26-річний уродженець Тлумача Роман Гуменюк – найвищий мешканець Прикарпаття. Роман також вважається найвищим баскетболістом України і Європи. Після багаторічних мандрів командами України та зарубіжжя прикарпатський гулівер, який має зріст 2 метри 20 сантиметрів, вирішив повернутися додому і підписав контракт з «Говерлою».
Його поява у складі «Говерли» стала певною несподіванкою. Як-не-як новий чемпіонат України серед команд Суперліги от-от мав стартувати, а склад команди було укомплектовано ще в серпні.
Велетень зростом 2,20 м сам запропонував тренерському штабу «говерлян» свої послуги. Відмовитися від такого колоритного гравця, та ще й центрового, не зміг би жоден тренер. Не став винятком і наставник «Говерли» Євген Мурзін, який добре знав Гуменюка за виступами за студентську збірну України. Але головне не це. Головне, що Роман повернувся додому, вперше у житті одягнувши форму практично рідного для себе клубу, у складі якого так мріяв виступати.
В ексклюзивній розмові з «ГК» гулівер із Тлумача розповів, як живеться, без перебільшення, великій людині.
- Романе, насамперед, вітаємо із поверненням додому. Ти задоволений, що у новому сезоні гратимеш саме у «Говерлі»?
Я давно хотів виступати за «Говерлу» - потужний та амбітний клуб, до того ж, з мого рідного Прикарпаття. Але у певні періоди моєї баскетбольної кар’єри я мав контракти з іншими професійними клубами. Цього літа, щойно ставши вільним агентом, я зв’язався з тренером Євгеном Мурзіним, і той погодився взяти мене у команду. Не буду приховувати, були й інші варіанти працевлаштування, але «Говерла» була для мене пріоритетом. Однозначно, це крок вперед у професійному плані. Водночас хочу, щоб на мене звертали увагу не тільки як на дуже високого чоловіка, але й як на хорошого баскетболіста.
- Ти вже досить тривалий час є найвищим баскетболістом України та Європи. Які відчуття?
Чесно кажучи, я давно звик до цього. Зазвичай, люди, бачачи мій зріст, вважають це мало не сенсацією. Я ж себе не відчуваю якимось супергігантом, адже більшість часу проводжу в баскетбольному середовищі, де перебуваю разом із такими самими «велетнями», як і я. Загалом, я дуже щасливий, що свого часу пов’язав своє життя саме з баскетболом – це вагома частина мого життя, де я справді можу реалізувати себе, маючи такі незвичні для багатьох габарити.
- До речі, ти зустрічав людей, вищих за себе?
Почнемо з того, що людей, вищих за мене, насправді дуже мало на планеті. Але загалом - так, зустрічав кількох людей, вищих за себе, хоч різниця була всього 3-5 сантиметрів. Тому особливого здивування не відчував. Зрозуміло, що я особливо розумію цих людей, адже ми дивимось на світ з дещо іншої висоти (посміхається).
- Цікаво, як ти дивився на світ у підлітковому віці? Очевидно, що був набагато вищий за своїх однолітків...
У дев’ятому класі я вже мав 2 метри зросту. Зрозуміло, що я був найвищим серед однолітків, що мало як свої переваги, так і недоліки. Загалом, дуже переживав через зріст. Допомогли заняття баскетболом, які позбавили певних комплексів: я побачив, що є хлопці, вищі за мене, це наче розкрило мене по-новому. Стало легше жити, рухатися вперед, вдосконалювати свої баскетбольні вміння та навички. Водночас зрозумів, що за допомогою одного зросту в баскетболі нічого не досягнеш – потрібні ще, як мінімум, голова та майстерність.
- А як почуваєш себе у повсякденному житті з таким високим зростом?
Знову ж таки, хотів би звернутися до баскетболу. Візьмемо для прикладу «Говерлу». Команда, запрошуючи до складу гравця, забезпечує його спортивною екіпіровкою і взуттям, зрозуміло, відповідного розміру. До того ж, нам виділяють квартири для проживання, які також розраховані здебільшого на баскетболістів. На тренування та ближні ігрові виїзди нас возить клубний автобус, також обладнаний під високих людей. Тому сам факт, що ти залучений у баскетболі, безумовно, дуже полегшує й повсякденне життя. У той же час класичний одяг чи взуття мені, як правило, шиють на замовлення. Також допомагає й інтернет, який дає можливість знайти і замовити речі великого розміру. Наприклад, на «Amazon» чи «eBay». Треба тільки добряче пошукати.
- Коли команда грає на виїздах, доводиться подорожувати вітчизняними потягами. Як ти знаходиш собі місце в них?
Знаєте, маючи такий зріст, до всього звикаєш. За час своєї баскетбольної кар’єри довелося проїхати безліч кілометрів у потягах, відтак знайти зручні для себе положення чи пози. Зрозуміло, що трапляються й досить тривалі переїзди, після яких потрібно ще й додатково відновлювати свої фізичні кондиції. В цьому нам допомагає тренер. Скажімо, минулого тижня ми повернулися з Донеччини, перебуваючи цілу добу у потязі. Проте вже ввечері на нас чекало заняття з фітнесу, яке виявилося дуже доречним для приведення в тонус усі групи м’язів.
- Усі знають, що ти одружений. Скажи, дружина помітила тебе через твій великий зріст чи класну гру?
