Елітарна українська молодь у Франціуску

Останнім часом мені щось часто доводиться блудити між епохами й імперіями. От і цього разу, повертаючись з південно-східної окраїни цісарства - з Карпат, я потрапив на залізничний двірець, славетного колись міста Станіславова. Тепер тут була якась країна-У, а місто люди називали, здається, Франціуск.Не дуже мені пасувала ця епоха і ця країна, але мусів`єм чекати на потяг до іншої окраїни цісарства (з пересадкоу).

При нагоді у залі очікувань я зазнайомився з феноменом місцевої української молодіжної еліти. Ці троє молодих емансипованих жінок – Валя, Таня і Сільва, а також два нерухомі і безіменні тєла імовірно чоловічої статі, насправді відповідали всім вимогам «вибраних».

Спершу я це зауважив за їхньою локацією. Вони зайняли найкращі місця в залі: найтепліші, бо під батареєю і навпроти неї, і найкрасивіші, бо над батареєю висіла єдина на увесь зал «картіна маслом» з такими гірськими пейзажами, що правдиві гори почервоніли би від встиду. До того ж, всі інші пасажири-чекайлики, прості смертні, не наважувались присідати ближче, ніж за три-чотири крісла до представників молодіжної еліти.

Вибрана молодь була, вочевидь, не балувана працею. Судячи з усього, звикла отримувати від життя все, що хотіла. Принаймні їжу, напої і ще дещо для розслаблення, вони здобували без праці, а чужим коштом.

Тобто, не зовсім «чужим», бо коштом народу, якого вони були вибранцями. Переважно селян, котрі їх сахалися, як чуми, і відкуповувались від них мздою в «уваснебудепаругривень».Елітарна молодь францівського двірця виявилась по-сучасному україномовною, гадаю, принципово. В чому не складно було переконатись, бо краща її половина говорить (а радше кричить) що хоче, як хоче і коли хоче, вживаючи при цьому вишукано-ненормативну лексику, густо перемережану інтимними подробицями.

Наприклад:
- Ля, де мій телефон? Зара хтось изди получе! Таня, ти мене знаєш! – кричить Сільва. Набери мій телефон – Розрядився. – Мене не і бе, заряди.
Треба теж віддати належне, що вони схильні популяризувати серед народу вічні істини, викрикуючи на весь голос, щось типу: Валя, заткни і баль ник. Всім ху і ово.

Вони, мабуть, ведуть переважно сидячий спосіб життя. Принаймні, такий висновок можна зробити з діалогу руско-класичної Тані та євро-водевільної Сільви:
- Як я сиділа, ти мені, сукко, хоч пачку сігарєт закинула?
- Іди на ху. А як я сиділа ти помагала?
- Я була ше малолєтка.

Як і будь-якій справжній еліті, особливо молодіжній, їм байдуже до влади і до суспільства. Поліція проти них безсила, тому у них взаємно-паритетні толерантні стосунки. Я відразу здогадався із того лагідного та шанобливого тону, яким до них звернувся поліцейський, що забіг з напарницею на хвильку, мабуть, привітатись. Ще на підході поліцейський розчулено звернувся до напарниці - Вони так гарно сплять. Напарниця виглядала менш приязно, навіть не посміхнулась, а лиш буркнула - І що ми з ними зробимо?

Робити не довелось нічого. Просто порозмовляли. Сільва: - у нас сонний час. Поліцейський – ти їх контролюєш? - Так. А шо? - Нас викликали, бо нібито тут якісь буйні цигани. – О, точно це вони в мене телефон вкрали… Таня додала - в мене зонтік вкрали, суки. Розуміючи, що справа заплутана «твоя нова поліція» швиденько і безшумно зникає.

