком шапіто, девальвує ідею. Але посполиті у ліфті, що провалюється у розквіт а-ля Зімбабве, заспокоєні: боротьба ж триває. Щоправда, шмайсери надувні, а козачки – ряжені.
Замість послідовної боротьби – бажання прикритися тінями героїв. Бо ж рецепти життєвої постави солдатів УПА викликають тремтіння у комсомольських колінах. Страшно боротися. Жодного революційного вчинку – лише грізне нявчання за кавою.
Імітативний синдром притаманний не лише Галичині. Так само й комуністи імітують "дєло Лєніна", ведучи пенсіонерів до сталінського раю на автах по сто тисяч. Регіональні стабілізатори, втерши осетровий смалець у куршевелях, імітують незламну борню за кожен колосок і кубометр газу. Бо ж мета в усіх спільна – потрапити в Раду. А там уже можна наімітуватись досхочу – хоч у будьонівці з наганом, хоч із парабелумом. Але вхолосту. "
Антін Борковський