Моя дружина родом з Литви. Саме там, виступаючи за клуб «Шауляй», ми й познайомилися. Як відомо, у Прибалтиці баскетбол страшенно популярний, а вболівальники дуже віддані улюбленим клубам. Цікаво, що з дружиною ми перший час тільки переписувалися в інтернеті. Згодом почали зустрічатися, і пішло-поїхало. Очевидно, нас звела доля, адже раніше я й подумати не міг, що буду одружений з дівчиною не з України (сміється).
- Наскільки я розумію, ви одружилися в Литві. Але чи не виникало в тебе бажання відгуляти справжнє прикарпатське весілля?
Були в мене такі думки. Проте життя баскетболіста напряму залежить від команди, за яку він виступає. Як правило, відпустка випадає на червень, коли закінчується ігровий сезон. Цього року не вийшло. Що ж, будемо чекати наступного літа, коли й відзначимо наше одруження по-галицьки.
- А дружина твоя якого зросту?
Знаєте, не відчуваю жодного дискомфорту через різницю у зрості (52 сантиметри – ред.). Вважаю, що вона не є низькою, як для жінки - 178 см. А ще й як одягне туфлі з 13-сантиметровими підборами, то взагалі якраз!
- Твоя сім’я зараз в Івано-Франківську?
Саме так, дружина та 8-місячний син Даніеліс зараз живуть тут, що надзвичайно важливо для мене. Нам подобається в Івано-Франківську. Я вже давно не був у місті, за останні роки воно так розбудувалося, стало набагато комфортнішим і цікавішим. Дружина також в захваті від нього, каже, що тут відчувається Європа. Ми багато гуляємо, добре, що пощастило з погодою, яка радує незвичним для цього часу теплом.
- Зрозуміло, що більшість знає тебе як професійного баскетболіста. А який Роман Гуменюк як батько?
Цього літа я активно брав участь у вихованні сина. Проте нещодавно розпочався новий ігровий сезон, я підписав контракт з «Говерлою», відтак вільного часу зараз маю не так багато. Саме тому відсотків на дев’яносто вихованням дитини займається дружина. Я ж намагаюся по-максимуму приділити їм обом увагу, коли випадає нагода. Чи хотів би я, щоб син пішов стежиною батька? Час покаже. Але у мене немає сумнівів, що він буде високого зросту.
Розмовляв Андрій МЕНІВ
До теми
За свою майже десятирічну кар’єру Роман Гуменюк встиг пограти не тільки в Україні, а й у Росії, Литві, Естонії та Сербії.
Ще будучи школярем Тлумацької ЗОШ, Роман Гуменюк дивував мешканців райцентру своїми габаритами. При цьому він вперто не товаришував зі спортом, куди, цілком очевидно, пролягала його майбутня дорога. Розгледіти хлопця зуміли у Білій Церкві, куди, за словами самого Гуменюка, його запросили до однієї з найкращих спортшкіл країни. Саме там відбулося його перше знайомство з баскетболом, який усього за кілька років став улюбленою справою гулівера. Найбільше пощастило хлопцеві з його першими тренерами, які навчили не тільки азам гри, а й майстерності, що не залишила байдужою навіть селекціонерів з Росії. Так, у 16-річному віці він опинився у Саратові, де на той час збирали найбільш перспективних молодих гравців. «Це була своєрідна фабрика перспективних виконавців. За рік через молодіжний склад «Автодору» проходило до 100 гравців, – пригадує Роман Гуменюк. - Залишалися справді найкращі, яким пропонували професійні контракти, а також виступи за молодіжну збірну Росії. Мені також неодноразово надходили такі пропозиції». Проте для виступів на чужині потрібно було змінити громадянство, на що тлумацький хлопчина наважитися ніяк не міг. Каже, гордий тим, що народився саме в Західній Україні. Коли Роман Гуменюк повернувся додому, його підхопив баскетбольний клуб «Київ», який одразу ж уклав з гравцем довгостроковий контракт. З одного боку, перед Романом відкривалася неабияка перспектива зіграти на високому рівні, з іншого - тривалий час він не міг виступати за будь-який інший клуб. Хіба що бути орендованим іншою командою. Так за неповних вісім років гулівер встиг помандрувати не тільки Україною, виступаючи за БК «Київ», «Пульсар» (Рівне), БК «Одеса», МБК «Миколаїв» та «Дніпро-Азот» (Дніпродзержинськ)дООдкесепааа, а й низкою зарубіжних клубів - «Авала» (Сербія), «ВЕФ» (Латвія), «Шауляй» та «Ювентус» (обидва - Литва). Це чудово, що після своїх тривалих подорожей гулівер повернувся додому. Погодьтеся, символічно, що у команді, яка носить назву найвищої вершини України, відтепер виступає ще й найвищий гравець Суперліги.
Найвищі баскетболісти України
Зріст Вік Гравець (клуб)____________
220 26 Роман Гуменюк («Говерла»)
217 21 Костянтин Анікієнко («Будівельник»)
216 21 Артем Пустовий («Хімік»)
216 20 Олексій Лень («Фінікс», США)
214 19 Сергій Загреба («Дніпро»)
214 26 Станіслав Алексейчік («Кіровоград»)
213 26 Станіслав Завадський («Хімік»)
Андрій Менів, ГК
