1
Серед таємниць минулого важко знайти щось спекулятивніше за проблему походження людини. Хто тільки не топтався по цій проблемі. Хто тільки не вставляв свої п’ять копійок до дискусії про наших найвіддаленіших предків. Затятий дарвініст Гакслі змусив мільйони людей вважати себе близькими родичами брудної мавпи. Археолог Лікі знаходив в африканській ущелині Олдувай кістки людиноподібних потвор, котим дав жахливі назвиська – зінджантроп і презінджантроп.
Ми так звикли вважати, що людство виникло як результат мільйонолітнього «прогресивного сходження» від прімітивних хвостатих істот до «царя еволюції» з мобілкою у кишені, що майже не спроможні уявити чогось протилежного. Однак історія знає спроби довести наше походження від істот могутніх і вищих, нащадки яких не прогресували, а лише деградували, деградували, деградували. Й додеградувалися, сараки, до теперішнього стану пересічного відвідувача супермаркета. Серед цих титанічно-безнадійних спроб переглянути теорію еволюції, зокрема викликає цікавість вчення напівбожевільного німецького пророка-професора Гербігера. Це вчення тепер майже забуто. Адже пророк був одним із світоглядних вчителів Гітлера і присвятив свою теорію нацистському Райху. Деякі історики науки тепер розглядають вчення Гербігера як курйоз, прикольну чудасію і збочення від магістрального шляху науки.
Згідно Гербігера, історію людства кардинально визначили три падіння на земну поверхню трьох супутників Землі – попередників нашого Місяця. Саме ці падіння сформували чотири відокремлені геологічні епохи в історії нашої планети. Кожний з цих «протомісяців» спочатку повільно наближався до Землі по спіральній орбіті. Приливні сили планети на певній відстані (астрофізики називають її «межею Роша») руйнували древні «протомісяці» і вони падали на Землю вже як роздрібнені «кільця» із криги і каменю. Кожне зближення тривало сотні тисяч, а іноді й мільйони років. Падіння чергового зруйнованого «протомісяця» знищувало все живе на нашій планеті. Уламки «кільця» хвиля за хвилею зносили усі пам’ятки та надбання попередніх епох. Тисячолітні зими, що наставали потім в результаті забруднення повітря, довершували знищення біосфери. Гербігер вважав, що в епохи наближення «протомісяців» до Землі еволюція істот пришвидчувалась і на планеті виникали суперрозвинені раси людей-велетнів.
В кінці епохи Протомісмяця-1 розвивалися гігантськи комахи. Кінець другої епохи став ерою панування гігантських ящерів. За Гербігером динозаврів знищило не падіння астероїду, як вважає теперішня наука, а катастрофа Протомісяця-2. Перші люди, вчив пророк, виникли якраз у присмерках доби ящерів. Пророк переконував своїх послідовників, що під впливом космічногшо випромінення «з лона звіра» вийшли перші двоногі мутанти-надлюди. Вони були велетнями і жили по кількасот років. Вони сформували «психічну» цивілізацію з колоній, пов’язаних між собою «енергетичними централями». Їхня велич ніколи не була повторена їхніми нащадками. Теперішнє людство зберегло пам’ять про епоху найперших велетнів-психітів, як про Золоту добу.
Катастрофу пережила лише частина раси гігантів. Між епохами Протомісяця-2 та Протомісяця-3 частина з них здрібніла, змиршавіла і стала подібна до теперішніх людей. Згодом Земля захопила своїм тяжінням Протомісяць-3, який 900 тисяч років тому став наближатися до планети. Це зближення викликало не тільки відродження раси гігантів, але й розлив океанів по всій поверхні Землі. Над водою залишилися Тибет, верхівки Анд і гора Каліманджаро. Саме там гіганти побудували свої міста-порти і обладнали схованки для своїх знань, яким судилося пережити велетнів третьої епохи. Здрібнілі раси стали рабами велетнів.
Учні Гербігера нібито знайшли в Андах, біля озера Тітікака одне з поселень велетнів. Тибетські експедиції СС також шукали руїни міст надлюдей третьої епохи. Падіння Протомісяця-3 знищило майже усі центри древнього знання, але частина раси велетнів певний час ще існувала. «Неповноцінні» нащадки виродженців другої епохи поступово витіснили їх, перемагаючи хитрощами і підлістю. Велетні після катастрофи заснували перші давні цивілізації теперішнього людства, яке живе під знаком четвертого супутника – Місяця. Вони стали першими королями здрібнілих рас. Найзначніша з цивілізацій велетнів-королів – тибетська – зберегла найбільше з магічно-енергетичного спадку першої і третьої епох. Ці знання мають допомогти теперішньому людству зустріти четверту катастрофу – неминуче падіння Місяця на Землю. Перед нею знову відродиться раса надлюдей-велетнів. Саме Гітлер, за думкою Гербігера, мав підготувати прихід велетнів і «розчистити» місце їхнього мешкання від «неповноцінних виродків з другої епохи», які занадто розплодилися.
