Цікаво жити усвідомленням трансформаціі самого мислення. Звичним є введення певних слів в ніби-то змістовні сполучення для більш яскравого сприйняття певних ситуацій та явищ. Саме явищ, бо з них починається філософія нового часу, не тільки із ознайомленням буття- ніщо й буття-слова чи логосу: видається мені, що нічого стабільно не змінено, окрім хіба ситуативності самого слова й пошуків тих єднань та сполук й постмегамодерні ситуаціі. Хоча філософія сучасності має прагнути не тільки сухих абстракцій, але й прямого пошуку Божественного, бо всеодно ПОТРІБНО СТАТИ БОГОМ.
Будуть звісно нівелювати саму спробу, бо система живиться одностайністю й одноманітністю, алгеброю комуністичних графіків й сінусоід- а капіталізм невпинно прагне купити все і вся і за будь-яку ціну. Це Дерріда сказав, що ознакою прогресивного капіталізму є надмірний патріотизм. Робіть самі висновки.
Отже, прагнення Божого через пошук Гармоній, так іх багато, гармоній природніх й надприродніх, реальних та невидимих.
Кажуть Піфагор був все ж таки Богоподібним, бо спускався в Аід й мав золоте стегно, хоча визнання є константою, а це вже не є істинним, бо істинна за суттю є непостійною й динамічно видозміненою: а шо ж робити із світочем вірувань й релігій, втиснутих в дисциплінарне мереживо канонів й обмежень. Робіть самостійно висновок...
А мені особисто приємно, бо наближення до суті є більш цікавим за сутність саму. Це знав Ніцше, хоч і хворів все життя, а можливо й був здоровіший за увесь історичний проміжок існування служителів мудрості. Є і більш абстракне розуміння: до прикладу, знання для знання, в дусі Унамуно, він вважав в тому суцільну нісенітницю. Тоді моя ретроспектива є також забавкою: коли я проведу паралелі між Августіном і Бад'ю та Сковородою й Хіггінсом - й все ж таки паралелі перетнуться, чітко перетнуться та богоподібний Піфагор виходить помилявся. Навіть Бог помиляється. Робіть висновки самі....
Зараз, окрім твердого розуміння непотрібності будь-якоі метафізики й трансцендетальних перцепцій, коли такі титани, як Вітгенштейн та Дельоз категорично прямо відмовляються від Сутностей, Буття й Ніщо- для аналітики простого мудрого споглядання й насолод; коли титан Дельоз( сьогодні є загадковим саме кількість досліджень й взагалі написаного філософом- декілька тисяч досліджень) чітко розмежовує категорію Щастя й Радості й уникає радісного щастя чи задоволень та щастя й щасливих задоволень.
Це і магія Простого, що воно більш змістовне за складне. Пригадаймо визначення Бад'ю дефініцій Суб'єкта: це Спосіб визначення окремого тіла в просторі ефектом формальноі присутності й обумовлення через темпоральну необхідність. Піфагор би просто заплакав, хоча Дельоз не є також жалісним: пізнання предмету відбувається внаслідок опредмечування й через кінцеву множинність остаточних вражень... Все ніби-то є зрозумілим, навіть більше, лишень до прагнень єднаня та гармоніі з Богом це не є необхідним. Все ж таки це заслуга Вітгенштейна та його трактаку й того коміксу, який він підгледів в періодиці.
Доречі вищеокреслена паралель , саме Сковороди та Хіггса є очевидною. Вічно плутанина із Хокінгом та Хіггсом, будемо вважати це спільнотою формальною чи умовною( зокрема Дельоз побачив відкрито саме спасіння людства в чорному квадраті, як пра-символі екрану й кіно, саме жанровість кіно розфарбує той тотальний тунель Беззмістовності змістів), формальною Спільностю є усе людство, що споглядає екрани телевізорів...отже свята спільнота в тому, що Сковорода( не пригадую, хтось впевнено переконував, що украінцям варто й просто зрозуміти суто нашого філософа, бо Кант є незрозумілим, як і Гайдеггер , і Бад'ю: бо треба все пізнавати й читати на мовах оригіналу) чітко розділив буття на три світи й дві природи: світи-мікрокосм, макрокосм, символічна реальність чи ірреальність, або ж трасценденція певного метафізичного мотлоху(?); та природи- видиму та невидиму. Це все є за часів Фаллеса розфарбованим, цікавим є ремарка щодо символічноі невидимоі реальності, як поєднання мікрокосму та макрокосму/ більш детально є у Шпенглера прообраз людей-тварин-рослин/ й розуміння наочного прикладу того єднання в Бібліі. Це , звісно, феномен, геніально, Святе письмо як штиб феномену невидимого ірреального абсолюту: але саму Книгу тримаємо в руках.
Феноменів багато, / зокрема в кіно стрічка Сікса " Людська багатоніжка"- третю частину взагалі неможливо дивитись навіть без звуку, навіть одним оком/ , але це також гра в метафізику. Хтось може й заперечити. Бо сутність редукціі й генеалогіі саме в тому, що Боззон є також грою в метафізику, статичну й непорушну й змертвілу. Але сам проект коллайдера об'єднав тисячі людей, а Святе письмо мільйони: мільярд , якщо точно. Значить головна функція в єднанні, бо єднання створює Ситуаціі, а ситуаціі в формах зв'язків у нові ситуативні явища. Це формула Вітгенштейна--Делеза. А дарує вона нам певний Невидимий Зміст. Як у Канта: пізнання, як внесення змісту в беззмістовну реальність, так і у неокантіанців: але Канта треба забувати.
Канта варто забути як і слово Любов.... Краще аскеза й яблука...