Таня чомусь викликала зневажливий коментар Сільви: - Сука, зонтік в неї вкрали, ну і соси тепер (я не зрозумів, що саме вона мала на увазі). Таня з гідністю відповіла - Не говори до мне так, ти шо не розумієш, шо ображаєш людину…

Для них тут, певне, як і для всіх вибраних, діє спец-обслуговування. Взявши з одного дідка із Надвірної мзду в 20 грн., Таня пішла і принесла у пластиковій бутилці півлітра якогось елітарного напою за 15 грн. Здається пункт обслуговування знаходиться у жіночому туалеті.

А ще серед них панує матріархат: тєла імовірно чоловічої статі їх явно бояться. Коли Сільва виявила, що в неї вкрали телефон, вона негайно елегантним копняком підняла на ноги одне тєло, якого назвала по кличці – вася – і відправила на пошуки: - Вася, іди нах, шукай телефон. Не знаю, де це місце, куди вона його відправила, але, мабуть, далеко, бо він більше не повернувся. У дверях, натомість, він розминувся з іще двома представниками молодіжної української еліти Францівська. Я їх упізнав по такій же як в мене легкій двотижневій неголеності, правда, брудніших штанах, і значно брудніших черевиках (від чого мені стало комфортніше в такому вишуканому оточенні). Ці особини були, мабуть, козацького роду. Я так вирішив, бо їхній прихід нагадував сцену з відомого українського водевілю: «Як козак своїй Марусі черевички царицині привозив». Ці теж дістали з поліетиленового пакета якісь жіночі чоботи – не нові, але півбіди. Втім, я на жіночих чоботах, як виявилось, зовсім не розуміюсь, бо Сільва їх негайно дискваліфікувала – Що ти мені за уйню приніс? – сказала вона зневажливо і відправила носіїв у те ж місце, куди й «васю».
Очевидно, чоботи викликали в неї асоціацію з ногами, бо вона тут же копнула друге лежаче тєло і сказала – Лядь, забери свої смердючі ноги, тут і так, лядь, нема чим дихати. Ану встав і пішов (знову ж таки) нах звідси.

Тєло само встати не могло. Тому Таня взяла його за барки, підвела наполовину і притулила писком до батареї. Тєло щось там прошепотіло (точно не Отче наш – я б впізнав) і прикладаючи нелюдських зусиль встало. Коли це тєло пройшло повз мене, я зрозумів, що цей запах зовсім не від ніг. Коли, повертаючись воно пройшло повз мене вдруге, я переконався, що тут дійсно нема чим дихати. І тільки присутність цих молодих вольових дам змусила мене залишитись на місці і ще якусь мить замислитися над джерелами їхньої впливовості.

Може тєла їх так бояться тому, що в особин первісно-жіночої статі є якийсь важливий предмет чи якесь таємне місце, яке вони називали чи то изда, чи то ізда. Він/воно має бути досить об’ємним, бо там знаходиться більшість потрібних їм речей. Де телефон? – в изді, де зарядне? - в изді, де сігарєта? – в изді.
Але доступ до цього місця мають, мабуть, не всі. Валя, гадаю, заздрить Сільві, що та - має. Такий висновок я зробив з її репліки – У неї все в изді. І тут я подумав – а я де?

І згадав з жахом – ти ж у країні У. Блін, тут же кір, туберкульоз, скоро буде дифтерія, а ти, лисий фраєр, сусідишся з молодіжною елітою францівського двірця! Ану бігом звідти, туди, куди й «вася», тобто – нах!
І шо – шо? Нічо – канєц історії!

P.S. Нехай цей допис стане докором для пані Александри з Галичини (?), пана Тараса з Америки і пана Даяна з Польщі, котрі прагнули негайно фінансово вирішити мою проблему. Якби я повівся на вашу доброзичливість, то цього тексту не було б. Живіть тепер з цим!


Коментарі ()

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

619
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1805 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1106 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

532
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6882 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11336 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

312

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1048

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1094

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1089
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

257
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1061
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

826
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

716
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

648
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2922
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4418
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18418
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

290
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

334
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

643
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

746