2
Отже, головною проблемою, яку поставили послідовники Гербігера перед сучасним людством – це необхідність пошуку генного спадку велетнів минулих епох та підготовка до падіння на Землю четвертого Місяця – теперішнього супутника нашої планети. Наближаючись до поверхні Землі, самі зазнаючи руйнувань та руйнуючи поверхню планети, три загиблі Протомісяці викликали різні мутації живих істот на різних континентах. Деякі з цих мутацій, на думку гербігеріанців, закріплювали позитивні тенденції розвитку, інші вели до деградації та виникнення рас виродженців. Відповідно, після багатьох циклів, на Землі виникла строката картина змішання нащадків різних расових ліній, відповідно, з різним ступенем розвиненості та генетичної перспективності.
В давніх расах зустрічаються генетичні «вкраплення» могутньої крові королів-велетів третьої епохи. Саме ця «кров гігантів» стане, як переконані гербігеріанці, зародком відродження вищої раси, здатної пережити катастрофу четвертого Місяця. А катастрофу вони пророкують небуденну. Згідно вчення Гербігера, теперішній супутник Землі – найбільший з усіх, що їх «захоплювала» на свою біду старенька Земля. «Місяцеклазм» майбутнього стане найстрашнішим випробуванням для людства. Тільки раса велетнів спроможеться протистояти жахові прийдешньої ери. Деякі дослідники окультного спадку Третього Райху вважають, що нацистські лідери замислювали свої політичні проекти, дивлячись на історію саме під кутом очікування Четвертого Місяцеклазму.
Тут, можливо, заховані найглибші корені світогляду наці 20-40 років ХХ століття. Звідси їхні політичні і мілітарні плани завоювання простору для розвитку вищої раси. Завойовницькі війни, як передбачали окультні лідери Райху, мають загартувати нащадків протоарійської крові. Цей гарт мав стати їм у нагоді під час місячної катастрофи. Ми можемо, зрозуміло, розглядати все це як маячню расово стурбованих параноїків. Дехто з теперішніх дослідників профетичної «творчості» професора Гербігера намагається відділити «чистий окультно-традиціоналістський спадок» пророка від нашарувань фашизоїдних політичних фантазмів. Справа, безперечно, не з легких.
Дещо в цьому може допомогти сучасна генетика. Останні дослідження геному людини дають складну й парадоксальну картину утворення сучасного людства. Генні карти фіксують не тільки наявність «Праматері Єви», що мешкала в Африці 200 тисяч років тому, але й декілька етапів формування біологічного фенотипу гомо сапієнса. Праматір людства, яка, судячи з усього, була наднадзвичайно (й то слабо сказано) рідкісним прогресивним мутантом, ні за яких обставин не змогла б дарувати життя цілому людству, якби не парувалася з нащадками «перших спроб олюднення».
Пояснимо це детальніше. «Праматір Єва» для генетичного «закріплення» позитивної мутації мусила паруватися принаймні з двома поколіннями своїх нащадків чоловічої статі. Себто зі своїми дітьми і онуками. Подібним способом, скажімо, «закріплюється» рідкісна стихійна мутація відсутності хутра для виведення декоративної породи котів-сфінксів. Але схрещування близьких родичів, як відомо, неминуче призводить до злоякісного накопичення спадкових патологій. Яким робом уникнуло цього очолюване Праматір’ю первинне людське стадо, що самотньо блукало неозорою африканською саваною дві тисячі століть тому?
Ризикнемо навести кілька припущень. Перша можлива відповідь: втручання вищої сили, тобто Промисел Божий. Його, зрештою, не варто відкидати. Друга відповідь: серед першого покоління чоловіків Праматері (які не були її дітьми) перебували особні, у геномі котрих зберігалася «спадкова пам’ять» попередників теперішнього людства. Простіше кажучи, молода Праматір схрещувалася з виродженими нащадками таємничої високої раси, яка жила за кілька сотень тисяч років до неї. Завдяки їй «приспані» на тисячоліття гени високої раси «проснулися» в її дітях. Отже, не виключено, високі раси існували. Щоправда, навряд чи вони мали хоч якесь відношення до арійців. Епоха вимерлих високих рас настільки віддалена від теперішнього людства, що до сучасного расового чи національного поділу не має жодного відношення. Всі ми -- арійці, неарійці, полінезійці, бедуїни, монголоїди – усі діти Праматері. Родичі себто.
Можливо, оті зінджантропи з дивними черепами, знайдені доктором Лікі у вапняках Олдувайській ущелині, і є виродженцями високої раси Перших Гоміноїдів. Катастрофи минулого стерли з поверхні землі споруди, міста і храми наших попередників. Проте, не виключено, що гени «велетнів» живуть в нас дотепер.
